Сумую лише за стравами бабусі: волинянка розповіла про життя у Америці

Уродженка Каменя-Каширського Тетяна Дмитрук розповіла про життя у Сполучених Штатах Америки.

Відтак, після закінчення НВК №1 дівчина мала широкі можливості щодо подальшого вступу до вишів, пише газета "Полісся".

Зрештою, Тетяна надала перевагу факультету Міжнародної економіки Тернопільського національного економічного університету. Паралельно з навчанням у вузі не полишала заняття з хіп-хопу (стиль танцю), досягаючи при цьому високих щаблів у категорії свого класу майстерності. Заповзято вона шукала все нові горизонти для розширення власних можливостей, помітно виявляла цікавість до подорожей, брала активну участь у житті університету. Проте Тетяні виявилось замало простору для творчості на теренах України. Як наслідок, здібна студентка їде до Сполучених Штатів Америки у рамках програми “Work and Travel”.

За стилем життя Тетяни за океаном усі з її близького оточення мали змогу спостерігати у соціальних мережах. Журналісти поспілкувалися з дівчиною про її теперішні вподобання та плани на подальше життя у Штатах.

— Тетяно, ти з самого початку відвідин заокеанської країни була певна, що залишатимешся там на тривалий період?

— Поїхала туди, радше, з банальної цікавості. Адже, чи не кожна людина прагне хоч на один день опинитися в цій дивовижній країні. У рамках програми мені доводилося працювати в сфері обслуговування. Це, безумовно, було великим досвідом для мене, бо саме в такому середовищі ти можеш якнайшвидше вивчити мову. Залишатися в США не мала наміру, однак після завершення програми “щось” підказало мені продовжити ще на кілька років мій і без того довготривалий вояж (Тетяна проживає у Штатах упродовж 3 років). Цим вибором я, м’яко кажучи, ошелешила своїх батьків, котрі не надто схвально відгукнулися на моє рішення. Однак, власні амбіції стали пріоритетними для мене.

— Де продовжувала працювати далі, чи, можливо, навчалась? Чи важко було звикати до чужини?

— Спочатку працювала “хостес” (фахівець ресторанної служби) в одному з ресторанів Чикаго, поєднувала цю роботу і з іншими, позаяк доводилося сплачувати чималі рахунки: податки, наймане житло. Бувало, що виходила з дому вдосвіта, а поверталася під ніч. Утім, це тривало не так довго, бо пощастило знайти курси підвищення кваліфікації, які допомогли відшукати перспективну роботу у сфері діджитал-маркетингу (галузь використовує цифрові технології для залучення потенційних клієнтів для утримання їх як споживачів), чим я займаюся до нині.

— Яка відмінність, за твоїми спостереженнями, між США та Україною? Які цінності сповідують американці?

— Те, що в Україні вважається небувалою розкішшю, у Штатах — лекгодоступне людське благо. До прикладу, відвідувати ресторани у будь-який час доби вважається нормальним явищем. Натомість далеко не всі українці можуть собі це дозволити. Або ж придбати авто — це також не складе певних фінансових труднощів для пересічного американця. Крім того, звичним для цих людей є замовляти продукти додому через відповідний додаток на телефоні, замість того, щоб тягти важкезні торби їжі з супермаркету. Є й доволі дивні моменти. Багато хто з мігрантів не розуміє, для чого в офісах чи громадських приміщеннях так багато кондиціонерів? Однак, усі вже до цього звикли. А ще часом вражають привітні, але зовсім незнайомі люди, які приязно зроблять тобі комплімент посеред вулиці, поцікавившись при цьому, як пройшов день. Це також є непритаманним для українців. Прикметним є те, що американці чималу увагу приділяють духовному здоров’ю, ретельно оберігають себе від різного роду стресів. А поняття “перепрацювався” чи “стомився” кваліфікується мало не як хвороба. Якщо ж, до прикладу, ти виснажився на роботі — твій бос тебе відправить додому відпочити. Американці важливу увагу приділяють медитації, займаються йогою. Сім’я для них — найважливіша цінність.

— Побутують думки, що у США дуже несмачна їжа. Ти погоджуєшся з цим? Чи сумуєш за домашніми українськими стравами?

— Сумую лишень за стравами, що їх готували мені мама та бабуся. Бо ресторанів з українською їжею тут вдосталь повсюди. Більше того, у Чикаго є цілий район – “Українська околиця”, який свого часу був головним осередком української діаспори. Часто зупиняюся у закладі “Тризуб”, аби почастуватися смачним українським борщем з салом. Не розумію сама, чому, живучи вдома, я ніколи не їла сала?

— Чи береш участь у проектах української діаспори?

— Не виключаю можливості попрацювати із земляками. А поки що вдалося згуртувати українців, котрі працюють зі мною в одній компанії, разом проводимо вільний час.

— І нарешті про твоє улюблене — танці хіп-хоп, гру на фортепіано та вишивку. Розкажи, як вдається усе поєднувати.

— Зізнаюся — це є досить нелегко. Але це так відволікає від рутини та дозволяє урізноманітнити життя! Так, танці я не полишала ніколи. Навіть тут, завдяки середовищу танцівників, я набагато швидше призвичаїлась до іноземної країни. За дивним співпадінням усі мої колеги по роботі займаються хіп-хопом. І ми часто, посеред робочого дня, маємо можливість “розім’ятися”. Танці — це частина мене, і, звісно, те, завдяки чому маю гарну фізичну форму. Мені неймовірно пощастило вчитись у світових зірок танцю хіп-хоп. Більше того, з їх допомогою я здобула не одну нагороду у танцювальних батлах. А також у складі команди виступала з танцювальними номерами у багатьох інших штатах континенту.

Що стосується вишивки, то вона для мене — як медитація та антистрес. Здебільшого займаюся цим для душі. Але радує й те, що з’явилося й чимало поціновувачів і охочих придбати мої вироби. Дізнавшись про моє хобі, колеги по роботі подарували мені машинку для вишивання.

Грати на улюбленому інструменті із задоволенням продовжую. Часто викладаю у соцмережах кавери на відомі світові хіти. За найменшої можливості відвідую концерти українських гуртів у Чикаго.

— Чи маєш мету реалізувати власні ідеї, проекти в Україні? Та коли додому?

— Свої плани з цього приводу поки що зберігаю на папері. Але є бажання організувати власну справу спільно з теперішніми моїми колегами, щоправда, вже в Україні. Маю намір опанувати для себе нову сферу — інформаційні технології. Уже найближчим часом мрію відвідати щонайменше половину штатів, і, можливо, потому повернусь на Батьківщину.