До Дня журналіста. А за штурвалом – Лоцман. ФОТО

Ірина Геращенко, Олег Панюта, Оксана Соколова, Сергій Рахманін, Костянтин Лоцман. Що поєднує цих всіх людей? Усі вони знайшли себе завдяки журналістиці. А ще всі вони – однокурсники. Випускники факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відомі, шановані люди.

Хоч би де вони були, завжди прийдуть на поміч одне одному. Якщо треба. Так було, коли постукалася біда в родину Костянтина Лоцмана, відомого волинського (й не тільки) журналіста. Всі поспішили на виручку.

Бо така вона дружба, народжена у студентські, безтурботні роки.

«У 1991-му в нас були круїзи по весіллях. То один однокурсник одружувався (чи виходила заміж), то інший. Сергій Рахманін, до речі, свідком на нашому з Еллою весіллі був», – згадує Костянтин Лоцман, продюсер Волинської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України («UA: Волинь»).

Цьогоріч 27 березня Костянтину Анатолійовичу виповнилося 50 років. Каюсь, закрутився, не встиг написати про друга до ювілею. Хоча й зустрівся перед тим із ним, усілякі цікавинки з життя порозпитував. Тож сьогодні, до Дня журналіста, віддаю борг.



«ХРЕСТИКІВКА» НА РАДІО Й У ЖИТТІ

У серпні 1993 року колектив Волинського радіо, в якому я вже працював четвертий рік, поповнився одразу двома креативними випускниками київського вишу – до нас прийшли Елла і Костянтин Лоцмани, молоде подружжя журналістів, готових гори перевернути. І перевертали.



Їм двом головний редактор Волинського радіо Василь Федчук доручив готувати й вести тематичні передачі: від дитячих, молодіжних – до ветеранських, про життя заслужених в трудах і боях людей. Слухачі радіо старшого віку пам’ятають їхні передачі циклів «Ми – діти Лесиного краю», «Ми з вами на «ти», «Ветерани серед нас». Сотні зустрічей з дітьми, молоддю, людьми старшого віку, де завжди треба перевтілюватись, «розговорити» співбесідника, щоб він згадав цікаву історію, був в ефірі щирим, а не замкненим, щоб слухач йому повірив. І їм це вдавалося.

Костянтин одразу потоваришував із інженером звукозапису, меломаном Олегом Чичилевським, зумів запалити того, що він, не шкодуючи вільного часу, знаходив, переписував і видавав в ефір новинки українського шоу-бізу, який щойно зароджувався. Волинське радіо із класичного на декілька годин в тиждень перетворювалося в молодіжну студію, завойовувало нову аудиторію.

Особлива гордість Костянтина Лоцмана – інтерактивна пізнавально-розважальна радіогра «Хрестиківка», яка завше йшла тільки у прямому ефірі. Щотижня протягом години слухачі телефонували в студію, щоб відгадати слово, яке Костянтин і Елла вміло зашифровували у запитанні. Причому здебільшого питання були про Волинь, її людей, населені пункти, історію, економіку, культуру, мистецтво, спорт.

Навіть коли Костянтин Анатолійович уже працював заступником головного редактора Волинського телебачення, певний час ще приходив на радіо, готував і вів «Хрестиківку».

«Навіщо воно тобі?» – запитував я його тоді. Адже гонорари були такі мізерні, що не заради них ми працювали. «Це ж прямий ефір, це моє дітище. Як я його покину?» – відповідав.



До речі, готувати передачу було набагато складніше, ніж вести. Треба було перегорнути сотні газет, журналів, книг, по декілька годин проводити в бібліотеці, бо ж інтернету тоді ще не було.

Хтозна, можливо, саме завдяки «Хрестиківці» Костянтин Лоцман остаточно став волинянином. І тепер лише ті, хто знає його життєву історію, згадують, що родом він із Донеччини, де з’явився на світ, виріс, закінчив школу.

ЯК ДОНЕЦЬКИЙ ЛОЦМАН ВОЛИНСЬКИМ ЖУРНАЛІСТОМ СТАВ

Журналістом Костянтин Лоцман став через випадок. Про що, до речі, ніколи не пошкодував.



