«Ми не стояли за безвіз». Що кажуть революціонери через чотири роки після Євромайдану?

Пізно ввечері 21 листопада 2013 року на Театральному майдані Луцька – зо два десятка людей. Вийшли, щоб висловити свою позицію щодо зовнішнього курсу держави. Янукович неочікувано сказав «ні» євроінтеграції України. Тоді ще ніхто не думав про війну.

Мирослав Ватащук і Дмитро Безвербний. Володимир Пащенко. Ігор Гузь. Богдан Шиба… Ось дехто з тих, хто брав участь у тій першій стихійній вечірній акції, з якої стартував луцький Євромайдан, що згодом вилився у потужний масовий протест. Наступного дня тут поставили перший намет і на кілька місяців місто поринуло у вир революції.

Згодом були мітинги під стінами облдержадміністрації на Київському майдані. Хода проспектом Волі з перевернутими портретами Віктора Януковича, які зняли у кабінеті голови облради, приймальні та прес-клубі. Домашні арешти і електронні браслети для активістів. Звільнення губернатора Бориса Клімчука та його наступник Олександр Башкаленко – на колінах на сцені Євромайдану. Сесія Волиньради, під час якої змінили керівників цього представницького органу. І велелюдні похорони на Театральному майдані. Перші велелюдні…

Чотири роки після Євромайдану. Чи не розчарувалися у результатах Революції гідності ті, хто її творив? Видання «Волинь24» адресувало це запитання людям, якій тоді були «на передовій» луцького Євромайдану. Зокрема, й тим, проти кого «шили» кримінальні справи, кому «рихтували» браслети та присуджували домашні арешти за сміливість говорити і діяти супроти чинної влади.

Ці коментарі – неочікувано різні. Люди, який вкінці 2013 – напочатку 2014-го згуртували ідеї Революції Гідності, сьогодні мають іноді полярні судження про наслідки тих подій. Однак більшість людей сходяться в одному: є у революції початок, нема у революції кінця…



***

«ВВАЖАЮ, МИ НАВІТЬ ПЕРЕВЕРШИЛИ СВОЇ СПОДІВАННЯ», - МАЙЯ МОСКВИЧ

(Голова молодіжної громадської організації «Національний альянс» стала жіночим обличчям луцької Революції гідності. Вся Україна заговорила про лучанку Майю Москвич, коли її заарештували за ходу з перевернутими портретами Януковича, а згодом «одягнули» в електронний браслет. З початком АТО Майя Москвич стала добровольцем. Нині у полку поліції особливого призначення «Миротворець»).

«Абсолютно не розчарувалася. Якщо тверезо оцінювати результати подій, що почалися 21 листопада 2013 року, то вважаю, що ми навіть перевершили свої сподівання.

Все, чого ми тоді реально хотіли, - це скинути режим Януковича з його проросійським курсом. Та навіть це здавалося нереальним.
Але нам вдалося зробити значно більше. Революція стала вибухом, який розніс стіни брехні і оголив правду. Про наших ворогів, про нашу державу і про нас самих. І почалася нова боротьба в нових умовах.

На жаль, потужний поштовх до розвитку обійшовся нам дуже дорого. Проте ми ще маємо час зробити все можливе, щоб жертви не були даремними».

***

«КРІМ ВТЕЧІ ЯНУКОВИЧА І ЗМІНИ ВЛАДИ, НАМ МАЛО ВДАЛОСЯ ЗМІНИТИ», - ПАВЛО ДАНИЛЬЧУК

(Під час Революції Гідності тоді депутат Луцької міської ради Павло Данильчук організував та очолив сотню Самооборони Майдану «Волинська Січ». Згодом керував волинською організацією «Правого сектору». Брав участь у ключових подіях луцького Євромайдану – штурмі обласного управління міліції та «розправі» над губернатором Олександром Башкаленком).

«На мою думку, революція як така до кінця не відбулась. Це було народне повстання, яке зупинила російсько-українська війна. Тому, на жаль, крім втечі Януковича і зміни влади, нам мало вдалось змінити.

