Бруд, грибок і презервативи на стінах: як живуть у луцькому гуртожитку

Усе в житті будується на контрастах: чорне і біле, порядок і хаос, тиша і гамір, чистота та бруд. Гуртожиток – яскраве полотно, де своє відображення віднайшли бодай не усі контрасти світу. В обіймах студентських помешкань ніколи не буває сумно, а от умови проживання тут є далеко не безхмарними.

Гуртожиток – доказ існування сумлінних студентів у моторошних умовах. Гуртожиток – невід’ємний атрибут асоціацій із шумними посиденьками під гітару, - пише VIP.

Ексклюзивні світлини студентських «апартаментів» продемонстрували журналісти VIPу.


* * *

Французьких шеф-повар Поль Бокюз стверджував, що «щастя живе на кухні». Відшукати щастя у гуртожитку №3 нам не вдалося, позаяк це місце не порадувало презентабельним виглядом та принаймні адекватним станом речей. Студентська кухня засвідчила лишень цілу артилерію обдертих стін, дір у підлозі, грибка, жовтизни раковин, бруду та іржі.



У туалеті ми відшукали аля-попільничку, у якій був лише один недопалок. При різкому запаху сигарет на коридорі і в туалеті нашу свідомість тривожило лише одне питання: де решта недопалків? Застосовувати усю силу «попільничок» мешканцям тут не дано.


Двері на одному з поверхів виконали функцію своєрідної приманки та спіймали нас на «гачок». Цей «портал» до кімнати (звідки було чутно шум та голосні розмови парубків) здався схожим на вхід до свинячого сараю: обдерті блакитні дерев’яні двері, у верхній частині яких видніється щілина, розміром в котяче яйце. Власне крізь неї «гуляє» протяг.



Завдяки такому дефекту у коридорі чутно п’янкий аромат чи то цигарок із м’ятною капсулою, чи то коноплі. Наші намагання увійти власники апартаментів ігнорували. На пропозицію «просто познайомитись» парубок грубо відповів, що у нього є дівчина. Відтак дізнатись чи просувається бізнес студентського Пабла Ескобара поки не вдалося.


Попри такий гармидер, хлопці люб’язно зіграли нам декілька пісень і навіть запросили на каву, пообіцявши обов’язково прибрати у кімнаті.

Однак наші «походеньки» по кімнатах не всі мешканці схвалювали. Власники однієї з кімнат прямим текстом відсилали нас куди подалі, використовуючи нецензурну лексику.

Раз-у-раз ці парубки «прохали»: «Не діставайте нас та не страждайте ху*нею!» Дивом ми проникли у їхні хороми, та одразу про це ж пожаліли: парубок, що лежав на власному ложе у кімнаті під грифом «секретно», грозився дати в «табло». На перший погляд, «апартаменти» цих парубків здались зовсім безневинними, однак їхнє небажання приймати гостей є доказом зворотнього.


Хоча кімнатка невеличка, але виглядає просторою та затишно. А ще хлопці з цієї кімнати запропонували нам чай та запрошували приходити ще. На фоні всезагального мороку третього гуртожитку ця кімната є променем теплоти та спокою.


Власник кімнати не пам’ятає, як вона взагалі туди потрапила. Комусь просто лінь її викидати, бо гречка тут, за словами очевидців, з першого курсу.


Цю кімнату безсумнівно можна наректи голубою лагуною: помешкання взірцевих парубків, які тримають речі в ідеальному стані. Ми увірвались до власників цієї обителі неочікувано для них самих, тому на ліжках спостерігаємо речі, які хлопець любовно перелокалізовував із валізи до шафи.

На прохання зафіксувати цей плакат «на плівку», один із мешканців відповів: «Нехай фотографують, я хіба його дарма із дому віз?»

Створюючи цей матеріал, ми не прагнули висвітлити тільки хороші чи тільки погані сторони студентського життя у гуртожитку. Ніяких награних образів чи ідеалізації. Кімнати, які продемонстровані на фото, були обрані рандомним шляхом.

Деякі студенти охоче демонстрували свої кімнати, в яких панує чистота та затишок, хтось соромився і дозволяв фотографувати кімнату за умови анонімності. Траплялись моменти, коли нам погрожували фізичною розправою зі сторони осіб чоловічої статі. Чи то боязнь присутності камер і диктофонів, чи то мешканцям гуртожитку №3 справді є що приховувати?

Шкода, що інколи господарі самі ж плюють в свою криницю, вважаючи це звичним явищем. З власного досвіду ми переконались, що студенти самі творять атмосферу у своїх кімнатах. І коли у чисті кімнати хочеться повертатись знову і знову, то кімнати, де розкидані шматки їжі та одяг, лише відлякують і залишають гіркий осад. Ревізію завершено, а висновки кожен зробить свої.

Єлизавета НАХАМЕЦЬ та Марія ПАВЛОВИЧ