Репортаж з бандерівського раю, або «Ми волиняки нам усе до сраки»

Я загубила на «Бандерштаті» свій блокнот. Півдня писала туди якісь цікаві фрази, слова, цифри... Малювала там сердечка. Рейдала сердито хрестики... І мала ліпити з того свій фестивальний репортаж.

Нічого не вийшло. «Посіяла житом», як писав колись Олійник. І спершу розстроїлася, а потім подумала: напевне, якийсь фестивальний Бог прийняв його як жертву. Бо нема чого грішити... Та й слова в багатьох випадках тут зайві: ліпше раз побачити.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Як під Луцьком відгримів перший день «Бандерштату». ФОТОРЕПОРТАЖ

ПІД БРИГАНТИНОЮ КОСЯТЬ, НА АЛЕЇ СКУБУТЬ ТРАВУ

3 серпня. Луцьк. Бандерштатівців видно навіть у тролейбусах. Дівчата і хлопці з рюкзаками. «А скільки у вас проїзд? Три?!»... Три – це мало, на думку гостей. Кондукторка старається бути підкреслено ввічливою))

До пляжу в парку від ранку вервечкою тягнеться народ. Парк якийсь наче аж святковий: біля «Бригантини» косять, ставок чистять, жінки з віниками і сапками видирають останню траву з бруківки на центральній алеї... Ну, як перед Днем незалежності.

Навіть місцеве кафе «Сніжинка» під фестиваль підлаштувалося. На вивісці перед входом: «Бандештат не ходи голодним».



А Стир, певне, ще не бачив стільки стомлених сонцем. Аж гуде. Народ купається. 11-та тільки. А пече ж...

«Міст цього року нормальний», – каже кожен другий, хто переходить через тимчасову переправу на Стиру.

На касі – черга. Дорога з Рованців аж димить від вервечки машин.

У дворі найближчої до «Бандерштату» хати метушиться господиня. Наталія Величко збирає помідори: приїхала донька, зять, внук і навіть сваха, «а тут ще й «Бандерштат», всі в шоці і всім подобається»...

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Три роки без світла: як живуть у хаті за сценою «Бандерштату»



«Газовий балончик, ножі, інші колючі чи ріжучі предмети є?» – повертає в реальність голос когось із охоронців фесту. Вони, як завше, у білих сорочках. Стоять нюхають кожну пляшку з водою і заглядають у кожну сумку. Ближче до вечора почнуть щось таки виймати з тих сумок. Але поки – ранок.

«А ви знаєте, що вашу пляшку треба зім’яти перш, ніж викинути?» – це одразу за входом дівчата у футболках зі словами «еко патруль».
Кажемо, що ні, дякуємо за інформацію. Дівчинка з-під якоїcь агітаційної таблички на грудях раптом виймає... два презервативи і дарує.



«Це всім роздаєте?» – питаю.

«Ні. Тільки тим, хто вступає з нами в розмову».

Хм...

ГУТІРКИ. «НЕ ЗНАЮ, ХТО ТАКИЙ ГАЛИЧ, АЛЕ ВСІ НА НЬОГО ЙДУТЬ»

Гутірки – моє улюблене на цьому фестивалі. Хоч раз мрію посидіти рядовим слухачем, а не журналістом. Не виходить, правда.

На розминку під вербами над Стиром – учасники Волинського братства ОУН-УПА. Розказують вірші. Просять ще хоч хвилинку на байку. На останок запускають флешмоб – і присутні піднімаються, щоби з ним виконати «Ще не вмерла...». Слова, через які вмирало багато їхніх однодумців.

«У нас є книжки. Подаруємо охоче. От тільки спитаю: а хто тут не волинянин?» – каже чоловік у вишиванці.



І «Бандерштат» дивує: ліс рук на гутірці. Волинян тут одиниці. «Миколаїв!» - гукає хтось. Суми. Полтава. Львів. Черкаси... «Крим!» – чути чиєсь дзвінке. В основному молодь. У всіх горять очі. Он воно що: фестиваль українського духу.

«Здається мені, що фестиваль переходить у музичний бік більше. Он навіть сьогоднішні гутірки вже не на території, а так подалі...» – міркуватиме згодом наступний учасник гутірок журналіст, рушій суспільного мовлення Зураб Аласанія.

Колись саме в Луцьку, на «Бандерштаті», він уперше мав серйозний публічний виступ українською. Дуже боявся, думав, що «заб’ють і втоплять». Але іспит склав, і відтоді любить і Луцьк, і це фестиваль.



«А Галич вже був?». «То тут Галич?». «Ну Женя Галич, ви що не знаєте?!»...

Ближче до обіду на гутірках першого дня різко зросла кількість людей.

«Не знаю, хто такий той Галич, але всі на нього йдуть», – знизував плечима старшого віку чоловік.

А тим часом Женя Галич, соліст модного українського рок-гурту "О.Torvald", вже давно прийшов, позував нашому фотографу Ірині Кабановій, показував і розказував про свої тату. Екслюзивчик))

Він говорив про українську музику, про українську музику на українських канал, про українську мову. Про те, що фанатіє від Андрія Хливнюка (соліст "Бумбоксу"), а музичний директор Бандерштату, соліст гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк (Колос) – «то якийсь позашлюбний син Хливнюка, тільки Хливнюк про це не знає». Дівчата слухали і мліли...



У перший день фестивалю до розмови під вербами запросили чимало цікавих людей. Тут і лідер гурту «От Вінта!» Юрко Журавель, і навіть мер Львова Андрій Садовий підвечір. Хоч, здалося, що навіть тепліше бандерштатівська публіка сприйняла його дружину Катерину, яка поки чоловік спізнювався, «взяла удар на себе» і «гуторила» над берегом річки у Луцьку про улюблену музику, улюбений одяг і свого популярного чоловіка.

