Cправжній «волинський Playboy», або «Коли він висить, це – еротика»

Оголені красуні. Сміливі карикатури. Інтимні історії. Чи не з кожної сторінки – секс, секс і ще раз секс... І заголовки на кшталт «Не членом єдиним…». Такою була луцька газета «Кавалер», яка У 91-му розходилася «нарозхват».

Світ вже 40 років читав «Playboy» (засновник якого Хью Хефнер недавно віддав Богові душу), коли в Луцьку стали видавати газету, яка зробила справжню «сексуальну революцію» у волинському медіа-просторі.

Відважність журналістів «зашкалювала», викликала обурення у колег-конкурентів і навіть прокурорів. А ще – приносила файні заробітки.

Сьогодні знайти хоча б один примірник «Кавалера» – не так і просто. Такого не беруть у бібліотеки…

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ГОРБАЧОВА



90-й рік. Українці тільки-тільки зрозуміли, що теза «в СССР секса нет» - смішна і безглузда. Мешканці західних регіонів рвонули з тлумаками до Польщі. Звідти разом із джинсами, «жатими» куртками і «бойсами» везли барвисті еротичні журнали з картинками чи карти з оголеними жінками. Небачене до цього. Недозволене.

Партія послабила віжки і для журналістів. У Луцьку в той час починає зріти кілька цікавих газетних проектів. А коли у кіосках «Союздруку» з’являється «Кавалер», лучани спрагло «накидаються» на інформацію, уявити яку донедавна на шпальтах газет було просто нереально.

Чи не єдиний із тих, хто безпосередньо був причетний до цього проекту і може про це розповісти – багаторічний редактор газети «Віче-інформ» Василь Простопчук. Йому належить ідея заснувати «Кавалер». Разом із журналістами Феодосієм Мандзюком (він же гуморист Кость Волиняка) та Віктором Семенюком .

«Усе почалося з Горбачова. Просто жінка в нього, Рая, сексуальна була», - жартує Василь Васильович.

Спочатку був «Натералізм» - смілива рубрика у сатирично-гумористичній газеті «Нате» (детальніше про цю газету – нижче). У рубриці друкували світлини з оголеними жінками і колоритнимми підписами.

Поява вільнодумного і прибуткового «Нате» спровокувала на чергові експерименти.

«Розохотилися і давай робити «Кавалер». Але потім вийшло, що «Кавалер» став давати більший прибуток, ніж той гумор у «Нате», - сміється Василь Простопчук.

«ЖІНКА-РЕДАКТОР – НЕ ТАК ПІДОЗРІЛО»



Тиражі «Кавалера» зашкалювали і доходили до 30-ти тисяч. Газета виходила раз у місяць. Була зареєстрованою. Видавцем значилася «Волинська асоціація сатириків».

Працювали над наповненням видання все той же Василь Простопчук, Феодосій Мандзюк, Віктор Семенюк. Однак офіційно редактором значилася Валентина Сидько, відома волинська журналістка, яка на той час працювала у «Молодому ленінці».

Як сьогодні зізнається Василь Простопчук, навмисно впросили Валентину Сидько бути редактором.

«Сидько не хотіла. Треба було якогось реального редактора ставити. Але ми її переконали. Ради грошей погодилася. Вона фактично цим не займалася. Та жінка-редактор – то не так підозріло», - зазначає Василь Васильович.

Однак, у газеті волинські медійники «не світилися». Автори лишали під текстами вигадані імена.

На запитання, де ж брали дефіцитні еротичні фото, численні карикатури, Василь Простопчук відповідає: «Я часто їздив до Польщі. Возив звідти «Плейбої» і не тільки».

Ілюстрували «волинський плейбой» і луцькі художники. Зокрема, Маргарита Ромашко та Олег Лучик.

НАМ «ШИЛИ» ПОРНОГРАФІЮ

Попит на еротику по-луцьки був шалений. Чи не пропонували читачі оприлюднити на сторінках газети і свої відверті фото?

«Ні-і-і.. Хіба таке було, що дзвонили до мене і запитували обурено: «Хто там у вас фотокором? Ви його звільніть. А то я подивився знімки – нічого не видно». А там силуети оголених жінок у напівтемряві», - розказує Василь Простопчук.

Таке вільнодумство обурювало «цнотливих» господарів обкомівських кабінетів. Творець газети пригадує, що там тоді навіть комісію з етики створили, яку очолив ректор педінституту Богдан Заброварний.

«У «Кавалері» була ілюстрація відомого французького карикатуриста. …Столик і офіціантка обличчям до зали. Видно, що труси на підлозі. А за нею стоїть циган. І - підпис: «Але й файно циган грає». У прокуратуру на нас подали. «Шили» порнографію. А ми їм: то ж французький журнал», - згадує екс-редактор.

І в стилі «Кавалера» жартома додає:

«Ну, яке ж це порно? Ми їм так і пояснювали: порно – це коли під час акту і видно в мужчини стоячий орган. А в жінок, коли видно другі полові губи. А коли не видно, а він висить, то це – еротика».

НЕ "КАВАЛЕРОМ" ЄДИНИМ

З такими жартами ні за секс, ні за політику «Кавалер» притягнути до відповідальності затійників газети не могли. Та й час був такий, коли рухнуло довкола все. Що там казати про «радянську мораль»…

Правда, поява «Кавалера» - не єдиний «нецнотливий» волинський газетний проект напочатку 90-х. Нинішній головред газети «Вісник +К» Євген Хотимчук розповів, що подібного змісту у той час була й газета «Ти і я».

