Ванічка. Лікарняна історія хлопчика з інтернату збурила Фейсбук

«Ну, ми ж його всі дуже любимо…» - кажуть в інтернаті, де Ваня росте.

Показують умебльовані групи у інтернатському садочку, слоненята на стінах, килимки на підлогах, іграшки в кутках. Дивіться же: он як він живе. Та сотні дітей удома такого не мають… А з його діагнозами, то й…

***

4-річний Іванко з типово волинським прізвищем Поліщук.

Мабуть, прізвище – то все, що йому зосталося від батьків. Десь у селі Мочалки на Турійщині вони заливають своє одвічне житейське горе горілкою, полють за пляшку буряки чи пасуть людям корови. Десь там у Іванка є брати чи сестри. Їх батьки не віддали нікуди. І як йому буде потім зрозуміти, чому – так?

Історія банальна до сліз. Пригадуєте долю Максима Братчука, хлопчика з дитбудинку, про якого одного разу хтось написав пост у Фейсбуці?

Він теж був в лікарні. Теж сам. І в тій установі, де любили на державні гроші, теж запевняли, що все ж нормально. Просто він хворий. І – приречений на таке-от життя. Потім про Максимка почитали в інтернеті його нинішні батьки. І доводять же щодня, щохвилини, що гріш ціна була цим словам спеціалістів про «нормально».

Іванко Поліщук теж якось опинився в обласній дитячій лікарні. У нього теж все почалося із посту у Фейсбуці. А як закінчиться, поки не знає ніхто.

КОЛИ ТИ ГЕРОЙ ЧУЖОГО ФЕЙСБУКУ

«Знайомтеся наш Іван Поліщук. Немає людей у відділенні дитячої гнійної хірургії, які його не люблять», - написала лучанка Світлана Бегаль і виклала фото тендітного хлопчика. У майці та капелюсі.

«Напевне хворий Ваня щасливіший, ніж здоровий, бо у спеціалізованому закладі с. Головне Любомльського р-ну, звідки його привезли, ні чути ні знати про його здоров'я не хочуть. Навіть більше, Ваню як хворе кошеня викинули... Усіх, кого призначено опікуватись дітками сиротами,- ніби не існує...» - це вже пост Олени Довгалюк.

Серця мам, які лежали з дітками у лікарні і бачили Іванка не витримали – і вони кинули клич у соцмережі. Пішло-поїхало…

«Ліки, памперси, бо догляд у сиротинців такий, що 4 річна дитина самостійно на горщик не ходить, тому поки хоч великий розмір 5 -ка, одяг».

«Маєчки хб футболочка, шортики, носочки особливо, бо кривенькі стопи і взуття не може носити».

«У Івана спочатку була лише страшна футболка, старі тапки і мабуть якісь шорти».

«Уявіть, подзвонили ще минулої п'ятниці в заклад, з якого дитина, ще досі ніхто навіть не зреагував».

«Ваня має вагу 11кг 100 гр. Це я уточнюю для тих, хто хоче придбати памперси. Поки йому підходив розмір 4+. Але це як в якій фірмі. Орієнтуйтесь краще на вагу».

А буквально за день-другий Олена дякувала людям, що допомогли маляті. Знайшли одяг, принесли ортопедичні босоніжки, пригорнули і розважили. А далі - чи то Іванко так швидко виздоровів, чи резонанс у соцмережах йому в цьому поміг, але за кілька днів дитину приїхали забирати з лікарні.



ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ УСІМ НЕОБХІДНИМ

Головне. Школа-інтернат. Там уже теж встигли прочитати гарячі дописи у Фейсбуці. Коли приїхали журналісти, то найперше зустріли не надто гостинно.

«Ну, ми ж його всі так любимо. Тож наш Ванічка…» - слово за слово розмова таки склалася.

Заступник директора інтернату Валентина Челяда переконує, що працівникам закладу геть не байдужа доля хлопчика. Іванко – один із найменших. Його тут називають Ванею чи Ванічкою. Активний. Бере участь у різних заходах. Охоче спілкується з однолітками.

«Спрямувала його до нас служба у справах дітей Турійської райдержадміністрації у березні», - розказує жінка.

Перш, ніж складати враження про те, доглядають чи ні за цією дитиною, треба знати його історію. У маленького хлопчика, якому на вигляд років 2-3, а насправді уже 4, – діагнозів на кілька рядків.

