Сесія «в окопах». Частина 2: перший редут взято

Вчорашня сесія Луцької міської ради викликала забагато наївних емоцій. Фейсбук переповнений вигуками: «Як так можна!?» «Неконституційно!» «Чи для того ми їх обирали?»

Відкладімо емоції, включімо холодний розум. Згадаймо: триває війна. За місто воюють два олігархічні клани. Тому і правила, і методи воєнні, некрасиві, підступні.

Активні військові дії розпочалися 24 лютого. Тоді «Солідарність» з окопів не вибили. Хоча квола спроба нової атаки й була.

Новий напад готували ретельніше. І таки зайняли перший редут. Хоча захисники окопів і не зазнали значних втрат, а, швидше, організовано відступили.

Успіх виграного УКРОПом бою має три причини. Перша: генералісимус, який прибув на фронт, надихнув солдат (навіть солдатам-найманцям треба бойовий дух) і взяв командування в свої руки (відчувалася ж рука майстра, правда?) Друга: перебіжчики, яких з одного боку лінії фронту назвали зрадниками, з іншого здравомислячими. Третя: слабкість і нерішучість головнокомандувача армії, яка засіла в окопах.

Генералісимус

Ігор Палиця з’явився у Луцьку днем раніше. На плацдармі «облрада» очікуваної активізації бойових дій не відбулося. УКРОП побрязкав зброєю, продемонстрував зуби. Генштаб «Солідарності» відсидівся в бліндажі від гріха подалі.

І от наступного дня стався успішний наступ на редут «Секретар міськради ». Ігорю Палиці можна аплодувати.

Перебіжчики

Зміну позиції представників Радикальної партії Ляшка, яка дала УКРОПу перевагу у голосах, було важко спрогнозувати. Ще день перед тим спали в одних казармах і їли з одного казана. Чому ж так? Доступ до продовольчого складу? Обіцянка влаштувати матеріальні умови після війни? Поживемо – побачимо.

Але перемога ціною зради (підкупу?) – це все-таки невитончено… Як то кажуть: карма у такої перемоги «не та»

Маршал Гунчик

Якщо і приписувати комусь поразку вчорашнього дня, то це реальному лідеру команди волинської «Солідарності», діючому голові ОДА Володимиру Гунчику.

Чи проводила його армія регулярні «нічні вилазки» з метою ослабити противника? Чи були використані усі можливі засоби тиску ,в тому числі силовиками і контролюючими органами? Думаю, попри дружні стосунки з Президентом, Гучнику поставлять ці питання.

А тому не виключене прибуття на фронт нового головнокомандуючого, на заміну Володимиру Петровичу. Після вчорашньої поразки такий сценарій стає в рази реальнішим. Новий губернатор може показати набагато гостріші зуби і готовність діяти за макіавеллівським принципом «мета виправдовує засоби».

* * *

Великою мірою від розгрому армію «Солідарності» врятувала та ж Юлія Вусенко. Яка зуміла організувати злагоджений відступ, зі зброєю і провіантом.

І заявила про відкриття нового фронту: у суді. Не мені вам розказувати, якими довгими і виснажливими можуть виявитися бої на цьому фронті.

Вони ж і можуть призвести до результату, про бажаність якого (з точки зору інтересів міської громади) я заявляв ще минулого разу: сідати за стіл переговорів і шукати компроміси.

* * *

Зрештою, усе може бути й не так очевидно. Шахматистам відомий термін «гамбіт», коли жертвують малим для отримання стратегічної переваги. А якщо вчорашня поразка – це саме гамбіт? Змусили повірити у слабкість, приспали увагу, відтягнули сили противника на новий малопрогнозований фронт… Може ми недооцінюємо «красу гри»?