«Тато не відпочивав у санаторіях», – донька луцького архітектора про батька

Архітектор Ростислав Метельницький вкладав частинку своєї творчості у кожен проект, хоча багато ідей залишились нереалізованими…

Він щиро любив Луцьк і бачив його європейським містом. Мріяв побороти стіну байдужості до власної історії та культури. Для лучан Метельницький – людина-символ, у якої варто повчитись мудрості та професіоналізму.

До дня народження знаменитого архітектора інтернет-видання «Волинь24» публікує спогади доньки Світлани про турботу, виховання та звички батька.


«Він був перфекціоністом у роботі (перфекціоніст – людина, яка у всьому прагне досконалості – авт.). Якщо працював, то лише за високими стандартами. Тато не відпочивав у санаторіях. Відпочинок для нього – це картини».

До слова, у мистецькому доробку архітектора – 800 графічних і акварельних робіт. Здебільшого це історична батьківщина Метельницького – Кам'янець-Подільський. Малював також архітектурні пам'ятки Вільнюса, Риги, Таллінна, Вірменії та Луцька.

«Я не пам'ятаю виховних бесід, нотацій, настанов. У батька був кабінет, двері якого завжди були відчинені для нас. Ростислав Георгійович постійно працював: то малював, то креслив, то дописував до фахових видань, однак завжди знаходив час для сім'ї».

Донька Метельницького з трепетом згадує дитячі роки, коли розповідала батькові таємниці: «Я могла говорити з татусем про все на світі. Мені всі подружки заздрили. Я сама собі заздрила, що він у мене такий. Він глибоко розумів наші бесіди. У нас був тісний зв'язок на інтуїтивному рівні. Тато для мене був другом, порадником і ідеалом чоловіка».

Світлана пам'ятає кожну сорочку, кожен костюм батька. Родина зберігає всі речі Ростислава Георгійовича, бо вони – невід'ємна частина його історії. Зі спогадів доньки, архітектор одягався зі смаком та обирав одяг самостійно.

Метельницький любив прогулянки Старим містом. Планував переїхати до Києва, але серцем пригорнувся до Луцька, тому робив для нього все, що міг у той час: творив проекти для міста, малював його, писав про нього. У газеті «Луцький замок» були опубліковані серії його статей «Гортаючи сторінки недавньої історії (із спогадів луцького архітектора)» та «Загадки старого Луцька».

Щосуботи Ростислав Георгійович ходив у книжкові магазини. Любив читати філософську літературу, а саме збірники новел різних авторів. Коли працював над книгою «Деякі сторінки єврейської забудови Луцька», що побачила світ у 1995 році, багато часу проводив у архівах.

Світлана згадує, що архітектор не любив фотоательє, бо вважав, що це штучні і фальшиві кадри. Фотографував на «Зеніт», який досі лежить на столі поруч із нереалізованими проектами…

Метельницький тісно спілкувався із онуками і відіграв важливу роль у професійному становленні онука Юрія.

«Мій молодший син дуже схожий на дідуся, як зовнішністю, так і характером. Він продовжив шлях дідуся, бо теж став архітектором. Вони малювали разом, радились щодо проектів. Любов батька була не показовою, але ми відчували її завжди», – каже донька архітектора.





Довідково.

Ростислав Метельницький працював у Луцьку головним архітектором Волинської філії проектного інституту «Діпромісто». Був одним із авторів проекту Луцького історико-культурного заповідника. Ініціатор створення Волинського осередку Спілки архітекторів України.

Архітектор виконав низку цікавих і значних проектів. Серед них – Будинок мисливця, архітектурна частина пам'ятника Лесі Українки, проект будинку Голованя, кінотеатр «Промінь» та інші.

Марія ПАВЛОВИЧ
Фото з особистого архіву сім'ї Метельницьких


Передрук заборонено