Слово на мільйон: Чи засудять луцького «борця зі смородом» за образи?

«Галькевич, Макара – вбивають українців».

Це – ритмічна речівка, яку влітку під час мітингів проти смороду необачно повторював один із луцьких активістів. Проте мовою законодавства такі слова називаються наклепом. І їхнє публічне поширення може коштувати активістові мільйон гривень…

У Луцьку триває судове слухання про образу честі, гідності та ділової репутації місцевого бізнесмена Ярослава Галькевича. Чергове засідання Луцького міськрайонного суду у цій справі відбулося в понеділок, 20 листопада.

Позивач розповів: після таких скандувань посеред людної вулиці отримав немало запитань від знайомих і бізнес-партнерів про те, кого ж він убиває. Почув немало скептичних зауважень і насмішок. Довелося давати пояснення навіть малолітнім дітям. Тож просить негайно спростувати поширену неправду і – заплатити за моральну шкоду.

Відповідач, яким є місцевий активіст, керівник Волинського осередку «Народного руху України» Дмитро Климук, під сказаним на мітингах у суді не підписується. Стверджує, що він не говорив таких слів, а лише підтримав сказане кимось іншим. Та й взагалі не розуміє, чому позиваються саме до нього, адже нібито не був організатором заходів, а тільки – одним з ініціативної групи.

(НЕ-)ОРГАНІЗАТОР З МЕГАФОНОМ

«19 червня близько 12 години я знаходилася біля адміністративного суду у власних справах і стала свідком цікавих подій. Дмитро Климук організував навколо себе групу людей, говорив у гучномовець про шкідливість від діяльності заводу з виробництва білетанолу. Також розповідав цій групі людей про технології цього виробництва, у тому числі – про сірчану кислоту. Ганьбив імена власників заводу», – розповіла у суді Соломія Дмитрук, яка працює юристом в одній із приватних фірм Луцька.

За її словами, пізніше Климук запропонував присутнім пройтися до міської ради. Під час руху колони вона чула, як активіст в мегафон вигукнув фразу «Галькевич, Макара – вбивають українців», яку підхопили й інші учасники.

Інший свідок Ігор Журавлюк розповів про події, що трапилися двома днями пізніше, коли мітинг організували під стінами Гнідавського цукрового заводу.

«Люди збиралися під стінами заводу, але не починали мітинг, чекали Дмитра Климука. Потім він прийшов з мегафоном і почав виступати. Поводився як організатор, стояв навпроти натовпу, надавав слово іншим для виступу. Після виступів сказав: «Мені сподобалося, коли ми йшли з суду і кричали, давайте прокричимо знову!» І першим два рази прокричав «Галькевич, Макара – вбивають українців», далі його підтримали люди»,– розповів свідок.

Проте, як стверджував на попередньому засіданні сам Дмитро Климук, він не був автором горе-текстівки, а лише підхопив її із натовпу. Також активіст наполягав, що не був організатором мітингів, а тому не розуміє, чому позиваються саме до нього, а не до інших учасників, які так само повторювали про «…вбиває українців».

Мітинг 19.06.2017 р.

Мітинг 22.06.2017 р.

ХТО Б ДОДУМАВСЯ?..

«А, скажіть, чи можна припустити, що люди могли зробити висновок, що проблема зі смородом, яка була в місті, пов’язана із діяльністю заводу з виробництва біоетанолу, де Галькевич є засновником?.. А припустивши таке, чи могли б зробити висновок, що саме завод завдає шкоди здоров’ю?» – такі і схожі запитання задавав представник Дмитра Климука усім свідкам і учасникам процесу.

Таким чином юрист, ймовірно, намагався вибудувати логічний ланцюжок: на думку мітингарів, проблема смороду була пов’язана із діяльністю заводу і приносила шкоду здоров’ю, а шкода здоров’ю, як відомо, може привести до смерті. Тож, переконаний юрист, твердження про те, що власники заводу когось «убивають» могло з’явитися в головах людей як результат таких роздумів.

