Батько дитини, яку «покинули» через ремонт, показав свій дім

21-річний Віктор Кошкарян охоче погодився розповісти свою історію і пояснити те, що багатьом іншим таким, як він батькам, здається неймовірним: чому вони з дружиною Олею лишили синочка на чужих людей.

…Їх дворічний син Максим став героєм численних публікацій у ЗМІ мимоволі. Дитина ще з травня у будинку маляти. Коли хлопчик втрапив до інфекційної лікарні, його історію у соцмережах розповіла небайдужа лучанка.

Поки тисячі лучан обурюються, як ці молоді люди могли лишити дитину в будинку маляти, батько хлопчика має свою версію цієї історії.


«У НАС ІНШОГО ВИХОДУ НЕ БУЛО»



Ми зустрічаємося біля обласної інфекційної лікарні у Луцьку, де саме лікують 2-річного Максима.

Віктор пояснює: його дружина уже з сином і буде з ним, доки той перебуватиме в лікарні. А він саме прийшов провідати, приніс дещо.
Про те, що його дитина опинилася в лікарні, батьки, з його слів, дізналися після того, як через Фейсбук про це вже знав чи не увесь Луцьк.

«Так не можна писати! Там неправда! Треба знати факти. Ми не кидали його. І він там не рік. І нас не позбавляли батьківських прав. Я вам покажу факти. Невже можна висновки робити з того, що десь там прочитали?» - каже молодий чоловік.



Віктор Кошкарян і Ольга Міщук – подружжя з Луцька. Одружені вже років три. Йому - 21. Їй - 22. Мешкають у будинку Вікторової бабусі.

Віктор запевняє: ніхто з батьків не хотів, аби Максим опинився в будинку дитини. Так вийшло після візиту до них додому працівників соціальних служб. Побачивши умови, в яких проживає дитина, батькам запропонували варіант, на який вони після роздумів таки погодилися.

«Місяць шукали можливості. Зрештою, написали заяву про те, щоб Максима взяли до будинку дитини. Хоча я був проти. Я дуже цього не хотів! Шукав, пробував. Потім не виходило. Було так обідно! Навіть кумів просив у вільну кімнату пустити просив,» - додає Віктор.

У дитбудинок до Максима батьки і бабуся постійно приходили. У стінах установи хлопчик – п’ять місяців. Що підтвердив і головний лікар дитбудинку.

Як же сталося, що маля опинилося саме в лікарні?

Віктор на це каже ось що:

«Як мені сказали, дитина поступила в лікарню з 18 на 19-те. Ми про це не знали, бо це була ніч. Хоча в принципі могли нам подзвонити з будинку дитини. Я їм лишав номер свій. Наступного дня про те, що Максим в лікарні, я дізнаюся знову ж таки не від будинку дитини, а від свого директора. Він вже про це прочитав у Фейсбуці».

У БАТЬКІВ ХЛОПЧИКА ДИТИНСТВО – ПОДІБНЕ



Добротних умов проживання Віктор з дитинства не бачив. Ріс з мамою. Але та (а він це не приховує) пила. Тато помер, коли хлопцеві було 12 років. У хаті донедавна мешкала ще й бабуся, нині покійна.
«Мама бухала. Дядько бухав. Бабуля не могла мене прокормити. Бійки і все-таке в хаті…», - згадує.

Хлопець навчався і в Луцькій школі №3, і в школі-інтернат, і в навчально-реабілітаційному центрі. З 16-ти літ намагається працювати. Зараз, за його словами, трудиться промоутером. Роздає рекламні листівки і популяризує різні акції. Каже, на роботі його підтримують і допомагають. Хоча після новин про Максима почув від колег шквал критики у свій бік, «мало з роботи не вигнали».

«Так я не спорю: я підтримую свою маму. Але вона і мене також підтримує. Вона працює прибиральницею у Луцькому зоопарку. Отримує не так багато, але коли має ту тисячу-півтори, то вкладає їх у нас. А я коли маю, теж відкладаю», - розказує він.

Щодо дружини Віктора, то вона росла без батьків. Батько і мама у неї пили.

"Вона реально була в дєтдомі. Вона була ще в гіршій ситуації, ніж Максим. Ми ж то як-не-як намагаємося Максимчика забрати. Горимо бажанням швидше те все доробити і повернути його. А у неї колись була інша ситуація. Опікуном у неї була тітка. Але все одно вона прожила дитинство з психічною травмою. До речі, вона інвалід дитинства 3-ї групи пожизнєнно. Буває навіть щось типу епілепсії, коли перехвилюється сильно. Моя дружина зараз в декреті. Але іноді я пропоную і їй підробіток», - розказує чоловік.

«Я НЕ ПРОТИ, ЩОБ ПОМОГЛИ З РЕМОНТОМ. А ДИТИНІ ВСЕ МОЖУ ДАТИ САМ»



Хата, в якій подружжя донедавна мешкало з дитиною, - аварійна. За день-два там ремонт не зробиш, запевняє Віктор.

«Якщо люди хочуть – будь ласка, хай приїжджають до мене. Мають змогу, то хай поможуть: руками, матеріалами… Я зовсім не проти, щоб нам допомогли з ремонтом житла. Я буду вельми вдячний всім за це. Все, що стосується забезпечення дитини, я можу сам. Ви ж самі розумієте: в нашій країні, з нашими цінами це ж непросто. Я питаюсь вийти із ситуації. Уже дороблюємо ремонт. Щоб якось вийти із ситуації», - пояснює.

Хата, де живуть молоді батьки, розділена навпіл. В одній частині – добротний ремонт. Однак вона належить чужим цій сім’ї людям. В тій, де живе Віктор з родиною, ремонту не було десятиліттями.

«Ми давно думали про ремонт, але бабуля була проти. У нас тут було разногласія. Потім півроку ми знімали квартиру в знайомих у центрі міста. Недорого. Нам було це вигідно, бо мені до роботи близько, а я в центрі працюю. Але що платити тисячу за житло, а що її мати змогу відкласти на щось своє – інша справа. Ми вдома поговорили і вирішили повернутися у свою хату. Але це ж усе не за один день робиться. А дитині ж треба жити!», - переконує він.

…Він показує пісок біля оселі. Оббиту цеглу. Реманент, який винесли з хати на час ремонту.

«Ось – нові двері поставили», - показує.

Двері справді стоять нові. Правда, замість вхідних – міжкімнатні. У першій же кімнаті видно сліди ремонту. Поштукатурені стіни. На столі – інструмент… Віктор показує куплені шпалери.

«Оце проводка нова. Десь має бути нова люстра», - зазначає.

У сусідній кімнаті живе подружжя. Шафа. Одне ліжко схоже на нове. Тумбочка. Телевізор. На ослінчику – маленька електрична плитка. Газ – обрізаний…

«Он бачите там купили дверцята на грубку. Її розібрали, будемо перемуровувати», - додає.

Зими господарі цієї оселі не бояться. Зроблять грубку, а є ще й обігрівачі. У веранді демонструє газову плиту. Духовку. Соковарку. Куплені нові ринви, які ще мають встановити.

***
Віктор раз-по-раз вибачається за безлад. Зауважує, то поки ремонт.

Він вважає, що вони справляться з труднощами і заберуть Максима. Дружину Олю називає доброю мамою і такою, що може прогодувати сім’ю.

«От був сьогодні у службі в справах дітей. Там мене заспокоїли. Сказали робити ремонт, щоб дитині створити всі умови, зазначає. - Ми всі зусилля докладемо, щоб так було. Повірте».

Олена ЛІВІЦЬКА.
фото автора.

Передрук заборонено.