Дефіцит могильної землі: коли у Луцьку з’явиться крематорій

Усі кладовища Луцька – закриті. Наразі тут тільки можна підхоронити людину, якщо раніше «забронював» місце, або ж підпоховати покійника до могили родича. Найбільше кладовище для померлих лучан, що у сусідньому селі Гаразджа, незабаром чекає така ж перспектива. Кажуть, місця для покійників тут вистачить ще максимум на два-три роки...

Розуміючи такі сумні перспективи, у Луцьку все частіше говорять про побудову крематорію.

ДЕФІЦИТ МОГИЛЬНОЇ ЗЕМЛІ

Щодня у Луцьку помирає в середньому чотири людини. Відтак, кладовища розростаються і з кожним днем стає все менше місця для захоронення. На території самого міста є кілька цвинтарів, але вони – закриті, на них можна тільки підхоронювати людей. Основна ж маса захоронень відбувається в Гаразджі. Але й там існує проблема з землею. Її не вистачає.

Наразі кладовище хочуть розширити й вже навіть знайшли земельну ділянку, яку планують викупити.

«Зараз проблема вирішується, ми дали заявку, планується закупити землю, а це десь приблизно 1,5 гектара. Вже ведуться переговори з людиною. Окрім того, планується виділення коштів на придбання цієї землі», – розповів директор Луцького «Спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування» Василь Цетнар.



Місця для поховання на цьому кладовищі вистачить всього на два-три роки. Що ж буде далі – невідомо, адже землі, які є навколо цвинтаря, попайовані.

ОСТАННЯ ЗЕМЛЯ – БЕЗКОШТОВНА

Спочатку для того, аби похоронити людину, треба звернутися до Луцького «Спецкомбінату Комунально-Побутового Обслуговування», що розташований на вулиці Рівненській, 52. Тут займаються питаннями оформлення похорону. У КП «Спецкомбінат» можна замовити копання могили, послуги катафалка та придбати всі необхідні атрибути для прощальної церемонії.

Зі свого боку, людина, яка хоче оформити похорон, має показати працівникам довідку про смерть. Після цього укладається договір та безпосередньо оформляється похорон.

Найчастіше покійних лучан хоронять на кладовищі у селі Гаразджа. Землю під могилу людина отримує безкоштовно, запевняють у комунальному підприємстві. Проте заплатити доведеться за послуги – зокрема, за копання могили.

Зимою ручне копання вартуватиме 1083 гривні, механічне – 512 гривень. Влітку – трохи менше: копання вручну – 654 гривні, механічне – 365 гривень. Якщо ж будуть ускладнення при копанні, то доведеться заплатити більше. Окрім того, механічне копання наразі не всюди можливе, якщо ж це підпоховання, то могилу точно потрібно копати вручну.

За словами Василя Цетнара, ціни на копання могил у Луцьку не змінювались ще з 2015 року, тому улітку тарифи на такі послуги можуть піднятися.

Окрім Гаразджі, похоронити людину можна і в Луцьку. Так, у місті є п’ять кладовищ: на вулицях Володимирській, Рівненській, Чернишевського та Потебні. Однак на цих цвинтарях можливі лише підхоронення.



«Якщо на кладовищі є похоронена людина, а біля її могили є місце, то можна підхоронити туди родича померлого. Часто рідні ховають, наприклад, дружину і залишають місце для її чоловіка, або навпаки. Воно може стояти і десять, і більше років, до того часу, поки туди не похоронять людину. Перед похованням ми виїжджаємо, дивимося чи можливе підхоронення, а тоді вже копається могила і таким чином відбувається поховання», – розповів директор «Спецкомбінату».

Для того, щоб підхоронити покійника на якомусь із кладовищ, обов’язково потрібні документи на людину, яка померла та на людину, яка вже похоронена.

Також у Луцьку практикують родинні підпоховання. Коли у вже існуючу могилу наверх хоронять ще одну людину. Однак такі поховання можливі лише в родинні могили, себто між близькими родичами. Для того, щоб похоронити людину в уже існуючу могилу, слід спочатку отримати довідку від санепідемстанції, дозвіл на поховання.

«Якщо з часу поховання першої людини пройшло не менше 15 років, то передбачається, що можна хоронити людину в родинну могилу. Для цього потрібне свідоцтво, яке засвідчує, що родичі є користувачами цього місця поховання. Тоді за законом вони мають право через 15 років похоронити людину в родинну могилу, але це мають бути родичі. Чужого до чужого похоронити не можна», - розповідає Василь Цетнар.

ПРИМІСЬКІ КЛАДОВИЩА – НЕДЕШЕВІ

Окрім Луцька, похоронити покійного можна у селах неподалік міста.

«Якщо людина має бажання поховати померлого, наприклад, десь в селі, то з цим не має проблем. Це особисте питання, яке вже залежить від рідних та родичів. Окрім того, тут треба також говорити з сільською радою, бо це вже вони приймають рішення», – розповідає Василь Цетнар.

