Бюджет участі: свято демократії з присмаком першого млинця
От і закінчилось голосування за проекти бюджету участі (БУ) в Луцьку. Переможці вже святкують, чиновники готуються до реалізації, громадськість частково не задоволена, переможені виливають один на одного та на міську раду відрами «слова вдячності», активісти готують пропозиції щодо змін у положенні про конкурс.
...Час зупиняється. Усі задоволені, що БУ стартував. Усі не задоволені, бо БУ став мірилом розвитку луцького суспільства.
Як все було?
Бюджет участі не виник нізвідки, його не вигадала одна людина, його не вигадала навіть робоча група. Вперше серйозно про нього заговорили ще у 2015 році. На той час не знайшлося сил та натхнення (чит. – потрібної більшості) у всіх сторін (депутати – чиновники – громадськість), аби запустити його. Луцьк реалізовував конкурс громадських ініціатив. І на більше був на той час морально не готовий.
Навесні 2017-го місто перемогло в конкурсі із запуску бюджету участі. В рамках згаданого проекту Луцьку надавали методичні консультації зі створення положення, друковану промопродукцію та різноманітний мануал із використання БУ як інструмента розвитку прямої демократії на місцях. Ну і отримали платформу для голосування, яка в майбутньому стала платною. Від її використання відмовилися, промопродукція з непотрібними сайтами лишилася, як зразок, до кращих часів.
Свято демократії не вдалося (?!)
Після чотирьох років реалізації громадських ініціатив прийшло розуміння, що Луцьк готовий до поліпшення міста у глобальному розумінні, а не в точковій практиці міні-проектів для закритих груп людей. Так, положенням БУ дозволено з тематики все, аби це не суперечило законодавству. І дозволено подавати проекти без обмежень місця реалізації.
Один знайомий експерт мені сказав, що українцям потрібно давати демократію дозовано та під пильним наглядом. Мене його фраза обурила, але повна перемога проектів, які направлені в основному на розвиток точкових локальних спільнот, змушує замислитися про задоволення базових потреб нашого суспільства. Направду скажу, мені проекти-переможці подобаються, вони хороші, але симпатії та амбіції були на боці інших.
Відповідно, зміни положення неминучі.
Питання етики та не без піару.
Багато розмов велося про нечесну піар-компанію та використання адміністративного ресурсу шкіл для отримання голосів.
Зібрати голоси в школі та садочку – легко, якщо правильно організувати процес. У конкурсі громадських ініціатив щороку виграють проекти, які не мають прямого відношення до закладів освіти, але розташовані територіально в межах цих закладів.
Чому це дійство не привертає такої прискіпливої уваги громади? Може, 50 тисяч – не сума для розбрату? (Я іронізую, але все ж.)
Чи можна використовувати такі голоси? Чи батьки учнів – не такі ж лучани, як і всі інші? Питання в площині етики, а не цьогорічного положення про БУ.
А що робити з тим, що батьківські групи у месенджерах закликали голосувати за проект? Їх можна зрозуміти, бо хочуть, аби їхній проект виграв. Як можна зрозуміти й тих людей, які завалювали мій месенджер повідомленнями про голосування за проект молодіжного центру на іподромі чи проект кіностудії «Волинь», чи проект креативного дитячого майданчика. Не повірите, але в групах про послуги краси та шопінг у Луцьку в ненависному мені вайбері теж агітували – і за майданчик, і за «Ласку», і за школу.
Голоси «купляли» й поїздками для дітей. Так, як і розіграшам квитків на фестиваль «Бандерштат», як і розіграшам столів тощо. Чому це робили одні та не робили інші – питання, яке лишається без відповіді.
Це все елементи боротьби за проект та його реалізацію. Це все про інструменти піару та залучення цільової аудиторії. Це все про конкуренцію, в якій загальноміські креативні проекти програли.
Такі процеси мають не лише обурювати, але й стимулювати. По-справжньому обурюватися потрібно через людей, які збирають підписи проти реалізації якогось проекту. (Чому?!)
І що робити?
Змінити положення про БУ. У департаменту економічної політики вже є напрацювання з цього приводу від експертки Анни Шавіро, на засіданні робочої групи також розглядали це питання. Можете додатково в письмовому вигляді надіслати пропозиції до виконкому міської ради.
Стежити за реалізацією проекту та кожен крок висвітлювати публічно. Це важливо, бо бюджет участі – це про розподіл лучанами 1% бюджету міста на потреби, за які проголосувала більшість у затвердженому, майже сталому, форматі (проект, бюджет, візуалізація). Це не про рішення чиновників. Є різниця. Лучани мусять знати, як та на що саме використовують їхні кошти.
Наступного року організувати для шкіл та садочків окремий конкурс із партисипації. В них багато потреб і ще більше креативу для їх закриття. Дайте людям волю в цьому випадку.
