Історія багатодітної волинянки, яка не вміє читати і писати. ФОТО

«Сім’я з нашого села потребує допомогу. Їй потрібні речі домашнього вжитку – одяг та взуття для дівчаток та хлопчика. Дуже потрібні меблі – диван та ліжко, а також постіль, подушки, ковдри. Дитячі іграшки, альбоми, олівці, банальна їжа. Можливо є в кого килим, і вам не шкода буде його віддати. Пральний порошок, мило, шампунь, пластмасова миска чи ванночка», – саме таку новину з проханням допомогти своїй односельці розмістила Ольга Слайчук.

Про це пише газета «Твій вибір».

За словами жінки, багатодітна матір Люба сама виховує трьох дітей і ніде не працює. Мовляв, закінчила вона всього чотири класи. Не вміє ні писати, ні рахувати. Не розбирається в грошах, розрізняє їх за кольором. Але вона не вживає алкоголю і дуже любить своїх дітей. А причина її неосвіченості в тому, що її так виховали, у неї таке життя, тож немає чого її звинувачувати. «Таким людям просто потрібна допомога», – завершує свій допис волинянка.

Чесно кажучи, у розповідь про настільки неграмотну людину вірилося важкувато. І, аби дізнатися, чи насправді описана ситуація відповідає дійсності, вирішили переконатися самі, тож поїхали в село Лище, що під Луцьком. Попередньо попередили Любу про свій приїзд телефоном. Принаймні мобільним телефоном багатодітна мама користуватися вміє.

Вже прибувши в Лище, шукаємо потрібну хату і запитуємо в людей – чоловіка і жінки, яких зустрічаємо дорогою. «А вам кого саме потрібно?» – цікавість таки перемагає наших співбесідників.

«Любу, вона багатодітна, допомогу для неї збирають», – відповідають.

На обличчі жінки одразу «виростає» усмішка, точніше насмішка. «Знаєте, допомагати їм чи ні, питання двояке. Якщо не можеш працювати, бо не вмієш читати і писати, то іди сапати людям городи, в селі роботи, за яку можна отримувати гроші, море. А вона тільки ходить і «стріляє» в людей цигарки. Цигани є цигани», – прудко промовила гомінлива жіночка. То це цигани? Але, байдуже, це такі ж люди, тож прямуємо далі до свого місця призначення.

Під’їджаємо до порівняно не старої, але досить занедбаної хатини. Вхідні двері рвучко зачиняються прямісінько перед нами, хоч і домовлялися, але нам тут точно не раді. «Я не буду говорити нічого, заберіть камери», – у відповідь на стук у двері промовляє жіночий голос. Запевняємо, що камер у нас немає і ніхто її по телевізору показувати не буде. Зрештою, двері повільно відчиняються, виходить молода років 25-ти худорлява, невисокого зросту жінка.

Її приналежність до «циганського роду» видає хіба скуйовджене чорне волосся. Колір шкіри досить світлий. Всередину хати жінка нас так і не впустила, тож розмову продовжуємо на вулиці. «Двоє менших ще сплять просто», – ніби виправдовується. Раптово з хати вибігає дитя, виявляється, це старший син Люби – Вова. Хлопчик усміхнений, привітний, вітається до гостей. За подаровану йому коробку з цукерками дякує. Постійно усміхається і безперестанку «мамкає».

Звичайне дитя, непосидюче і прудке.

«Це старший син, йому 3 роки. Другій моїй доні 2 роки, а третій – один рочок. Я сама родом з села Пальче Ківерцівського району. Живу тут – у Лищі, хату тут винаймаю, – каже Люба.

Додає, що їй допомагає батько найменшої дитини: мовляв, він часто навідується до них. Його вдалося мимохідь угледіти – молодий чоловік, років до 35-ти, і точно не з циган. Як розповідали односельці, з якими ми спілкувалися дорогою, він і є власником хати, які нібито орендує Люба. «Скільки вам років?», – запитуємо в неї. «Я не знаю», – відповідає. У школу, каже, ходила, але вчилася погано. А от скільки класів закінчила – не пам’ятає.

Питаємо, чи не хоче навчитися читати. «Життя всього научить», – каже. Паспорта у неї чи то немає, чи то він не дійсний, бо протермінований, пояснити не може, але через його відчутність допомогу при народженні меншої дитини отримати не може.

Біля хати помічаємо засаджений клаптик землі. Люба потрудилася, виявляється. До слова, мати її живе в сусідньому селі, а двоє її сестер мають сім’ї.

Оскільки в середині хати так і не вдалося побувати, запитуємо про потреби родини. Каже, дуже треба їм меблі і постільна білизна. Потрібна і їжа для дітей. Каже, діти не перебирають, їдять усе. З техніки має лише телевізор. Ні холодильника, ні пральної машинки немає. Пере руками. Взимку відсутність холодильника не відчувається, а от з настанням тепла, каже, буде сутужно.

Настороженість молодої жінки так і не зникла протягом усієї нашої з нею розмови. Пояснює, що боїться, аби не забрали у неї дітей, бо вже навідували її соцслужби.

«Я не п’ю, не гуляю, дітей доглядаю, вони чисті, їсти завжди наварено. Старшого скоро водитиму на підготовку до школи. Він у мене вже і рахувати вміє…» – говорить.

«Ще дітей народжувати плануєте?» – запитую. Молода жінка категорично віднікується. Мовляв, вистачить і цих.

Передрук заборонено
Фото – Сергія Барщевського