Замість весілля – похорон, або Як волинянин рвався захищати Україну

Коли почалися події на Майдані, Сергій з Шацька поїхав туди. Саме тоді отримав перше бойове хрещення і контузію світло-шумовими гранатами, пише «Вісник+К».

Проте для нього це було справжнє життя, саме там відчував себе на своєму місці. Люди такого складу характеру мають загострене почуття справедливості і бажання відстоювати правду.

Після Майдану у складі «Правого сектора» вирушив на Схід. Для багатьох словосполучення «Іловайський котел» – це героїчні та страшні сторінки новітньої історії України, а для Сергія та його близьких – історія його життя, за котру заплачено високу ціну.
Множинні осколкові поранення назавжди залишили свої сліди на тілі хлопця. Уламок заліза застряг в його оці, і у Луцькому госпіталі йому встановлювали штучний кришталик.

Ледве оклигавши від тяжких ран, Сергій через місяць знову поїхав у Піски. Та незадовго змушений був повернутися – за короткий час похоронили обох його бабусь, підкосилося здоров’я у мами. Це змусило хоч ненадовго затриматися у Шацьку.

Та хлопець не міг спокійно всидіти, коли там, на іншому боці країни, під кулями стояли його побратими. Він почав їм допомагати як волонтер.

«…Ти вмів мене, старшого за тебе на 20 років дядька, змусити задуматися над своєю поведінкою. Мені бувало перед тобою соромно і ніяково тільки того, що ти чесний і чистий, справедливий і сміливий, принциповий і добрий, простий і глибокий, чуттєвий і безпосередній. Я тебе пробував чомусь вчити, а вчився у тебе. Ти реагував на всяку потребу оточуючих як на свою. Ти був винятковий... Ти був найкращий», – написав про племінника його дядько Андрій Дем’янчук.

А на початку 2016 року Сергій Мокренко, позивний «Крук», знову подався до війська. Спочатку був полк «Азов», потім – контракт з 54-ю бригадою.

Її бійці стояли у найгарячішій на той момент точці – Світлодарській дузі.

– «Крук» працював у нас з АГС, завжди щось мудрував біля нього, розбирав або чистив... Руки, пам’ятаю, у нього завжди були в маслі... І посмішка у нього була красива... Він був дуже сміливим... Худенький, зовсім як дитина... А потім його привезли з позиції мертвим, – поділилася спогадами про побратима боєць з позивним «Яна».

В останню свою відпустку він сказав своїм батькам та сестричці, що дуже їх любить, відвідав усіх родичів, наче знав, що більше їх не побачить. Він зробив своїй дівчині пропозицію одружитися, а вона відповіла: «Так». Та замість весілля був похорон.