Праведники на публіку

Згадався мені період мого журналістського життя. І хоч був газетярем, часто доводилося брати участь в телевізійному шоу, яке транслювалось у прямому ефірі.

Якщо відверто, то ніхто з редакції не хотів туди йти і відсилали на нього мене, як одного з найменших. Одним з аргументів, чому інші не хотіли йти світитись в прямому ефірі, була боязнь публіки, камер… Пройшли роки, живу тепер дещо іншим життям…

Сьогодні, продовжуючи читати чудову книгу «СВЯТООТЕЧЕСКИЕ НАСТАВЛЕНИЯ о молитве и трезвении или внимании в серце к Богу и истолкование молитвы Господней словами святых отцов» зрозумів одну просту істину.

Ми всі трішки обманюємо інших і самі себе, коли кажемо, що боїмося публіки…

Часто живучи не дуже глибоким життям, ми роками ходимо в церкву, знаємо як в ній себе вести, куди які свічки ставити, попри церковний досвід ми дозволяємо собі жити, нажаль, зі своїм суб’єктивним світосприйняттям, зі своєю шкалою цінностей, зі свою «правдою».

Зовні ми все робимо правильно, а внутрішньо все лишається як є. І якщо зовнішньо ми все робимо правильно, то виникає запитання – а для кого ми це все робимо правильно? Так! Саме ТАК – для публіки (якої так боїмося :-)).

Думаю, нам вистачить мудрості розуміти, що Богу спектакль під назвою «Праведник» точно не цікавий, так як Він знає нас із середини. Знає так як часто ми самі себе не знаємо.

І от власне таке наше роздвойчате життя, коли ми на людях одні, а в собі інші; в церкві одні, а на роботі в дома інші – народжує в нас пустоту, страх, депресивність і дратівливість.

Правда Божа виявляється сильнішою і показує нам, що ми не зможемо почуватись щасливими, якщо не припинимо самі себе і інших дурити.

Або ми віримо в Бога і БОГУ, а відтак з Його допомогою починаємо щось змінювати в собі, або і далі будемо, як зірки телешоу гарно виглядати на камери, а поза ефіром лишатимемось пустими і пригніченими…

Хтось просто ходить у храм і думає, що цього цілком достатньо...

Далі послухаємо Златоуста:

«… все это хорошо; но не одним этим надо хвалиться, а тем, если от этого среди вас возвышается благочестие, если всякой раз отходим из церкви домой с пользою, собрав более или менее плодов. Сделался ли кто лучше, бывая так многократно в церкви? ВОТ О ЧЕМ НАДО ЗАБОТИТЬСЯ. Когда бываете вы в церковных собраниях, к вам беседуют пророки, евангелисты, апостолы, – и все они предлагают вам спасительные догматы и убеждают к исправлению нравов. Что же? Насколько уроки сии вошли в вашу жизнь? Воин, приходя на место учения, становится искуснее в воинском деле; борец, приходя на зрелище борющихся, делается опытнее в борьбе; изучающий врачебное искусство, приходя к учителю, становится более сведущим, больше узнает, большему научается; а вы какую приобретаете пользу от пребывания в церкви? Или вы считаете верхом благочестия одно хождение в церковь?! НЕТ, – ЭТОГО МАЛО. Церковь есть как бы красильня; если вы всегда отходите, не получив никакой окраски (не приняв добрых намерений), то какая польза от того, что вы часто здесь бываете? Радуюсь тому, что вы часто бываете в церкви; но прошу и умоляю, старайтесь не о том только, чтобы ходить в церковь, но чтобы и отходить домой, получив какое-либо врачевство против своих страстей…»