Захворювання хребта. Нижній парез. Хронічні закрепи… Він навіть у свої 4 постійно у памперсах. Через деформовані ступні, йому боляче ходити. Тому Іванка часто тримають на руках. Усі ці хвороби не дають дитині нормально рости і розвиватися.

«Улітку вихованці закладу роз’їжджаються на відпочинок. Постала проблема, де ж у той час має бути Іванко. Він не може їхати на море, бо просто не витримає дороги», - каже Валентина Челяда.



Одного дня дитина почала скаржитися на біль у животі й втрапила до Любомльської лікарні. Стан погіршувався, медики запідозрили перитоніт – й Іванка терміново повезли до Волинської обласної дитячої лікарні, де й госпіталізували до реанімації, а потім гнійного відділення.

«Розумієте, можливо, тому і здалося людям, що в нього не було одягу, бо його з однієї лікарні швиденько везли в іншу? Що на ньому було, те й було. Ще одна пара тапочок так і лишилася в Любомлі. Він забезпечений усім необхідним одягом і взуттям», - зазначають у Головному.

Мовляв, станом хлопчика постійно цікавилися. А те, що не лежали разом із ним, то не передбачили такого ті, хто виписував правила інтернатівського виховання для таких, як Іванко дітей.

Його поклали на лікування 2 червня. У понеділок 11-го директор головненського інтернату Наталія Сушик особисто забирала Ванічку. Він зрадів, каже. Привезла йому памперсів, футболочки, маєчки – все необхідне, щоб… завезти до дитячого притулку в м. Рожище. Там Ванічка й нині. В інтернаті, де він ріс до цього, - канікули.



БОЛЯЧЕ? ТРОШКИ…

Він любить цукерки. Нова (точніше – чергова) «державна мама» спершу дає цукерку, тільки тоді Іванко веселішає і починає говорити.

«Боляче було?» - питає та (недавно у Вані був масаж).

«Трошки», - каже він.

До осені Іван Поліщук житиме у рожищенському притулку для дітей. Тут теж запевняють, що його люблять і що він комунікабельний жвавий хлопчик. Показують босоніжки, які купили дитині небайдужі лучани ще тоді, в обласній лікарні. Є, цілі й неушкоджені. Адже писали, що їх у Іванка відібрали…

«11 червня Іванко потрапив у притулок. Знаємо, що дитина хвора, має складний діагноз, але хлопчик почувається добре. Він рухливий, грається. Поступив до нас із Волинської обласної дитячої лікарні. Лікар дав приписи щодо ліків, процедур. Ліки відразу купили, дитина їх приймає. Кожного дня дитину возимо на лікувальну фізкультуру і масаж ніг, парафінові ванни у Рожищі. Хлопчик терплячий дуже. Видно, що багато переніс у своєму житті», - розповідає методист Волинського обласного притулку для дітей Неля Прокопчук.

Чи змінив Фейсбук Іванкове життя? Дитбудинок – інтернат – притулок…
Далі знову буде інтернат. У нього з’явилися босоніжки. Але так і нема родини.



Рідні хлопчика живуть у селі Мочалки на Турійщині. Рік (!) суд вирішує, чи позбавляти його маму з татом батьківських прав, бо ті п’ють.

«Батьки не відмовились від дитини, але ухиляються від виконання своїх обов’язків, зловживають алкоголем. Справа вже рік перебуває на розгляді. Якщо батьки не передумають, їх позбавлять батьківських прав. Він родився тяжким, був кволим. Потрібен був спеціальний догляд, харчування, лікування, а батьки не могли цього забезпечити», - у ці кілька сухих рядків коментаря начальник служби у справах дітей Турійської РДА Тетяна Божко вміщає всю. Іванкову долю.

Із дворічного віку він у дитбудинку. Десь біля батьків живуть ще двоє його старших братів. В будинку дитини мама з татом відвідали його тричі. В інтернаті – ще не були.

«Боляче?»

«Трошки…»

***

Колись на стінах шкіл та інтернатів любили виводити гасла вождів. «Вчитись, вчитися і вчитись», - наприклад.

Тепер я б написала великими буквами на вході до кожнісінького сиротинця «ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ УСІМ НЕОБХІДНИМ».

Скажіть, а хто знає, ЩО цим дітям необхідне? Часто те, чого не знайдеш у найрозкішніших інтернатах. Хай би у Ванічки воно було.

(Тут хочеться написати, що далі - буде…)

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора та з відкритих джерел.

Передрук заборонено.