«Працюватиму й розвиватимуся у сфері цифрових трансформацій», – Галина Падалко

Галина Падалко — людина, яку в Луцьку не потрібно представляти.

Тисячі людей бачать її з екранів телевізорів у «Протилежному погляді», сотні людей слухають її під час зустрічей в межах проекту «Школа свідомого громадянина», - пише Район.Луцьк

У роки навчання у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки вона була активною в студентському самоврядуванні та займалась науковою діяльністю на математичному факультеті. Галина Падалко частий гість, а іноді й спікер на різноманітних всеукраїнських форумах, школах та зустрічах, які стосуються журналістики, розвитку міст та цифрових трансформацій.

Проте, протягом останнього року на заходах у Луцьку Галина стала з'являтися рідше. Навіть з'явилася чутка про те, що вона переїхала з нашого затишного Лучеська в більш неспокійний Київ. З цього й починаємо розмову, яку записали в ресторані комплексу «MojoHall».

- Останнім часом журналісти зауважили, що Галини Падалко стало «менше» в Луцьку, так би мовити, пропала з наших «радарів». Куди вона зникла та чому?

- З Луцька я не пропадала, просто я останнім часом тут вкрай рідко. Але коли я в місті, (а це сумарно буває тиждень, до двох на місяць), намагаюся відвідувати цікаві події по мірі того, як мені це дозволяють робити накопичені в Луцьку справи, які потрібно «розгребти». Зараз більше часу проводжу в Києві та Харкові. Це пов’язано з новими сферами та роботами, які зараз з’явились в моєму житті. Проте Луцьк я не залишатиму. Принаймні найближчим часом.

- Розкажи детальніше, чим ти зараз займаєшся?

- Я «заразилась» тематикою цифрових трансформацій. «Інфікувала» мене цим моя вже можу з впевненістю сказати подруга, колишня гендиректорка «Майкрософт Україна» Надія Васильєва, яка до того ж у березні приїжджала до нас в Луцьк на проект «Школа свідомого громадянина» (освітній проект Громадянського Руху “СВІДОМІ”, - ред.). Вона розказала про свою велику ідею Digital transformation institute of Ukraine. Це така платформа, що об’єднує експертів з різних галузей, яких цікавлять цифрові зміни. Вона покликана оцифрувати українську економіку, починаючи з бізнесу та уряду і закінчуючи громадською сферою.

Я можу багато про це говорити, бо я насправді «палаю», але це «тягне» на окремий самодостаній лонгрід.

19 листопада у нас відбулось грандіозне відкриття «Інституту» в Києві. Далі я займатимуся цією тематикою у Києві та Харкові, з огляду на те, що планую вступати туди в аспірантуру. Мене дуже тішить, що я можу хоча б на трішки повернутись «на круги своя», адже я автентично математик, і нарешті зможу реалізовувати ці свої здібності та схильності там. Мене це питання довго мучило, і ось рішення прийшло якось саме собою природньо.

- Ти говориш про цифрові трансформації, а чим вони будуть корисні усім громадянам?

- Ну дивись, простесенький приклад. Нещодавно у нас на «Протилежному погляді» був ефір про програму «Безпечне місто». Це система відеоспостережень, яку мають встановити по всьому місту, аби камери фіксували порушників.

Кілька місяців тому в.о. міського голови Григорій Пустовіт в нашій студії казав, що в місті потрібні ці системи, і до кінця року закінчаться роботи з їх монтажу, а декілька тижнів тому дає коментар журналістам, що поліція й так справляється і добре працює та розслідує злочини без камер.

Так, працює, але номери бандитів, які влаштували перестрілку в Луцьку на автомийці зафіксували саме камери, пришвидшивши хід слідства. Це максимально незрозуміло ігнорувати прогрес, коли він є навколо нас. Луцьк – це єдиний обласний центр, де немає цих систем. Але це так, про наболіле.

Загалом, цифрова трансформація покликана забезпечити конкурентноспроможну цифрову економіку, збільшити транспарентність роботи державних органів та, в принципі, забезпечити кращу якість життя простих людей, використовуючи цифрові технології та інноваційні інструменти.


- Що ти плануєш в подальшому, якою бачиш свою професійну діяльність та у яких сферах? Виїжджатимеш з Луцька? Чи маєш плани на нього?

- Точно знаю, що я хочу багато подорожувати (сміється, - ред.).

Я надалі працюватиму й розвиватимуся у сфері цифрових трансформацій, адже бачу велике майбутнє за цим. Тільки побудова цифрової економіки може дозволити Україні здійснити стрибковий ріст. Для цього потрібно зосередитися на тотальній оцифровці всіх сфер людської життєдіяльності в Україні, тільки тоді ми зможемо швидко вийти на рівень європейських держав.

