«Справжній художник бідує? Ні, це міф», – Алла Харчук

В останній день зими у Луцьку відкрилася восьма персональна виставка художниці Алли Харчук. Вона має назву «Навчитись від польових лілей». Мисткиня каже: на концепцію виставки її надихнули духовні мотиви, а саме слова Христа з Нагорної проповіді. Осмислюючи їх, художниця зробила важливий акцент, який озвучила публіці: «У квітів немає сірих буднів. І це великий приклад для нас». Детальніше про виставку, власні джерела натхнення, бачення гармонії та ставлення до критики мисткиня розповіла виданню «Волинь24».

– Виставка «Навчитись від польових лілей» - яка по рахунку?

– Це восьмий такий персональний проект. Однак у своїй роботі я не стою на місці. Тож хоч праця над дев’ятою виставкою триває, я вже подумую й про десяту. Вважаю, що дуже важливо завжди рухатись вперед.



– Я була на відкритті та зауважила, що концепція виставки дуже продумана. Ти підібрала легенду про квіти, розповіла про духовне підґрунтя сюжетів. Наскільки важливо для тебе, щоб усе було гармонійно та детально розкрито?

– Це надзвичайно важливо. До речі, займаючись педагогічною працею, я завжди вчу цьому дітей. Художник має бути освіченою людиною. Не повинно бути такого, щоб він вийшов до людей і не міг розповісти про свої картини.

Загалом, якщо знайомитися з історією мистецтва, ми побачимо, що художники завжди були розумними. Вони знали символізм різних елементів своїх картин, вміли грамотно донести думку.

Ще у 16-му столітті у Голандії вийшла книга, де йшлося про значення символіки у картинах. Це означає, що художник не міг малювати «просто так». Він мусив орієнтуватися на ці речі. Було багато духовних символів, які потребують розуміння та відповідальності.

А щодо освічених митців, можна назвати таку людину як Ян ван Ейк. Він був радником короля, що свідчить про прекрасну освіту. Я теж ставлюся до творчості осмислено. У моєму мистецтві багато психологізму.



– Ти постійно вивчаєш тенденції? Займаєшся самоосвітою?

– Так. Але більше орієнтуюся на минуле, хоча дізнаюся й про сьогодення. Я не можу сказати, що «застрягла у минулому», та воно однозначно є скарбницею, яка здатна навчити багатьом важливим речам.

– Алло, якщо дивитись на твої картини, їх сюжети здебільшого дуже чіткі й конкретні. А як ставишся до абстракціонізму?

– Нормально, хоча це явно не моє. Інколи я використовую у картинах абстрактні елементи там, де це виправдано. Хоча не можу сказати, що часто. Прикладом є одна з попередніх виставок, котра називалась «Сезони любові». Вона була присвячена темі сімейного щастя. Думаю, я можу говорити на цю тему переконливо, оскільки вже 15 років у щасливому шлюбі.

Так ось, працюючи над картинами, я хотіла показати такі 4 важливі складові сімейного щастя, як любов, повага, вірність та відданість. Їх важко звузити до якихось конкретних об’єктів, тому я використовувала абстрактні елементи. Думаю, вони доречні там, де справді заохочують глядача до роздумів.



– Щойно ти торкнулася теми сім’ї. Наскільки я знаю, твій чоловік Дмитро – теж творча людина. Як вжитися двом креативним особистостям на одній території?

– Дмитро дійсно дуже творчий. Раніше він шив на замовлення ексклюзивне шкіряне взуття, зараз виготовляє сумки та аксесуари. Йому до вподоби це заняття.

А щодо порозуміння, то з цим немає жодних проблем. У нашому житті відсутнє таке поняття як «сірі будні». Настає ранок, чоловік вмикає музику, на мене чекає зроблена кава. Для нас загалом дуже важливі бажання одне одного.

А ще у нас немає тем з розряду «молоко подорожчало». Молоко справді дорожчає, а ми – не мільйонери, однак від того, що ми це завжди констатуватимемо, нічого не зміниться.

– Я знаю, що у твоєму творчому доробку є картини відомих людей? Важко малювати таких особистостей?