ТОЖ НА «БАНДЕРШТАТІ» КУПЛЕНИЙ

«Знаєте, я з Закарпаття. І там у нас все інакше: там як фестивалі, то винні і такі всякі. А такі – не знаю. Багато людей по-різному на це дивляться. Бо є велика різниця Волинь чи Львів і Закарпаття...» – задумався сивочолий чоловік із синім кептуриком та жовтим гербом на ньому, коли я спитала, як йому «Бандерштат».

«Син все просив, просив приїхати. Багато років просив. От я і приїхав», – додає.



То - Михайло Бокоч, батько Андрія Бокоча, товариша і помічника організатора «Бандерштату» нардепа Ігоря Гузя. Фестиваль вражає, каже він, своїми масштабами, кількістю людей. Але уявити, що під такими гаслами подібне дійство збирає стільки люду на Закарпатті йому складно.

Але це вкотре доводить, що «Бандерштат» мусить бути, щоби це змінити. І мусить бути під волинським небом, бо тут навіть кримчани відчувають себе щирими бандерівцями по духу.

До обіду ближче черги більшають. За парканом фесту – величезна територія. Народ жартує: можна прийти й не зустрітися навіть.



«Блістящя дупця», – хтось мило привернув увагу до точки з карематами і різним добром для комфортного сидіння на траві. Три сцени: тиха, головна та урбан. Одна одну перекрикують. Комусь – то проблема. А комусь і геть ні.

«Ми волиняки, нам все до сраки», – футболкою з колоритним написом продавці різного фестивального краму заманюють покупців. Прикраси. Книги. Сувеніри. Різне хендмейд добро у національно-патріотичних барвах – те, що треба на «Бандерштаті».



«Скільки браслетик?»...

«120»...

«Ого»...

«Ну, то ж на «Бандерштаті» куплений»...

Кухня стала «культурніша». Тут вже нема «картоплі для справжніх бандерівців із салом» чи «котлет з москаля», як було колись... Хотдоги, гарячі ковбаски, випічка і ці ріки мохіто, лимонадів і такого іншого. Склянка квасу на «Бандерштаті» вартувала 10 грн, американо з молоком – 20, шаурма – 60.



КОЛИ «ЕХ ЛЄНТА ЗА ЛЄНТОЮ» КРУТІША ЗА «ЛИШ ВОНА, ЛИШ ВОНА...»

До вечора стрімко зростало наметове містечко.

«Знаєте, що недобре? Що тут дуже тісно», – нарікала студентка з Львівського медичного університету Марія Кузик.

Майбутні лікарі прибули на фестиваль гучною компанією, розвели ватру, варили сосиски з макаронами і, схоже, файно відпочивали під луцьким небом.



Мами мили ноги дітям. Біля туалетів та душів шикувалися черги. На трави опускався сивий туман, сонце на заході чіплялося промінням за вежу Луцького замку десь там на горизонті – й розходилося теплим світлом над «Бандерштатом».

А тим часом оживали сцени. До них йшли і йшли, як на прощу. Головну – «вбрали» в рекламу потенційного кандидата в президенти укропівцяОлександра Шевченка, через що картинка іноді була схожою на фрагмент передвиборної компанії.



Раптом хтось згубив телефон «із офігєнною бабою» на заставці. «Вже мама дзвонила», – шукав зі сцени власника ведучий. За мить і знайшов.

Апогей вечора першого дня – уперше за історію «Бандерштату» на сцені фестивалю Тарас Чубай і «Плач Єремії». Народ шаленів. «А вона, а вона сидітиме сумна...» – летіло над Рованцями.

«Боже, яка гарна Жуковська...» – бандерштатівки милувалися сукенкою незмінної ведучої фесту Вікторії Жуковської, а вона оголошувала Чубая «на біс».

Тут сцена заграла червоними барвами і добре знайомою чи не кожному під тією сценою: «Ех лєнта за лєнтою набої подавай...» – і народ показав Тарасу Чубаю, що таке «Бандерштат» і як може єднати справжнє українське.



Женя Галич та український рок-гурт "О.Torvald" прийшли на все готове. Тисячі людей кайфували під знайомі ритми. Десь на тихій сцені співала Катя Чилі. З іншого боку – до пізньої ночі давав жару ді-джей Топольський. Тим часом по той бік Стиру лучани засіли у фейсбуках писати, як їм заважає спати той Бандерштат і «не можна тихіше?».



***

Луцькі шанувальники фестивалю розходилися по домівках після опівночі, заливши істинних бандерштатівців наодинці з їхнім щастям. «Бо що ти за бандерштатівець, якщо не живеш в наметі?» – кажуть тут. У перший день фестиваль зібрав шість тисяч людей. Далі – чекають більше.

«Прівєт!» – раптом чую чиєсь дитяче у темряві та фестивальному гвалті.

То Марійка зі Львова. Ще бігає з подружкою... Ми познайомилися кілька годин тому. Приїхала з мамою, каже. Чому це називається «Бандерштат» не знає, але тут їй подобається.

А тут і справді багато дітей. Більших, менших, геть дрібних...

«Бо то є фестиваль, який не соромно дітям показати»... – міркував ще один втішений тато львів’янин Богдан Швець.

Таки так.

Текст – Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото – Ірина КАБАНОВА

ПС. Не забудьте, що Женя Галич розказав «Волинь24» про свої тату. Скоро буде! Якщо про нього читатимуть так, як ідуть його слухати, будем жити)) І знайдете блокнот – віддайте))