Народився 27 березня 1969 року в місті Артемівську (нині – Бахмут) Донецької області. Навчався спочатку в сільській Золотопрудській восьмирічній школі Олександрівського району, де жила сім’я.

У його селі завжди розмовляли українською. Либонь, недаремно територія, де він жив, сьогодні не потрапила під контроль сепаратистів.



Дев’ятий і десятий клас Костянтин закінчував у райцентрі Олександрівка. Одного разу в школу завітав відповідальний секретар районної газети Анатолій Баган. Розповідав старшокласникам про професію журналіста. Відтак запросив учнів, які володіють словом, приходити в редакцію, отримувати завдання, писати до газети.

Спочатку їх зі школи ходило в районку багато, далі – менше. А через деякий час Костянтин залишився сам. Дописував на різні теми з молодіжного життя. Захопився журналістикою. Тож коли настав час обирати професію, вирішив спробувати вступити на факультет журналістики Київського державного (нині – національного) університету імені Тараса Шевченка. Тоді журналістів в Україні готували тільки два виші – Київський і Львівський університети. Київський був ближче.



У родині не відмовляли хлопця, хоча й нічим допомогти не могли, хіба порадою чи підтримкою.

І він, незважаючи на великий конкурс, з першого разу успішно склав іспити і став студентом. А перед тим пройшов творчий конкурс. Пішли абітурієнти в супроводі викладача на завод «Арсенал», їм сказали: «Розпитуйте, все, що хочете, і пишіть, все що хочете». Тут Костянтину й згодилася практика, яку здобув в олександрівській районці. Написав репортаж.



У 1987 році Костянтина, як і 17 його однокурсників, що вступили після школи, забирають до армії. Був такий період в радянській історії. У 1980-х, коли підросли діти «дітей війни», мало було юнаків, аби заповнити штат однієї з найбільших за чисельністю армій у світі. Почали брати до війська всіх, кому виповнилося 18 років. Незважаючи на те, чи є у виші, де вони навчаються, військова кафедра, чи ні (у Київському університеті вона завжди була).

Служив Лоцман строкову службу в Архангельську. Лоцманом у прямому розумінні не став, проте море побачив. Єдине, що пощастило: служив на флоті, але в морській авіації, тож не три роки «калатав», а два.



Повернувся на другий курс університету. З тих років у нього чимало приємних спогадів. Як, зрештою, у кожного, хто навчався на стаціонарі у виші. Та найбільше радів Костянтин Анатолійович, коли в 2016-му році студенткою філологічного факультету стала його донька Таня. Тепер вона навчається в тому самому жовтому корпусі, де колись гризли граніт науки її батьки.



РАДІО, ТЕЛЕБАЧЕННЯ, ПРЕС-СЛУЖБА…

Як у дитячі роки не думав і не гадав Костянтин, що стане журналістом, так студентом не планував працювати на радіо. Навіть коли вивчав спецкурс газетної журналістики і вперше потрапив на факультеті в радійну студію. Але тепер розуміє, що будь-який досвід, здобутий у житті рано чи пізно знадобиться.

Коли постало питання працевлаштування, молоде подружжя вирішило їхати на батьківщину Елли. Вона – родом із Ківерців. Обов’язково хотіли працювати разом «Завжди з вдячністю згадую науку старших колег: Святослава Пирожка, Василя Федчука, Галини Баронової, Любові Жаловаги, а ще – нині покійних Аркадія Федосюка і Матвія Козачука. У них було чому повчитися», – каже Костянтин Лоцман.



Він швидко зробив кар’єру на радіо, доріс до завідувача відділу інформації обласного радіо (був тоді моїм начальником). А коли треба було підсилити колектив Волинського телебачення, став заступником головного редактора. Новий досвід, нові знання, які здобував на ходу.

А що все в житті не буває даремно, переконався, коли у червні 2001 року очолив прес-службу обласної ради. Завдяки тому, що на телебаченні навчився сам знімати й монтувати передачі, започаткував телецикл «Вісник обласної ради», який виходив в ефірі Волинського телебачення. Писав сценарії, знімав, монтував практично сам. Лише на фінальному етапі перед виходом в ефір просив допомоги в колег із телебачення. Яких добре знав, з якими не переставав дружити.



