«Дитина втрачала свідомість, бо нам не платили гроші», – відомий волинський актор

Народний артист України, актор Волинського облмуздрамтеатру імені Тараса Шевченка Анатолій Романюк із 70-ти прожитих років майже 45 присвятив театру. Сьогодні, 25 грудня, він святкує 70-річний ювілей. Скарбниця зіграних актором ролей сягає сотні головних та майже 250 епізодичних (другорядних – ред.).

Про першу й улюблену ролі, професіоналізм і лицемірство на сцені та про низькі акторські зарплати читайте з перших уст на сайті інтернет-видання «Волинь24».

ПРО ПЕРШУ РОЛЬ

65 років тому виконав першу роль – малого Тараса Шевченка у виставі за мотивами Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». Мама Анатолія, Віра Тихонівна, організовувала гурток у місцевій школі, де маленький Толик і зіграв першу немаленьку роль. У дитинстві Анатолій мріяв стати пілотом, адже недалеко від рідного села Смордва Млинівського району Рівненщини був військовий аеродром.

ТЕАТР ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВІШАЛКИ, А ТЕАТР АНАТОЛІЯ РОМАНЮКА…

«Театр починається з вішалки, а в мені він – ще з часів дитинства. Десь підсвідомо у мене була любов до сцени. Професійний театр у мені зародився після інституту. А от професіоналізм з’являється поступово, коли починаєш служити в театрі».

КИНУВ БУДІВЕЛЬНУ СПРАВУ ЗАРАДИ СЦЕНИ

У Дубнівський середній школі №1 організував театральний гурток, де були і дитячі постановки, і напівдорослі. Після школи вступив до Рівненського водного інституту на будівельний факультет. А на 3-му курсі вирішив зав’язати з будівельною справою і вступити до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (спеціальність – актор драматичного театру і кіно) на курс заслуженого діяча мистецтв, професора Ірини Молостової.

ПРО ЛИЦЕМІРСТВО НА СЦЕНІ

«Була у мене і найзлісніша роль. Щоправда, у дитячій казочці «Дерев’яний король». Грав головного персонажа. Зовсім негативних ролей – не було. Добрий за натурою чоловік не може досконало відіграти негативного персонажа. А негативний у житті не може бути добрим на сцені. Це я помітив на прикладі наших колег. Глядач підсвідомо відчуває таке «лицемірство».

Особисте життя залишається поза сценою. Кожна роль – це життя, у яке необхідно спочатку повірити, прожити, нажити…»

ПРО УЛЮБЛЕНУ РОЛЬ

«Таких ролей дуже багато. Приміром, Буслай у виставі Дударєва «Поріг». З одного боку, він позитивний, бо хоче проявити певний протест. З іншого, він вів боротьбу передусім із самим собою, почав випивати. Що ще приваблює мене у Буслаї? Дуже драматична роль. Мені до вподоби його життєве кредо, позиція, як він розвивається. Не зовсім цікаво грати персонажа, у якого немає на сцені особистісного розвитку. Тоді є над чим працювати».

ДРУЖИНА – КРИТИК?

«Про театр вдома розмовляю з дружиною Людмилою, яка теж театрал, працює художником-гримером. Не може бути такого, що на роботі одне, а вдома – зовсім інше життя. Це «кухонні» розмови. Дружина часто дає певні поради. Критикує постійно (посміхається). Вона – мій перший критик. Я не люблю, коли мене хвалять. А критику сприймаю як певну пораду. Мої діти, на жаль, також поєднали життя із театром (посміхається). Донька Іванна працює в театрі, а онучка у віці 1 рік і 3 місяці уже грає, танцює в «Циганці Азі».

ЯК ПОТРАПЛЯЮТЬ У ТЕАТР?

«Заходять через головний вхід (сміється). Треба докладати багато зусиль, щоб потрапити в театр. У столиці не хотів залишитися, попри усі пропозиції. Багато знайомих залишилися в Києві, хоча мало хто зреалізував себе. А я хотів працювати нехай і у провінційному театрі, проте знати, що там я буду ЩОСЬ грати. А бігати в масовці або чекати на одну роль майже 5 років, зате в столиці – глупство. Навіщо тоді вчитися? Наприклад, у нас при театрі набирають студентів».

До слова, пан Анатолій уже випустив 5 курсів юних акторів. Майже вся молодь, яка працює в театрі, це випускники Анатолія Романюка. Вони навчаються у Волинському училищі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського на акторському факультеті. Студенти проходять вишкіл за дисциплінами «Майстерність актора», «Сценічна мова», «Фехтування», «Танці», «Вокал», «Пластика» тощо.

ПРО ПЕРЕМОГИ

«Коли ти відчуваєш, що роль тобі вдалася, що ти вклав туди душу, зумів прожити життя певного героя – це нехай невеличка, але перемога. Кожна вдало зіграна роль – перемога».

«20 РОКІВ ТОМУ ДОЧКА ВТРАЧАЛА СВІДОМІСТЬ… БО НАМ НЕ ПЛАТИЛИ ГРОШІ»

«Було би банально сказати, що відчуваєш розчарування, коли роль не вдалася. Коли мріяв у юнацькі роки про професію актора, вона видавалася зовсім інакшою. Саме уявлення про цю професію було в мене трошки ідеалістичним. Насправді це дуже невдячна робота.

Розчарування може бути лише одне – це наші низькі зарплати (невпевнено). Аплодисменти аплодисментами, однак згадую, коли 20 років тому моя дитина втрачала свідомість, бо вдома не було що їсти, бо нам не платити гроші… Це дійсно розчарування… Тоді я думав: «Ну навіщо я обрав цю професію?», «Чому я сюди пішов?» Справді були такі думки, я не хочу цього приховувати. Але ж я не кинув її. Я не пішов торгувати на базар. Хоча я не вмію торгувати. З мене поганий торгаш (посміхається). Це була чорна смуга. З часом усе повинно стати на свої місця».

ПРО ПОСАДУ ДИРЕКТОРА ТЕАТРУ

«Ніколи не зазіхав на посаду директора театру. А для чого воно мені? Не дай, Боже. Який з мене керівник? Головний режисер, директор, актор – зовсім різні професії».

«Я НІКОЛИ НЕ ЗІГРАВ БИ ЦЮ РОЛЬ»

«Серед акторів немає такого, щоб хтось сказав: «Я ніколи б не зіграв цю роль». Це суперечить нашій професії. Чому? Є певний розподіл. Випадає тобі роль, і вона страшенно тобі не подобається. Не знаєш, як до неї підступитися, як зіграти. Закон нашої професії такий: ти змушений пересилити себе, перебороти, примусити себе полюбити її. Коли цього не буде, ми не будемо професіоналами. Коли людина втомлюється грати певну роль, нехай краще іде з театру».

ЯК ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ТЕАТР У ЛУЦЬКУ?

«Насамперед за допомогою вашого видання (сміється).
Коли в театрі хороші вистави, то чутки про них розповсюджуються моментально. Сама популяризації відбувається тільки через хорошу виставу, яка зацікавить глядача».

ПОРАДА ЧИТАЧАМ

«Так хочеться, щоб в Україні настав мир. Так боляче, коли гинуть хлопці. Нехай Новий рік принесе людям тільки щастя й добро. І нехай усіх оминає горе».

Єлизавета НАХАМЕЦЬ

Фото з архіву театру.

Передрук заборонено.