Однак, незважаючи на те, що система залишилась кланово-олігархічною, деякі позитивні зміни все ж відбулися. Зокрема, покращилась ситуація з свободою слова, хоча ми й пасемо задніх в багатьох моментах. Є зміни у законодавстві, практично завершений процес декомунізації, зміни свідомості. Велика частина українців вже усвідомлює, що Росія – це країна-агресор. Відбувся розрив шаблону про братній народ і братню країну.

Але негативні сторони також є, тому що революція як така не відбулась і не досягнута кінцева мета – зміна системи, тобто основне завдання будь-якої революції.

В Україні ж відбулось лише переформатування владних еліт – як на місцях, так і загалом в країні.

Попри це, якби час можна було повернути назад, я зробив би все так само і знову взяв участь у революції. Я вважаю, що те, що ми були на майдані і «загострювали» ситуацію, було правильним.

Але ми повинні пам’ятати й про наших побратимів, які загинули на Майдані, зокрема це члени 35 сотні Самооборони «Волинська Січ». Пам’ять про їхній подвиг спонукає нас не розчаровуватись, а продовжувати боротьбу на різних фронтах, тому що потрібно змінювати країну власною працею».

***

«Я РОЗЧАРОВАНИЙ. …ЦЕ НАДТО ВЕЛИКА ЦІНА», - ВОЛОДИМИР ПАЩЕНКО

(Був одним із перших організаторів луцького Євромайдану. Увечері 21 листопада 2013-го він з кількома однодумцями вийшов на Театральний майдан у відповідь на мітинги у столиці й саме з цієї події стартувала волинська Революція Гідності. Лучанам, які були свідками тих подій, Володимир Пащенко відомий також, як «голос» луцького Євромайдану, бо тривалий час виконував роль ведучого на головній сцені революції під час масових зібрань. Після революції не претендував на жодні посади чи депутатські мандати).

«Я розчарований. Стільки життів, скільки ми втратили – і на Майдані, і на війні – це надто велика ціна за той стан справ, який маємо сьогодні в країні.

Ті, хто прийшов до влади завдяки Майдану, загалом нічого доброго для людей не зробили. Для звичайного “середньостатистичного” українця. Так, прикриваються безвізом... Але безвіз – повторююся – не вартий людських жертв. Натомість корупція і зловживання владою нікуди не поділися.

Знаєте, я за те, аби сьогодні корупціонерів – тих, хто дозволяє мародерствувати на крові хороших, світлих людей, – розстрілювати. Тюрми і браслети для них – недостатнє покарання.

Я чогось все частіше думаю, що якби тоді людям якимось фантастичним чином дали можливість заглянути у майбутнє і побачити, якими жертвами все закінчиться – багато хто, в тому числі і я, засумнівався б, чи варто виходити на майдани».

***

«СПОЧАТКУ ТРЕБА ЗАКІНЧИТИ ВІЙНУ, А ТОДІ ПРОДОВЖИТИ РЕВОЛЮЦІЮ», - МИКОЛА СОБУЦЬКИЙ

(Нинішній депутат Луцькради прийшов на луцький Євромайдан як молодіжний лідер, який мав досвід організації різних студентських акцій. Випускник історичного факультету СНУ ім. Лесі Українки, а на той час уже працівник одного з луцьких училищ, став активним учасником Революції Гідності та подій на Майдані. Один із тих лучан, які фігурували у кримінальному провадженні, відкритому поліцією 2 грудня після акції під стінами ОДА).

«21-го листопада мені зателефонували друзі, кажуть: «Ти новини бачив? Треба щось робити». Я взяв батькового буса, а він був укоплектований прапорами та вудилищами, і ми поїхали у центр Луцька… Я не сприймаю тих, хто каже, що за Януковича «долар був по вісім». Люди не розуміють, що, якби все було інакше в історії, ми могли б бути придатком Росії. Ніхто ж не знає сценарії.

Майдан, як на мене, незавершений. Бо почалася війна. І дуже багато активних людей пішли захищати державу. Мене ж те в армію не брали, але я пішов добровольцем і був у «Чорному тюльпані», бо відчував, що ця війна певним чином через Майдан і ті, хто був там, зобов’язані йти в АТО.