Цифрові трансформації в свою чергу включають інструменти цифрової комунікації. Тому, де б я не була, я можу спілкуватися зі своїми колегами на конференційних колах. Всі у світі так працюють. Члени нашого DTI знаходяться одночасно в різних країнах на різних континентах, але це не заважає нашій злагодженій роботі, але звісно є задачі, які потрібно вирішувати, будучи на місці. Для цього є відрядження.

Ще є один аспект: соціальна відповідальність. В Україні лише починають говорити про соціально відповідальний бізнес. А в Європі це давно як одна з основоположних цінностей корпорацій. Якщо ми беремо піраміду їхніх цінностей, то соціальна відповідальність на базовому рівні. Це включає різні аспекти. Приміром, відсутність расової, статевої, гендерної, вікової дискримінації.

У Луцьк цю ідею на мій погляд привіз Андрій Покровський, ставши її рупором. Він багато подорожує. Пригадую, як щоразу повертаючись з нових місць, він показував мені: «О, дивись, який класний фонтан. Класно було б таке зробити в Луцьку».

Тут можна й «Сіті Парк» згадати. Говорять, що там дітям ввечері раніше не можна було пройти, таке було болото та хащі. Зараз - це найкрутіше місце в Луцьку, я кайфую, коли там гуляю. Це такий собі шматочок Європи в Луцьку Це той закордонний досвід, який отримав Андрій Володимирович та інтерпретував на наше місто.

Я багато подорожую, але після останнього навчального візиту в Швецію зробила для себе відкриття, що багато проблем і непорозумінь в країні від того, що громадяни не мають можливості подорожувати та отримувати досвіди в різних країнах, бачачи до чого можна прагнути. Найгірше, коли обмежені люди з «совковим» мисленням при владі та, будучи некомпетентними, диктують свої неактуальні бачення майбутнього міста, і від цього страждає багато людей.

- Але ж вони також подорожують.

Так, але кожен бачить те, що хоче побачити. Хтось звертає уваги на бари та алкоголь, наприклад, а не на те, як облаштоване місто, яка архітектура, «фішки міста», як люди будують своє життя й інтегрують соціальну відповідальність у компаніях та як ця ідея живе серед людей.

Я, загалом, жорсткий прихильник того, що кожна людина, яка себе поважає, окрім своєї професійної діяльності, де вона обов’язково має бути експертом, повинна мати поле для соціальної роботи.

Моя соціальна відповідальність — це «Школа свідомого громадянина». Мені подобається, що учасники наших зустрічей можуть надихнутися вміннями, досвідом наших спікерів, отримати цінні поради.

- Якщо говорити все ж в контексті проекту, співкоординатором якого ти є, як зародилася ідея «Школи свідомого громадянина»?

- Це все виникло дуже логічно. В нас були всі для цього необхідні можливості: круте приміщення кінозалу «Променя», в мене - круті люди, яких можна було «притягнути» до Луцька, була Христина (Христина Назар, співкоординатор проекту «Школа свідомого громадянина», - ред.), яка мала великий досвід організації різноманітних івентів. Потрібно було лише використати ці можливості, які, фактично, були на поверхні, для того, щоб разом зробити щось корисне, те, що позитивно вплине на лучан та їх свідомість і розширення кругозору.

- Як ви обираєте, кого запрошувати?

- На початках ми інтенсивніше працювали над підбором спікерів, щоб «набити» список потенційних гостей. А потім ми помітили одну визначну особливість тих, хто нам підходить. В них є потреба передавати свій досвід, адже вони вважають це своєю соціальною відповідальністю, роблячи це безкоштовно. Ті, хто каже про якісь грошові винагороди, дуже часто люди не з «нашого поля». До речі філософія: «Якщо я чомусь навчитися, я повинен це віддати», є базовою в Кремнієвій долині. Це стало і моїм життєвим кредо також.

- Сьогодні можеш пригадати, хто був першим спікером на «Школі свідомого громадянина»?

- Першою до нас приїхала директорка фонду Олени Пінчук Ольга Руднєва. Вона одна з найкрутіших спікерок, яких я коли-небудь чула при тому, що я дуже і дуже часто відвідую різні виступи, конференції, форуми. Руднєва крута, харизматична, вона вміє доносити правильно інформацію, і, загалом, богиня публічних виступів.

- Які формати передбачає проект?