«Десь з січня, а може і з грудня почалися проблеми зі здоров’ям в нашій сім’ї. І в мене особисто, і в доньки, і в внука, якому не було ще півроку. Горло червоне, температури нема, дитина плаче, марудить… У мене – те саме: горло пече, їсти не можу, ковтати не можу. Але ніхто не знав, що це за завод такий «хитрий» з’явився біля цукрового. Аж потім, десь в травні, коли почався неможливий сморід (…) зібралися люди і почали возмущатися», – пояснила дії активістів місцева пенсіонерка Людмила Дубчак.

Щоправда, на запитання про те, як оцінив стан її здоров’я лікар, жінка зізналася, що до медиків не зверталася. Адже має хронічну астму, тому як лікувати подібні захворювання знає без консультацій.

Називаючи себе однією з активісток, Людмила Дубчак зізналася, що також скандувала під час мітингів слова про «вбивства». При цьому емоційно додала, що на той час навіть не знала, хто такі Галькевич і Макара.

«Хтось крикнув «Галькевич, Макара – вбивають українців», і люди це підтримали. Я не знаю, хто такий Галькевич, я не знаю, хто такий Макара, я їх до цього часу не знаю, які вони… Але я рахую, що це так… це був емоційний стан, люди були в розпачі», – додала жінка.



ДЕ МЕЖА?

Різниця між правом висловлювати власну точку зору і наклепом – принципова. На цьому під час одного із судових засідань наголосив представник Ярослава Галькевича, адвокат Сергій Сафулько.

«Слова «вбиває українців» – це конкретна інформація, яка носить стверджувальний характер. Якби, приміром, прозвучало, що Галькевич якось не так організовує керівництво підприємством, що він поганий господарник – ми б не мали претензій, бо це б були оціночні судження. Але Дмитро Климук публічно поширив інформацію про те, що Галькевич здійснює конкретний злочин, якому відведені окремі статті в Кримінальному кодексі. А це – неправда», – зауважив Сафулько.

Гостроти «речівці» додав і окремий наголос на національному питанні.

«У Луцьку проживають не тільки українці, але й росіяни, євреї, татари, представники інших національностей. Що хотіли підкреслити ствердженням, що «вбиває українців»? Ніби він ворог України? Тому почути таке – особливо боляче. Тим більше, якщо ти людина, яка зробила багато для розвитку промисловості міста, а не хтось, хто просто бігає містом із мегафоном», – виступив адвокат.

Ярослав Галькевич теж дав покази у суді як свідок, оскільки мітинг під стінами заводу бачив з вікна офісу. Побачене, а особливо – почуте, називає «м’яко кажучи, неприємними речами», і пояснює, що ці події прямо позначилися на його діловій репутації.

«Я займаюся бізнесом з 1991 року, маю багато знайомих і бізнес-партнерів. І зустрічати на вулиці людей, які – хто в жарт, а хто і зі злістю переказує, що я вбиваю українців…Так само отримувати дзвінки, «підколки» і запитання, коли я перестану вбивати… Це неприємно і, на жаль, відбилося на репутації, що я помітив під час наступних зустрічей з нашими партнерами, клієнтами», – розповів Галькевич.



* * *
Ми знаємо про свободу слова. Щось чули про право вільно висловлюватись. Навчилися вголос казати власну думку.

А як щодо обов’язку фільтрувати?..

У 2001 році наклеп забрали із Кримінального кодексу України. Щоб страх перед кримінальною відповідальністю бува не обмежив свободи слова.

Так і вийшло, що з одного боку держава Україна декларує честь і гідність людини як одну з головних демократичних засад. А з іншого, процедура їх захисту – настільки непроста, що далеко не кожному вистачає і сили, і бажання, і навіть грошей, щоб захистити себе від чужої брехні.

«Позови про відшкодування моральної шкоди у справах захисту честі, гідності та ділової репутації у Луцьку взагалі не популярні. За 2017 рік до Луцького міськрайонного суду подали всього 9 таких позовів. Більшість із цих справ були залишенні без розгляду у зв’язку із несплатою судового збору», – коментує луцький адвокат Олег Огородник.

Тим часом справа за позовом Ярослава Галькевича продовжується. Наступне засідання – 11 грудня, під час якого будуть вивчати докази, зокрема, відеозапис мітингів.

Людмила ЯВОРСЬКА (для «Волинь24»)