– Усе залежить від специфіки роботи. Наприклад, однією з картин для виставки «Квінтесенція жіночності» був портрет Ольги Сумської. Ясна річ, вона не могла приїздити, щоб позувати. Доводилося малювати по фото. А це не дуже просто, бо можна знайти мало якісних фотографій в інтернеті. Сподіваюся, у мене з’явиться нагода зустрітися з Ольгою та подарувати їй картину.

У виставці, яка відкрилася учора, є портрети трьох відомих жінок, це три наші «волинські квіточки» – Галина Конах, Алла Опейда та Наталка Войтович. Усі вони позували, тож було цікаво разом працювати, спілкуватися. Галину я пробувала спочатку малювати по фото, але коли ми зустрілися вживу, я переробила картину зовсім по-новому.







– Готуючись до інтерв’ю, я натрапила на багато матеріалів про тебе. Google тебе добре «знає». Та, разом з тим, довкола тебе немає ніяких скандалів, гучних інфоприводів. Як вдається підтримувати такий імідж?

– Нещодавно мені трапилася цікава цитата Кончаловського про те, що найкоротший шлях до успіху – скандал. Однак мені не треба такий успіх. Не хочу таким виділятися. Я ставлюся до свого мистецтва серйозно, багато працюю, прагну нести людям позитив. Це не сумісно зі скандальністю. Моє мистецтво психологічне й добре. І, напевно, люди це відчувають.

– А чи може сучасний художник прожити, продаючи картини? У суспільстві часто творчі професії асоціюються з бідністю.

– Справжній художник бідує? Ні, це міф. Звичайно, історія знає такі приклади, але здебільшого талановиті художники забезпечували себе. Я теж живу зі своєї діяльності. Викладаю дітям. Справно сплачую податки.

Іноді батьки приводять до мене дітей та озвучують міф про бідного художника, остерігаючись того, що улюблене заняття не дасть дитині у майбутньому джерел для існування. Я наводжу приклади з історії мистецтва, руйнуючи цей стереотип.

Зрештою, моє життя теж є підтвердженням цього, що художник може жити з результатів своєї праці.

– Розкажи, будь ласка, детальніше про викладання. Маєш якісь власні «секрети» й підходи?

– Перш за все, це взаємоповага та щирість. Діти зі мною спілкуються лише на «ти», що не применшує моєї авторитетності для них. Намагаюся максимально застосовувати індивідуальний підхід – беру групки до 4 людей. Вчу добру. Розповідаю, що картини можна не лише продавати, а й використовувати для благодійності.

– До речі, на вчорашньому заході ти традиційно малювала картину, яку плануєш використати з благодійною метою. Розкажи про це детальніше.

– Так, я хочу продати цю картину й допомогти грошима дівчинці Мілані Медведській. Минулого року я вже створювала картину для Міланки, коли їй потрібна була трансплантація печінки. Нині дівчинка їде до Італії на післяопераційне обстеження, тож кошти потрібні ще.

Я розумію, що там, де необхідна сума вимірюється тисячами доларів, кілька тисяч гривень не вирішують проблему повністю, але все одно це допомога. Тож сподіваюся, картина продасться.



– Попри гарний імідж та благодійні справи, напевно, ти, як і кожна публічна людина стикаєшся з критикою. Це неминуче і від цього немає панацеї. Як реагуєш на критику?

– Я не ганяюся за визнанням «маститих» художників. Для мене основне – оцінка глядача. Нещодавно читала цікаву статтю про 4 види критики – від не експертів та не близьких людей; від близьких людей, але не експертів; від експертів, але не близьких людей; від близьких людей, котрі є експертами. Я реагую саме на останній вид критики і радію, що маю кількох таких людей, які здатні дати фахову дружню пораду. В решті питань розумію, що художник рідко хвалить іншого художника.

– У тебе в афіші було вказано про сприяння департаменту культури ЛМР. У чому виявляється це сприяння?

– Воно полягає в наданні приміщення та інформаційній підтримці – розміщенні інформації в офіційних джерелах, запрошенні журналістів. Керівник департаменту Тетяна Гнатів збиралася завітати на мій захід, та не змогла у зв’язку з зайнятістю. Був представник департаменту Анатолій Філозоф. Він сказав теплі слова на відкритті – це було приємно, тож я вдячна. Також я вдячна тим, хто сприяв виставці. А особливо – глядачам, яким цікава моя творчість.

Спілкувалася Лєна ШТОРМ
Фото автора та зі сторінки Алли Харчук