- Спочатку це мали бути відкриті лекції, але потім наша команда вирішила трішки змінити формат, зробивши публічні інтерв’ю. Бо це завжди інтерактив, це цікаво, переключення уваги з однієї людини на іншу. До того ж, ти можеш направити гостя у правильне русло.

Лучанам дуже сподобався такий формат, тому з кожним разом він вдосконалюється й стає ще крутішим. Після таких інтерв’ю залишається враження, що ти говорив з цим спікером на кухні в нього вдома. Це те, що ми хотіли. Ми зрозуміли, що таким чином можна донести правильні речі до людей, так вони легше та простіше це сприймають.

Зараз ми й взагалі хочемо робити одно- та дводенні тренінги для лучан і спільно з однією прогресивною луцькою ГО ще один ну дуужеее крутий світовий формат, але я поки не можу про це говорити, триматиму інтригу.

- Ще один проект, який асоціюють з тобою – суспільно-політичне ток-шоу «Протилежний погляд LIVE». Воно суттєво змінилося від часу свого створення. Спочатку це було шоу, де сиділо шестеро гостей та глядачі, а зараз це вже формат «двобою». Як вважаєш, це той напрямок, в який має йти програма?

- Так, цей напрямок правильний, бо ми працюємо в прямому ефірі. Коли ми говоримо про політичні проекти – це найголовніше. Звісно, зміни у нас ще будуть, ми, загалом, завжди трансформуємося, для того, щоб ставати ближчими до свого глядача, це ж найважливіше! Цікавими є формати журналістських розслідувань та експериментів, які ми час від часу інтегруємо у програму.

- Ти часто подорожуєш. Назви три останні країни чи міста, де ти була.

- З останніх – це Гетеборг (Швеція), про який я говорила вище. Там в мене був навчальний візит.

КРУТЕЗНОЮ вийшла подорож Балканами з нашими друзями, яка тривала 12 днів, впродовж яких ми відвідали 7 країн Балканського півострову і набачились краси на кілька років вперед.

Щодо України — класною була подорож замками Тернопільщини. Це вийшло дуже спонтанно, бо ми планували поїхати тільки в Тараканівський форт та Дубенський замок, а потім подумали, що можна ще й в Кременецький замок, а там вирішили вже взяти курс на сам Тернопіль. Ну і десь за два дні ми об’їздили 10 замків та фортів.

Я дуже багато подорожую, це точно є в моїх пріоритетах і спричиняє те, що всі відкладені гроші в мене ідуть саме на тревели. Я вважаю це надважливим. Я вже відвідала 22 країни на сьогоднішній день. Це мало - є до чого прагнути!

- Давай поговоримо про місто, в якому ти жила все своє життя – Луцьк. Ми вже згадувати про «Сіті Парк», «Промінь», бо це показові проекти, які дійсно змінюють обличчя міста. Які ти ще виділила б проекти, що вже з’явилися в місті?

- Мені подобається Музей сучасного мистецтва, який створила родина Корсаків. Це бомба, у мене про нього з багатьох міст запитують.

Бачу, що є проект «Нове життя Старого міста», в межах якого реставрують історичні пам'ятки ​Луцька. Це дуже важливо, адже це туристичне обличчя міста. Сподіваюся, що там зроблять щось круте. У них класна команда, але ресурсів, напевне, не так багато як би було потрібно. Але головне є хороше та прогресивне бачення.

- Ось культурних, промислових, ІТ-шних проектів бракує у Луцьку. Чого, на твою думку, не вистачає, чого б хотілось бачити в рідному місті?

- Хотілося б, звісно, технопарк, студмістечко, IT-кластер, Луцьку гільдію ресторанів, ревіталізованих під сучасні воркспейси заводів і просто красивих місць для відпочинку лучан, якісь класні фонтани, сфери, мистецькі проекти. Хочеться всього! Всього і побільше! Щоб ми йшли семимильними кроками!

Ще хотілося б, щоб більше послуг та сервісів було цифровізовано. Наприклад, коли ти за допомогою Apple Pay платиш в громадському транспорті, а не передаєш кондуктору, коли камери ідентифікують порушника за лічені секунди, а поліція арештовує їх до того, як вони встигають покинути простори міста.

- Як ти оціниш його зміни за двадцять з лишком років?

- Ясна річ, що воно змінилося і в дуже позитивний бік. Незалежно від влади. Насправді тут живуть небайдужі, активні люди, які і вводять ці зміни. Я маю з чим порівняти, бо дуже багато подорожую Україною.

Усе залежить від вибору лучан. Вони або отримають ці блага й житимуть в комфортному Луцьку, або це вже буде лише у їхніх дітей.