«Писав тоді повісті еротичні, які розходилися тиражем 35-40 тисяч! І вже тоді смикнув і пішов на інші області. Це було сміливо і на той час дуже потрібно. Ми ж були загнані. Загнані в тупик. Боялися вголос навіть говорити про це. Люди були спраглі за розкутістю. Це було відкриття якесь, поголовне захоплення. Одні на такі вільні теми плювалися, а другі читали із запоєм», - зазначає Євген Якович.

СЬОГОДНІ – МАЙЖЕ РАРИТЕТ



Сьогодні знайти «Кавалер» - майже неможливо. В краєзнавчому відділі обласної наукової бібліотеки його не зберігали, електронних носіїв для архівів не використовували…

Підшивку перших номерів «Кавалера» знайшла у сімейному архіві Світлана Мандзюк – дружина одного з найактивніших авторів і «Нате», і «Кавалера» Феодосія Мандзюка. Охоче дозволила погортати вже трохи пожовклі сторінки.

Березень 1991-го. Вартість – 30 коп. На першій шпальті – промовисте зауваження «Газета для справжніх чоловіків». Хоча, підозрюю, читали її не тільки мужчини.

Починає свою «епоху» луцький «Кавалер» колоритною розповіддю про справжнього ловеласа: столітнього діда Санька Засимовича, який мов на сповіді згадує про всі свої парубоцькі походеньки. А головне, дуже боїться вмерти і «ні разу нікого, крім своєї Вєрки, так і не попробувати».

…Відверті фото. Рубрики «Любителям сексу», «Ого-го», «Вчені про любов», «Душа волає», «Правила безпеки», «З щоденника Донжуана»… Відверті фото. Анекдоти. Як захиститися від нападника. Як використовувати презервативи.

Про любовні пристрасті Петра Першого. Про те, звідки взялася теза, що в Союзі нема сексу і про «Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату». Інтерв’ю з повією. Новини шоубізу.

Більшість публікацій – переклади з польських, американських, французьких, австрійських видань. «Вінерін». «Космополітен» та інші.

Редакція друкувала тести і конкурси. Нагороджувала переможців.

Що цікаво: газета розповсюджувалася не тільки через продаж, а й шляхом передплати. Читачів зі шпальт активно запрошували долучитися до передплатної кампанії.

А ЗАКІНЧИЛОСЯ ВСЕ …ВИБОРАМИ



Газета «Кавалер» виходила до 1994-го.

Потроху читачі втамували спрагу за еротикою у пресі. Та й журнали “з картинками” перестали бути дефіцитом.

Але припинили видавати «Кавалера» навіть не через це. Банально – все та ж політика. У кулуарах члени товариства «Союз українок» на чолі з депутатом міськради Любов’ю Ганейчук заявляли, що «Простопчук руйнує українську цнотливість». А «доброзичливці спішили доносити чутки редакторові.

Утім, претензії поборниць цноти і падіння інтересу до цицьок у газетах були тільки не першою з причин закриття “волинського плейбою”. Ще однією причиною став... Борис Петрович Клімчук.

СТАРША СЕСТРА “КАВЕЛЕРА”

“Кавалерові” передувала газета «Нате», яка вперше вийшла друком у серпні 1990-го. Ось-ось мав вийти новий закон, який дозволив би громадським організаціям видавати газети (до цього реєструвати газети в області мали право тільки редакції «Радянської Волині» та «Молодого ленінця»). І Василь Простопчук одразу загорівся ідеєю появи нового медіа.

Перший номер “Нате” «Волинська асоціація сатириків» видала ще до прийняття закону.

Надрукували її у статусі «плакату» (як згорнутий аркуш). Уже наступний номер був офіційно зареєстрований – закон вступив у силу.

«Поставили ціну 30 копійок, коли газета «Радянська Волинь» на два листки коштувала 5 копійок. Тоді ж не страшно було. Перший номер просто розмели! І «Радянська Волинь» нас зразу «бабах»! Нагорний – з критикою. Бо Шафеті (головний редактор «Радянської Волині» Полікарп Шафета – ред.) це ж не подобалося» - розповідає Василь Простопчук.

Як не дивно, а в 1994-му газета «Нате» стала плацдармом на перших і останніх на Волині виборів губернатора.

У владу йшов Борис Клімчук…

«Чого припинили? Бо я був у команді Бориса Клімчука. Він – мій земляк і на моїй дачі під Луцьком було перше засідання із захоплення влади на Волині. Він переміг. Ми тоді «Нате» як запустили!», - пригадує Василь Простопчук.

На першій сторінці “Нате” надрукувала карикатуру: пам’ятник, а на ньому з такою рукою, як у Леніна, стоїть Клімчук. За ним інші кандидати у схоих образах: Віталій Заремба (тоді начальник аграрного управління) з серпом за полою і Юрій Ленартович – третій.

“Клімчук такий тираж закупив, що ми добряче заробили. Порозносили майже в кожну хату на Волині. І Борис Петрович виграв. З відривом – як і на карикатурі” – зізнається Василь Простопчук.

Та був у тому мінус. «Зубаті» газети, які за сатирою ховали критику влади, вже не могли такими бути. Бо ж, фактично, самі ту владу до перемоги і привели. Тож “Нате” добровільно закрили. А з нею “почив у бозі” і її молодший брат – “Кавалер”.

Така вона, «гола правда»...

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.

Передрук заборонено.