Не розчарований, а задоволений тим, що був у вирі тих подій. Хоч сім’я наша мала чимало проблем: і кримінал на мене відкривали, і батьки з Луцька виїжджали… Спочатку треба закінчити війну, а тоді продовжити Революцію Гідності. Ми ж не стояли за безвіз, ми в першу чергу стояли за те, щоб наші діти нормально жили. А дивіться, що робиться…».

***

«ТРЕБА НЕ ОДНУ ГУЛЮ НАБИТИ, ЩОБ НАВЧИТИСЬ КЕРУВАТИ В СВОЇЙ ХАТІ», - БОГДАН ШИБА

(Під час Революції Гідності тодішній депутат Луцької міської ради та екс-мер Богдан Шиба виніс з кабінету голови обласної ради портрет Віктора Януковича. За це на нього відкрили «кримінал» і заборонили з’являтися на мітингах та демонстраціях. Замість Богдана Шиби на сцені луцького Євромайдану ставили його зображення у повний ріст).

«Я вважаю, що українська національна визвольна революція розпочалась у 1914 році, коли було створено перші загони Січових Стрільців, і відбувається вона в декілька етапів з різним ступенем успіху. Революція ще далеко не закінчилась.

Казати, що розчарувалась в якихось подіях може лише та людина, яка хоче миттєвих результатів – всього і відразу. От був Союз, совок, а хочуть, щоб в одну мить люди стали інакшими і щоб нас відразу в світі поважали. Але такого не буває – для цього потрібна дуже важка робота і боротьба.

Попри це, на мою думку, всі етапи національно-визвольної революції принесли свій позитивний результат.

Оскільки і Росія – в гарячий спосіб, і Польща, Угорщина, Румунія – в гібридний спосіб починають пред’являти нам територіальні, політичні претензії, це означає, що всі зрозуміли – є така держава Україна і українці нічого задарма нікому не віддадуть.

А от те, що ми поки не навчились повноцінно самостійно керувати державою і чекаємо допомоги, то від МВФ, то від Європи, Америки, свідчить про те, що процес непростий і тривалий. І треба не одну гулю на лобі набити, щоб навчитись самим керувати в своїй хаті.

На жаль, на наші покоління випала доля здобуття реальної незалежності, але наступним поколінням буде легше».

***

«НЕ ДУМАЮ, ЩО В ЦИХ ПОДІЯХ МОЖНА ЯКОСЬ РОЗЧАРУВАТИСЬ», - ВОЛОДИМИР БОНДАР

(Колишній голова Волинської облдержадміністрації Володимир Бондар (на той час заступник директора ТзОВ «Енергосервісна компанія «Луцькі комунальні системи») був одним з лідерів луцького Євромайдану, за що на нього разом з кількома іншими активістами відкрили кримінальну справу. За активну участь у революційних подіях політику заборонили з'являтись на масових заходах та виїжджати за межі області).

«Я не думаю, що в цих подіях можна якось розчаруватись. Ці події відбулись, бо була така історична потреба. Хоча, звичайно, дуже розчаровує те, що загинули люди.

Чи вирішила революція всі питання, які постали? Очевидно, що ні – як і будь-яка інша революція. Проблем у суспільстві багато і лише революційним шляхом вони, як правило, не вирішуються.

Але й безперечно є деякі питання, які вирішила революція. В окремих сферах відбулись глибокі, структурні зміни.

Мені доводилось в дореволюційні часи і зараз працювати в органах влади, тому я бачу, що відбулись зміни в ставленні до людей, відбулись глибокі антикорупційні процеси, хоча вони ще не завершились і потребують глибшого розуміння і очевидно – завершення.

Але створено багато органів, які цим займаються, розпочалось електронне декларування майна, вносяться зміни в законодавство, які піднімають Україну, як державу, на вищий рівень.

Революція, а після неї – війна з Росією, як би це не прикро було, дала українцям можливість самоусвідомити себе, як націю, державу, заявити про себе в світі і почати відстоювати загальнонаціональні інтереси».