«ЛЮДИНА РОКУ ВОЛИНСЬКОГО КРАЮ»

Професіоналізм Костянтина Лоцмана, багатий досвід став згодився тоді, коли генеральний директор ВОДТРК Ольга Куліш вирішила зробити революцію в телерадіомовленні Волині – створити конвенгертне творчо-виробниче об’єднання «Служба інформації». Простими словами, радіо- і тележурналісти, інженери об’єдналися в єдину службу інформації, ставали універсалами, з однієї події робили одночасно сюжети на телебачення й на радіо.

У березні 2011 року Ольга Куліш запросила Костянтина Лоцмана попрацювати над створенням такої служби. Разом із Володимиром Шевчуком і Ларисою Віліщук він активно взявся до роботи. Згодом очолив службу. А вже 2012 року отримав нагороду «Золоте крило» конкурсу «Людина року Волинського краю» як керівник конвергентної редакції новин, створення якої визнали подією року у телерадіопросторі краю.



З початку 2018 року – новий виклик. Унаслідок реформування Волинської телерадіокомпанії і створення на її базі філії ПАТ Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) на Волинському телебаченні й радіо відбулося значне скорочення кадрів, відтак постало питання призначення керівника творчого підрозділу. Керівництво НСТУ розділило функції менеджера (фінансово-господарського керівника) і продюсера (творчого керівника) філій, замість однієї їх почали виконувати дві різні особи.

Костянтин Лоцман вирішив спробувати себе в новому амплуа. Успішно пройшов конкурсний відбір у Києві (а було аж 9 претендентів) і став продюсером Волинської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України («UA: Волинь»).



Тут мушу зауважити, що до 20 лютого 2018 року, поки тривав конкурс і відбулося призначення, він лише близько місяця виконував обов’язки продюсера філії. І жодних кадрових рішень ухвалювати не міг. Тож звільнення за скороченням штатів багатьох людей (серед них – справжніх професіоналів) – це не його робота. Як дехто сьогодні помилково вважає.

Тепер на «UA: Волинь» працює 90 чоловік. Хоча раніше було понад 180. Щоденно в ефірі 16 годин телевізійного мовлення, щоправда, власного контенту – лише три з половиною години. Це ранкове шоу, випуски новин, «Тема дня».



ДОСВІДЧЕНИЙ І МОДЕРНИЙ

Можна по різному ставитися до реформи, часто-густо лунає різка критика новацій, але їх задумували не на Волині. Волинь, як і інші обласні філії, втілюють її в життя.

Ось саме в цьому аспекті робота Костянтина Лоцмана успішна. І в 50 років він модерний. Одним із перших серед філій ПАТ НСТУ запровадив виїзні студії, зокрема на фестивалі «Бандерштат» на Волині, у День міста Луцька на різних локаціях. «UA: Волинь» активно працює у соціальних мережах. І, що найголовніше: нема зараз в ефірі суспільного мовника політичної «заказухи», компліментарних іміджевих передач, «джинси».



Костянтин Лоцман – умілий організатор. Впродовж більш ніж 10 років він очолює Спортивну асоціацію працівників ЗМІ Волині, разом із давнім другом В’ячеславом Бєловим, нинішнім головним оператором «12 каналу», і Володимиром Данилюком, головним редактором «Волинської газети», щорічно організовує міжнародні турніри журналістів із міні-футболу, в яких постійно беруть участь працівники ЗМІ Литви, Білорусі, Польщі, очолює спортивну делегацію Волині на таких турнірах за кордоном.

«Ці турніри – чудова можливість для журналістів з різних країн поспілкуватися, потоваришувати, почерпнути одне в одного досвіду, врешті-решт змістовно відпочити», – каже Костянтин Анатолійович.



А ще Костянтин Лоцман – мій щирий друг, до якого завше можна звернутися за порадою й підтримкою, з яким просто й надійно.

Тож нехай тобі щастить, друже! В житті, в роботі, у творчості, в особистих справах. Знаю, які нелегкі випробування пройшла ваша сім’я в останні роки. Вірю, що все погане вже позаду. Міцно тримайся за штурвал. Бо ж ти – Лоцман!

Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)
Фото Анастасії КАЧИНИ («Волинь24») і з домашнього архіву Костянтина Лоцмана