За 12 годин до.., або В очікуванні «Бандерштату». РЕПОРТАЖ

Скошена трава, збудований міст через Стир, уже стоять сцени та чимало наметів, йдуть останні приготування і все більше і більше народу "підтягується" на "Бандерштат-2018".

За 12 годин до його початку на половину Центрального парку імені Лесі Українки чути...церковний спів? Точніше - щось на нього схоже. Як виявилось згодом, це спеціалісти зі звуку на сценах перевіряють техніку напередодні фестивалю.



Дорогою до Центрального пляжу, де через міст на Стирі можна потрапити на "Бандерштат", де-не-де чути від перехожих: "А ми в ту сторону йдемо?", "Просто йдем туди, де лабає музика", "У мене таке відчуття, ніби ми точно забули квитки...". Фестивальників легко впізнати - величезні рюкзаки, каремати та пакети у руках.

Де саме проходить фестиваль стає зрозуміло не лише від звуків музики, а й від вигляду довжелезних парканів. Вздовж них від мосту до входу на територію доведеться пройти кількадесят метрів ліворуч. А одразу ж на вході фестивальників зустрічають волонтери, готові вручити браслети-перепустки, та охоронці у білих сорочках з краватками, готові перевірити вміст сумок на наявність алкоголю та інших заборонених предметів.



За парканами на власне території "Бандерштату" йдуть останні приготування - прикріплюються різноманітні таблички, докошують траву на футбольному полі, встановлюють волейбольну сітку, десь проводять додаткове світло тощо. Туди-сюди їздять кілька машин, які привозять різноманітний інвентар, крісла, столи й тому подібне.

Окреме місце відвели для деревини, яке можна самому нарубати на багаття. Саме там зустрічаю свого співрозмовника - Сергія. Він з Хмельниччини, приїхав на фестиваль із донькою Олесею. Сам військовослужбовець. Каже, вперше пізнав Волинь два роки тому, коли перебував на "льотних" навчаннях у Володимирі.

- Якраз зараз у відпустці, та й кажу доньці: давай рванемо на "Бандерштат". Вперше сюди приїхали і будемо усі три дні, - каже чоловік.

Поки рухаємось до його намету повз пробігають кілька дівчат у купальниках (певно йшли на Стир плавати) та хлопці, які теж тягають до наметів деревину.

Сергієву доньку Олесю застаємо, коли вона говорить по телефону. Проте дівчина швидко завершує розмову, бо бачить, що тато привів незнайомку. Каже, про "Бандерштат" знала давно і от наважилась приїхати.

- Ніколи не жила в наметі, от вирішила відчути, як це (сміється). Зазвичай бувала на невеликих безкоштовних фестивалях. Такий масштабний для мене вперше. Дуже чекаю виступу Макса Кідрука та гурту "Один в каное", - ділиться емоціями дівчина.



За кілька метрів від їхнього намету помічаю два прапори на шпилях - український та білоруський, а поруч стоїть "багатоквартирний" намет. Очевидно - для великої компанії. Тож рушаю знайомитись із жителями.

Поруч із "входом" на колінах стоїть приємний світловолосий хлопець та старанно виводить щось маркером на дерев'яній табличці. Його звуть Ігор, мандрівник із Білорусі, міста Солігорськ.

- Я приїхав із сябром (друг із білоруської, - ред.), ми разом подорожуємо завжди. І з нами ще один є хлопець, він з Луцька уже. Будемо тут усі три дні. Я особисто дуже хочу послухати своїх земляків, гурт "NaviBand" та дуже гарна українська група "Один в каное", - ламаною українською впереміш із білоруською розповідає він.

Та Ігор, ймовірно, не єдиний іноземець за фестивалі. Поки знайомилась ще із кількома "бандерштатівцями" почула звідкілясь англомовну розмову.


Якщо прямувати далі, вздовж наметового містечка, можна дійти до ряду туалетів. На перший погляд їх поставили замало. Проте чи насправді це так - час покаже. За кілька метрів ліворуч - душі. Ще далі - територія сцен. І лише фудкортів поки не було помітно...

Загалом, вечір перед стартом "Бандерштату" гамірний. Організатори досі зайняті роботою, а фестивальники влаштовуються на полі, який на три дні стає їх домівкою.

Ірина КАБАНОВА