Як і будь-який член суспільства, я не можу бути задоволеним рівнем вирішення проблем, потрібно далі працювати, робити невідворотні зміни, які не залежатимуть від керівника на тому чи іншому місці, але суттєві зрушення є.

***

«Є ПОЛЯРНІ ДУМКИ ЩОДО НАСЛІДКІВ. МОЯ – ДЕСЬ ПОСЕРЕДИНІ», - ІГОР ГУЗЬ

(Ігор Гузь – один з лідерів Революції Гідності у Луцьку. На його вимогу тодішній голова Волинської ОДА та голова обласної ради Володимир Войтович написали заяви на звільнення. За участь у революційних подіях на Ігоря Гузя також відкрили «кримінал» – посадили його під домашній арешт та одягнули електронний браслет).

«Я особисто не розчарувався в тому, що брав участь в Революції Гідності, тому що тоді ми все зробили правильно. Є полярні думки щодо наслідків. Хтось вважає, що треба третій майдан, хтось – розповідає, що все настільки добре, що цьому немає краю.

Моя думка десь посередині. Я вважаю, що є успіхи, хоч їх і небагато. Ми маємо неподолану корупцію, маємо Президента, який, на превеликий жаль, розбудовує тоталітарну систему, узурповуючи владу і репресуючи своїх супротивників.

Але, якби повернути час, я б зробив все так само, тому що з Януковичем Україна не мала жодних перспектив.

Серед позитивних важливих змін – енергетична незалежність, адже ми тепер не купуємо російського газу, реформування правоохоронних структур і створення патрульної поліції.

У багатьох сферах насправді є успіхи, але є й проблеми».

***

"УЗЯВ БИ УЧАСТЬ ЗНОВУ, БО РЕЖИМ ЯНУКОВИЧА НЕОБХІДНО ПОВАЛИТИ", - СЕРГІЙ ГРИГОРЕНКО

(У той час депутат Луцької міської ради та лідер міського осередку партії "Батьківщина" Сергій Григоренко був одним із тих політиків, кому влада намагалася влаштувати переслідування за участь у акціях Євромайдану. Зокрема, за ораганізацію мітингу на Київському майдані під стінами "Білого дому").

"Не розчарований. І не шкодую, що став учасником тих подій. Якби повернув час – навіть знаючи про наслідки – взяв би участь знову. Бо режим Януковича просто життєво необхідно було повалити.

Як історик розумію, що не може бути занадто швидкого результату революції. Зазвичай революції закінчуються або реакцією, або довгими болючими реформами.

Загалом вважаю, що після революції Україна рухається в правильному напрямку – в Європу, в Євроатлантичні структури. Хоча незадоволений темпом цього руху. Ми усі – суспільство, влада – повинні були б рухатися набагато швидше. Темпи, з якими відбуваються зміни, викликають велике занепокоєння".

***

«Є ЗЛІСТЬ, А НЕ РОЗЧАРУВАННЯ», - ІГОР АЛЕКСЄЄВ

(Один із активістів луцької Революції Гідності. На ту пору Ігор Алексєєв був представником партії «Удар», а під час численних акцій на Театральному майдані – чи не найзапеклішим спікером Народного віче).

«Маючи досвід 2004 року, я дуже не «очаровувався», хоча були досить великі сподівання. На те, що буде таке, як нині, я й не сподівався. Це вже занадто.

Не мав романтичних уявлень. Не очікував, що отак: раз – і все буде чудово. Звісно, були сподівання на зміни.

Є злість, а не розчарування. Я розумів, що не може все змінитися за день, але що ми опустимся до такого дна: фінансового, економічного, морально-етичного.

Мене це злить, бо за стільки років незалежності Україна замість того, щоби стати сильною європейською державою, варимося, вибачте на слові, у тому гівні. Це болить, напружує, забирає віру в завтра.

Я не кажу, що все пропало, що це – зрада, але злості більш ніж достатньо на дії нашої влади. На те, хто і куди нас веде».

Підготували Олена ЛІВІЦЬКА, Юрій РИЧУК, Віта САХНІК.

Передрук заборонений