Майя Москвич розповіла в Луцьку, як досягла дна, та піднялася на п’єдестал

У понеділок, 19 листопада, у Луцьку відбулася «Файна гутірка*» з Майєю Москвич.

Молоду тендітну дівчину з Волині сміливо можна назвати справжнім воїном.

Вона очолювала громадську патріотичну організацію «Національний альянс». Під час трагічних подій на Майдані у Луцьку стала символом опору режиму Януковича. У 2014 році пішла добровольцем на Схід і протягом трьох років воювала у складі декількох батальйонів.

З поверненням на мирну землю заснувала невеличку справу: вирощує часник.

На запитання, чому саме це, відповідає жартівливо: «Чом би й ні, я думала, на цьому можна непогано заробити», однак розповіла, що справа зазнала збитків.

Згодом доля підкинула їй ще одне випробування. Майя пройшла відбір до національної збірної України на Invictus Games** («Ігри нескорених»). І здобула в Австралії два «золота» зі стрільби з лука.

«ПЕРЕД ВАМИ ПРИКЛАД ЛЮДИНИ, ЯКА АБСОЛЮТНО ЗЛАМАЛАСЯ»

Павло Данильчук, організатор «Файної гутірки», розповів, що такий проект має на меті знайомити лучан із цікавими людьми: «Небайдужі приходять до нас і діляться своїм досвідом».

«Для кожної зустрічі ми обираємо актуальну тему та запрошуємо обізнаного у цьому питанні спікера. Відбувається захід орієнтовно один раз на місяць, проходить щоразу в різних локаціях»,– каже Данильчук.

В олімпійці Invictus Games і з усмішкою на вустах дівчина розповідала про себе у маленькому затишному залі магазину «Альпініст».

«Ви знаєте мене як таку сильну і незламну, але перед вами приклад людини, яка абсолютно зламалася. Цей переломний період почався орієнтовно під час Майдану чи вже на війні. Це мене змінило, зламало, зруйнувало. Я про це, звичайно, не люблю говорити, як було важко, і про всі ті моменти, які я там пережила. В той момент, коли я досягла якогось свого дна, я зрозуміла, що мені потрібно звідти вибиратися. Була мотивація від «Нацальянсу» і побратимів, які загинули», – зізнається Майя Москвич.

Про те, як зайнялася стрільбою з лука, дівчина розповідає: «В мене були дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, і я вирішила завантажити себе новими видами діяльності, які могли б допомогти мені перезавантажитись. Я записалася на англійську і стрільбу з лука. Цей вид мені підходив за станом здоров’я».

«НА КОЖНОМУ ЗНІМКУ Я СЕРДИТА І НАПРУЖЕНА»

Про новий для себе досвід Майя Москвич сьогодні згадує з усмішкою. А тоді було не до сміху.

«Три з половиною роки в АТО дали своє. Все, що я знала – це, як збирати і розбирати автомат. Лук став для мене чимось новим. Я ходила на тренування, мені подобалося, і так сталося, що я виграла національний відбір», – каже спортсменка.

Як виграла два «золота», згадує:

«Для мене головним було добре відстрілятися і перемогти, тому переймалася за кожного з учасників. (У першій серії стріляли командно.)

На цьому фото (на екрані з’являється світлина, де Майя обіймається з чоловіком – авт.) ми з Андрієм Усиком. Але насправді я на нього дуже сварилася під час ігор, він постійно робив мені нерви. Попадав не туди, куди потрібно, і я на нього сердилася (сміється).

Коли стріляла я, то намагалася максимально зосередитися. Тому якщо дивитися фото зі змагань, то на кожному знімку я сердита і напружена, аж страшно.

Я просто розкажу, як це було, ніхто ж не бачив відео фіналу, як я саме виграла.

Отже, вийшла я стріляти першу серію, дуже перенервувалася і стрілила погано. Ну, як погано? В червоне. (Як пояснює Майя, жовте це – дуже добре, червоне – оптимально, а синє – то вже дуже погано). Дивлюся, стріляє моя суперниця, а вона взагалі не попадає в мішень. Я обурилася, думаю, от халепа, це ж фінал, а раптом ігри хтось дивиться.

Другу серію я стрілила трошки краще, а суперниця взагалі у власне ім’я на табличці попала.

Третю я відпрацювала на публіку, стрілила дуже добре, тому, в принципі, власним результатом задоволена.

Після змагань розмовляли з суперницею, і вона сказала, що я справді круто стріляю».

Майя зі значним рахунком відірвалася від суперників і привезла до України з Австралії дві золотих медалі.

«БУВ ЯКИЙСЬ ТАКИЙ «ТУПНЯК», МИ НЕ ЗНАЛИ, ПРО ЩО ГОВОРИТИ»

Про зустріч із принцом Гаррі, онуком королеви Великої Британії Єлизавети II, який, власне, й заснував «Ігри нескорених», Майя розповідає із захопленням.

«Нас завели до кімнати, зупинили на місці і змусили повимикати телефони. Жодних фото і селфі робити не можна. Сказали, що якщо він до нас не підійде, то бігти за ним не можна, але він все-таки підійшов. Він привітався з усіма, потис мою руку, а потім руки інших членів команди. Після цього був якийсь такий «тупняк», ми не знали, про що говорити. Це був єдиний момент, коли я не змогла нічого толкового сказати англійською. Але коли він вже збирався йти, наш капітан запропонував провести Invictus Games в Україні».

На екрані одна за одною з’являються світлини Майї з Австралії. Усміхнена і сповнена сил, вона доводить, якою сильною може бути жінка.

На зустріч принесла маленький символ Австралії. М’яку іграшку – коалу. Каже, що природа там її дуже вразила. «От в нас голуби, ворони і ще якісь птахи, а там літають і ходять найрізноманітніші птахи. Папуги зграями кочують від дерева до дерева».

На гутірку прийшли друзі і близькі Майї, а також ті, кого зацікавила її особистість.

Валерія КОЛІСНИК
Фото автора

*Слово «гутірка» походить від діалектного «гуторити» – розмовляти.
**Ігри нескорених (англ. Invictus Games) – це міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі. В іграх, заснованих принцом Гаррі, беруть участь поранені військовослужбовці та пов’язані з ними ветерани. «Invictus» – з латини означає «непереможний», «незламний» або «нескорений».