Волинянин розповів про весняний похід у Карпати

Заступник голови партії «Солідарність» у Волинській області Сергій Григоренко разом із друзями їздив у весняний похід до Сколівських Бескидів, що в Карпатах.

Про це Сергій Григоренко написав на своїй сторінці у "Фейсбуці".

«Коли у Луцьку +16, яскраво світить сонце, містяни масово гуляють весняними вулицями, важко повірити, що десь недалеко можуть бути кілометри глибокого снігу та криги. Але тільки не нам.

Тож коли після напружених осінньо-зимових місяців роботи в мене і друзів почали сідати внутрішні «батарейки», коли сонце пригріло по-весняному, наші думки почало все більше займати зелене море лісів на південь від Луцька.

Карпати... Високі хребти, такі як Чорногірський, Мармароський чи Свидовець, в цей час ще вкриті суцільним глибоким сніговим покровом.

Тож ми вирішили відкрити сезон пригод невисокими, але надзвичайно мальовничими львівськими горами - Сколівськими Бескидами.

Перші півтори години підйому були нескладними, сонячними, майже прогулянковими. Згодом нам стали траплятися маленькі сніжники, які поступово, з набором висоти збільшувались, переростали у суцільні снігові поля серед грабово-смерекових лісів.

Останніх сорок хвилин підйому до вершини гори Лопата (1210 м) на хребті Зелем‘янка ми йшли суцільним снігом, часом провалюючись у нього по самі помідори.

Нарешті, вершина! До речі, Лопата відома не лише своїми гарними пейзажами а й тим, що тут у липні 1944 року вояки УПА у важких боях отримали перемогу над німецько-угорськими військами.

Споглядання фантастичних пейзажів зимово-весняних Карпат, обід. А далі нас чекали дві з половиною години блукань (друзі називають це «григоренківськими кілометрами»).

Коротше, до нас вчепився Карпатський Блуд. Google Maps часом виснув, не зовсім коректно відображаючи наше місце знаходження і не бажав завантажувати наступний район подорожі, через зарослі майже до самих верхівок хребти було складно зорієнтуватись на місцевості, суцільний сніг, а точніше, кілометри снігу, приховували під собою такі помічні у літньо-осінніх подорожах стежки.

Сліди молодого ведмедя, вовків, оленів, кабанів, десятки провалювань у розмяклу на весняному сонці снігову кашу, багато підйомів, спусків, траверсів вершин, промоклі ноги друзяк, які не захотіли вдягати гамаші і наскрізь намочили взуття.

Над усією цією пригодою поступово заходило сонце, на гори впали вечірні тіні.

Коли ми, зробивши коло біля гори Мутної (!!!), так-так, саме Мутної, висотою 1261 метр над рівнем моря, натрапили, зрештою, на свої ж сліди двогодинної давнини, хвилин п`ять дуже сильно сміялися.

Вирішили не продовжувати маршрут далі (сонце сідало, мокрі ноги колег почали сильно мерзнути) і повернулись на вершину гори Лопата, де в сутінках поставили намет.

Проте пригоди не закінчились. Мокрі дрова ніяк не хотіли горіти, попри півторагодиннні зусилля, тож на допомогу прийшов газовий пальник. Тепла туристична їжа швидкого приготування і чай... Блаженство, яке ми майже не помічаємо у цивілізації і яке так цінуємо під час пригод в горах.

А нагородою нам за всі блукання було надзвичайно прозоре карпатське небо з десятками сузір’їв та тисячами яскравих далеких зірок. А ще дзвінка тиша і майже повна відсутність мобільного зв’язку, який лише час від часу пробивався до нас окремими смсками стурбованих родичів.

Ніч минула спокійно, майже без вітру але з чиїмось богатирським хропінням.

Зранку, після сніданку, ми за півтори години спустились у село Кам‘янка, де на нас чекало таксі. По дорозі до Сколе відвідали мальовничий водоспад Кам‘янка.

Дорогою додому обговорювали плани нових весняних походів. Карпати не можуть набриднути, бо вони – акумулятор натхення, енергії, настрою, жаги до життя», - розповідає дописувач.