5 історій про волинського Марадону, або Яким був Андрій Федецький

23 серпня, вночі на 61-му році життя відійшов у вічність легендарний футболіст і тренер, найкращий бомбардир в історії команди «Волинь» (Луцьк), майстер спорту СРСР Андрій Стефанович Федецький.

"На Федецького" ходили на футбол, – пише інформаційне агентство Волинські новини.

Були його голи, паси, емоції і зароблені пенальті на полі. А ще Андрій Стефанович довгий час і для багатьох поколінь лучан був тією людиною-зіркою, з якою можна було погомоніти при зустрічі, пригадуючи славні часи нашого футболу. Таких історій в Федецького-старшого було безліч. Пригадаємо кілька з них.

...Визнані лідери «Волині» 1980-1990-х "Дікарь"(Володимир Дикий) і Марадона (Андрій Федецький) жили під час виїздів та зборів в одному номері.

Заздрощів стосовно бомбардирських талантів один одного них не було. Обидва часто віддавали один одному гольові паси.


Стався й екстравагантний випадок, коли Дикий з Федецьким оригінально розіграли пенальті.



Це було 5 серпня 1994 року. Матч "Волині" і "Зорі" (лучани виграли 3:1) відбувався у день народження Андрія Федецького та дружини Володимира Дикого.

На 67-й хвилині арбітр призначив одинадцятиметровий у ворота гостей, а найкращі бомбардири «Волині» за всю історію клуба ще раніше домовилися, що якщо буде в матчі пенальті, то вони влаштують невеличкий «цирк».

Дикий замість того, аби пробити по воротам, легенько віддав пас вперед (це ж не заборонено правилами!), й Федецький, який одночасно рвонув до м’яча, забив!..

...Матчі між "Волинню" та "Вересом" з Рівного (раніше - "Колгоспником" та "Авангардом") відзначалися особливою напругою. Оригінальна історія трапилася восени 1993 року.

"Верес" в тому сезоні був дуже сильним і лучани, граючи на виїзді прагнули нічиєї й у кінці матчу з усіх сил «тягнули час».

Тому, коли Андрія Федецького збили і він травмувався, клубні лікарі попрямували до нього не через поле, а в обхід, по бічній ліній…


Кіпер рівнян Сирота побіг до Андрія Стефановича, спробував підняти і сам виніс його за межі поля на руках, аби пришвидшити гру! Це господарям не допомогло, бо матч так і закінчився 0:0.



…Федецький-старший казав, що мрії виховати сина-футболіста спочатку не мав. Поки його Артем ріс, то батько бачив, що з сина буде толк.

Тихенько собі сподівався, що стане гравцем, не гіршим від батька. "Артем народився 25 квітня, ми якраз грали із тернопільською "Нивою" на виїзді. Виграли 1:0 і я забив на 87 чи 89 хвилині. Не знав, що того вечора став батьком. І не пригадую, як ми тоді до Луцька повернулися", - розповідав Андрій Стефанович.

- "З дитинства Артем звик до стадіону, до моєї команди, друзів. Прийде на тренування, побуцає трохи м’яча, потім сяде на нього і дивиться, як нас тренують.

Він вже практично з 2-3 місяців на "Авангарді" був. Тоді всі дружини футболістів на центральній трибуні разом матчі дивилися. Якимись, знаєте, вони дружнішими були. От і мій Артем у дитячому возику на матчі приїздив".



Мого батька Стефана у 1950-у запроторили на 25 років у табори. Батько геройськи пройшов війну, був шевцем у Гамаліївці під Львовом.

Вночі поремонтував чоботи хлопцям з лісу, а згодом виявилося, що то були нібито ті, хто пізніше зарубав Ярослава Галана. Батька амністували після смерті Сталіна.

У 1982 році у мене був шанс перебратися до московського "Спартака". Батько спротивився: "Вони мені життя зіпсували, а ти, к*рва, до Москви хочеш податися?".

І я з луцького "Торпедо" поїхав до харківського "Металіста". А потім повернувся до Луцька.

…Я й досі тренер Артема, бо проводжу аналіз кожної гри. Він і сьогодні до моєї думки дослуховується. Приємно, коли чую в його інтерв’ю: "Для мене головний експерт – це тренер і мій батько".