Яким чином можна похоронити покійного з луцькою пропискою у селі, ми вирішили дізнатися у сільських радах Луцького району. Для цього анонімно зателефонували до кількох із них.

Зокрема, як повідомили у Липинській сільській раді, у них прийняли рішення не хоронити іногородніх людей. Тому поховати у Липинах можна лише людину, яка там прописана.

Натомість у Боратині від покійників з Луцька не відмовляються. Однак доведеться платити не тільки за копання могили, а й за «квадратні метри». Питаннями щодо поховань тут займається місцевий священик.

У телефонній розмові духівник зазначив, що точних цін не пам’ятає, тарифи вказані у кошторисі, який знаходиться в церкві. Самі ж ціни можна буде дізнатися вже безпосередньо на місці.



«Також не менш важливо, хто хоронитиме людину. Завжди так було, навіть є постанова в сільській раді, що інтереси громади представляє місцевий священик. Згідно цього, я повинен хоронити померлого. Священики з іншої парафії мають брати відповідний дозвіл», – розповів священик.

Окрім того, людину з луцькою пропискою можна похоронити й у селі Княгининок, також – за гроші в сільську касу.

«Треба звернутися в бухгалетрію сільської ради, вони вам дадуть рахунок і там треба буде проплатити 1000 гривень. Таке рішення затверджене в положенні про цільовий фонд. У ньому зазначено, що ті, хто незареєстрований на території, якщо хочуть поховати своїх родичів, то мають заплатити відповідну суму», – зазначили у сільській раді.

А В ЛУЦЬКУ... ПАЛИТИМУТЬ?

Наразі в Україні крематорії для спалювання тіл померлих є лише у великих містах – Києві, Дніпрі, Одесі та Харкові. Проте через нестачу землі для поховання така ідея все частіше обговорюється і в Луцьку.

Окрім того, існували й раніші ініціативи побудови крематорію в місті. Зокрема, на розі вулиці Глушець знаходиться недобудована будівля, яку в народі називають крематорієм. Але чи то через брак грошей, чи через відсутність підтримки з боку громади, таку будівлю так і не добудували.



У 2012 році вкотре активно обговорювали цю ідею, проте тодішній міський голова Микола Романюк «спустив її на гальма», мовляв, більшість лучан не сприймуть цього схвально.

У червні 2017 року перший заступник міського голови Григорій Недопад розповів, що розглядається питання купівлі американської печі та встановлення її на одному з кладовищ.

«Ідея така була, наразі це питання ще в розробці. Його не закинули, воно «на слуху», – переконує Василь Цетнар.

Однак за його словами, будівництво крематорію – це довготривалий процес, на який потрібен не один рік.

«Щоб збудувати крематорій у Луцьку, треба багато що купувати, для цього потрібне спеціальне устаткування, треба місце підготувати, так само, провести газ та воду. Окрім того, слід зробити проект під будівництво», – додав директор «Спецкомбінату».

Незважаючи на чималий об’єм роботи, на думку Василя Цетнара, крематорій у Луцьку потрібен.

«На сьогоднішній день біля Гаразджі землі попайовані. Деякі люди мають бажання продати землю. Однак, коли пройде 10 чи 20 років, ми ж не знаємо, що буде тоді. Я думаю, на перспективу крематорій потрібен. В Європі це – нормальна практика. В тій самій Польщі, Німеччині теж є невеличкі міста, а в них є свої крематорії. Я так думаю, наші люди просто звикли би до того з часом», – розповів Василь Цетнар.

Про те, що ідея з крематорієм має право на втілення, говорять навіть представники місцевого духовенства.



«Я не можу дати однозначну відповідь про потребу у крематорії. Взагалі православна церква каже, що тіло потрібно хоронити в землю. Однак, усі розуміють, що на сьогоднішній день питання з землею для кладовищ стає все більш і більш гострим. І мова йде не тільки про міста, а навіть про села. Наприклад, у Жидичині також існують проблеми з землею.

Тому скоро життя поставить нас в такі умови, що будемо змушені змінювати погляди. В великих містах вже є крематорії. А, приміром, на Афоні, що є найбільшою святинею православного світу, існує інша практика, так звані костниці. Кістки померлих ченців омивають через три роки після смерті та складають в ці костниці.

В Росії у Псковсько-Печорському монастирі точно за тим самим принципом хоронять. Коли гостро виникає питання, куди хоронити покійних, тоді доводиться виходити з ситуації в будь-який моральний і прийнятний спосіб. Тому нічого крамольного я в цьому не бачу», – прокоментував ідею появи крематорію настоятель Жидичинського чоловічого монастиря Святителя Миколая Чудотворця УПЦ КП Константин Марченко.

Аліна БЕКЕРУК (для «Волинь24»)