Ну, і головне: обмежити проекти БУ лише загальноміськими, з необмеженим доступом кожного громадянина до цього проекту, бо поки що повна демократія не спрацьовує на повну.
...Час зупиняється. Усі задоволені, що БУ стартував. Усі не задоволені, бо БУ став мірилом розвитку луцького суспільства.
Як все було?
Бюджет участі не виник нізвідки, його не вигадала одна людина, його не вигадала навіть робоча група. Вперше серйозно про нього заговорили ще у 2015 році. На той час не знайшлося сил та натхнення (чит. – потрібної більшості) у всіх сторін (депутати – чиновники – громадськість), аби запустити його. Луцьк реалізовував конкурс громадських ініціатив. І на більше був на той час морально не готовий.
Навесні 2017-го місто перемогло в конкурсі із запуску бюджету участі. В рамках згаданого проекту Луцьку надавали методичні консультації зі створення положення, друковану промопродукцію та різноманітний мануал із використання БУ як інструмента розвитку прямої демократії на місцях. Ну і отримали платформу для голосування, яка в майбутньому стала платною. Від її використання відмовилися, промопродукція з непотрібними сайтами лишилася, як зразок, до кращих часів.
Свято демократії не вдалося (?!)
Після чотирьох років реалізації громадських ініціатив прийшло розуміння, що Луцьк готовий до поліпшення міста у глобальному розумінні, а не в точковій практиці міні-проектів для закритих груп людей. Так, положенням БУ дозволено з тематики все, аби це не суперечило законодавству. І дозволено подавати проекти без обмежень місця реалізації.
Один знайомий експерт мені сказав, що українцям потрібно давати демократію дозовано та під пильним наглядом. Мене його фраза обурила, але повна перемога проектів, які направлені в основному на розвиток точкових локальних спільнот, змушує замислитися про задоволення базових потреб нашого суспільства. Направду скажу, мені проекти-переможці подобаються, вони хороші, але симпатії та амбіції були на боці інших.
Відповідно, зміни положення неминучі.
Питання етики та не без піару.
Багато розмов велося про нечесну піар-компанію та використання адміністративного ресурсу шкіл для отримання голосів.
Зібрати голоси в школі та садочку – легко, якщо правильно організувати процес. У конкурсі громадських ініціатив щороку виграють проекти, які не мають прямого відношення до закладів освіти, але розташовані територіально в межах цих закладів.
Чому це дійство не привертає такої прискіпливої уваги громади? Може, 50 тисяч – не сума для розбрату? (Я іронізую, але все ж.)
Чи можна використовувати такі голоси? Чи батьки учнів – не такі ж лучани, як і всі інші? Питання в площині етики, а не цьогорічного положення про БУ.
А що робити з тим, що батьківські групи у месенджерах закликали голосувати за проект? Їх можна зрозуміти, бо хочуть, аби їхній проект виграв. Як можна зрозуміти й тих людей, які завалювали мій месенджер повідомленнями про голосування за проект молодіжного центру на іподромі чи проект кіностудії «Волинь», чи проект креативного дитячого майданчика. Не повірите, але в групах про послуги краси та шопінг у Луцьку в ненависному мені вайбері теж агітували – і за майданчик, і за «Ласку», і за школу.
Голоси «купляли» й поїздками для дітей. Так, як і розіграшам квитків на фестиваль «Бандерштат», як і розіграшам столів тощо. Чому це робили одні та не робили інші – питання, яке лишається без відповіді.
Це все елементи боротьби за проект та його реалізацію. Це все про інструменти піару та залучення цільової аудиторії. Це все про конкуренцію, в якій загальноміські креативні проекти програли.
Такі процеси мають не лише обурювати, але й стимулювати. По-справжньому обурюватися потрібно через людей, які збирають підписи проти реалізації якогось проекту. (Чому?!)
І що робити?
Змінити положення про БУ. У департаменту економічної політики вже є напрацювання з цього приводу від експертки Анни Шавіро, на засіданні робочої групи також розглядали це питання. Можете додатково в письмовому вигляді надіслати пропозиції до виконкому міської ради.
Стежити за реалізацією проекту та кожен крок висвітлювати публічно. Це важливо, бо бюджет участі – це про розподіл лучанами 1% бюджету міста на потреби, за які проголосувала більшість у затвердженому, майже сталому, форматі (проект, бюджет, візуалізація). Це не про рішення чиновників. Є різниця. Лучани мусять знати, як та на що саме використовують їхні кошти.
Наступного року організувати для шкіл та садочків окремий конкурс із партисипації. В них багато потреб і ще більше креативу для їх закриття. Дайте людям волю в цьому випадку.
Ну, і головне: обмежити проекти БУ лише загальноміськими, з необмеженим доступом кожного громадянина до цього проекту, бо поки що повна демократія не спрацьовує на повну.
Коментарі: