У вир заради коханої: романтична історія лучанки та норвежця. ФОТО

Норвежець Арнфінн Форнесс уже 15 років живе у Луцьку.

Він переїхав в Україну заради коханої. Коли чоловік був у Києві, то сказав своїм друзям, що хоче, аби його дружиною стала українка. Вони й познайомили Арна з лучанкою Ларисою, - пише ІА "Волинські новини".

Їй – 54, Арну – 73. Майже двадцять років різниці у віці не завадили їм бути разом. Вони щасливі. Багато подорожують, об’їздили майже всю планету. Чоловік каже, що дуже любить Україну і навіть не збирається повертатися у Норвегію. Адже усе найважливіше – тут, у Луцьку.

«Найцінніше – це моя дружина, – каже Арн. – Коли ми познайомилися, то вона мала в Луцьку маленьку квартиру, ми у неї переїхали. Прожили тут два роки, потім перебралися у Швецію, а тоді знову повернулися до Луцька. На цей раз назавжди».

На запитання, чим Арнфінн займається у Луцьку, він лише усміхається, а потім додає: «Нічим, я пенсіонер». Хоч чоловік має тут чимало роботи: викладає в університеті норвезьку мову, навчає дітей англійської, пише книги та пісні, грає на гітарі. Але він не вважає це роботою, а способом життя. Адже це те, що він любить робити, те, що приносить йому задоволення.

Арн народився у Молде. Багато років жив у Осло. Чоловік розповідає, що за своє життя встиг попрацювати на багатьох роботах. Він вирощував корів та курей, мав невеличку ферму. Потім працював оператором на заводі. Після цього відправився у море, щоб бути матросом. Вчив дітей грати на гітарі та працював журналістом. Їздив на вантажівках, а останні 30 років у працював з комп’ютерами.

Зараз Арн пише детективи. Його остання книжка – «Смерть м’ясника». Він розповідає, що йому подобається кримінал. Однак в усіх його книжках добро перемагає зло.

Чоловік розмовляє англійською, норвезькою і шведською мовами. Однак української не знає, каже, що це зовсім не заважає йому комфортно жити у місті.

«Трішки знаю російську. Тож завжди можу порозумітися на вулиці чи у супермаркеті. Це не створює мені дискомфорту», – каже він.

Арнфінн розповідає, що Норвегія – це країна правил. А в Україні усе інакше. Хоча, за словами чоловіка, рівень кримінальності в Норвегії такий же, як і в Україні. Але тут він почувається значно безпечніше, ніж на землі, де народився.

«Я не расист, – каже він. – Для мене неважливо, який колір шкіри у людини чи якого вона віросповідання. Важливо бути розумним і думати, що ти робиш. Однак у Норвегії зараз дуже багато арабів, людей із Близького Сходу – біженців з Ірану та Іраку. Це люди з характером, вони поводяться, як розбійники. Через це норвезька влада має багато проблем. Тому я не хочу там жити».

Арн зовсім не сумує за Норвегією. Він називає себе космополітом. Чоловік каже, що об’їздив уже весь світ. Не був тільки у Австралії та в Південній Америці. Раніше Арнфінн подорожував сам, але тепер він робить це разом із дружиною. Вона теж дуже любить мандрувати.

«Наш автомобіль був зареєстрований у Швеції. Минулоріч пішов у відповідні структури в Україні і запитав, чи можу імпортувати сюди автомобіль. Мені відповіли, що можу, але на це треба багато грошей. Мав посвідку на авто. І міг перевезти авто безплатно протягом шести місяців. Але я не знав цього, прийшов через рік. Мені сказали, що вже надто пізно. Тому нещодавно купив нову машину у Швеції і тепер хочу перевезти її сюди. Разом з дружиною хочемо подорожувати Україною. Адже я був лише у кількох українських містах. А на машині це буде зробити значно легше і простіше. Моя дружина сумує за нашими поїздками. Якось Лариса сказала мені, що їй негайно треба кудись полетіти. Я сказав теж саме. Ми розуміємо одне одного з пів слова», – додає чоловік.

«Моє ім’я Арнфінн. Але в Україні усі називають мене Арном. Це ім’я вікінгів, перекладається як орел. Я – орел, а моя дружина називає себе чайкою. Тому ми полетимо у подорож, щоб знову побачити усі країни Європи», – каже він та усміхається.

Чоловік розповідає: найбільше, що йому подобається в Україні – це свобода. За його словами, тут можна припаркувати свій автомобіль, де завгодно і за це нічого не буде.

«Якби припаркувався в Норвегії, Швеції чи Данії на тротуарі, то заплатив би за це чималий штраф – приблизно 10 тис. грн. А тут це можливо – як хочеш, так і паркуєшся. Мені подобається Україна. Я орел і люблю свободу», – жартує Арн.

Він розповідає, що був у Львові кілька разів. Щоразу бачив, як там багато туристів і як це наповнює бюджет міста.

«Тоді подумав: а чому їх так мало у Луцьку? Вирішив, що пора щось робити, представити для України музику кантрі і таким чином заманювати сюди туристів», – каже він.

Тому чоловік організовує 8 вересня у Луцьку Country Party. Він написав дуже багато кантрі пісень і виступить з ними на заході.

Вперше Арн почув цю музику 60 років тому, каже, що ті перші пісні пам’ятає й досі.

«У мене щось калатало у грудях, коли бачив ковбоїв на коні. Любив кантрі та свободу. Тоді мені зовсім не подобалася класика, хоч тепер її дуже люблю. Ще я ненавидів джаз, – розповідає він. – Кантрі – дуже ритмічна музика. Мабуть, тому вона так запала мені у душу».

Арн не може організувати цей фестиваль сам, бо не знає української. Тому йому допомагає його студентка Настя Дмитрук.

«Може, і небагато лучан знає англійську, як і небагато людей любить музику кантрі, – каже Арн. – Але я зроблю це все одно. Бо мені це подобається. Надіюся, що і лучанам сподобається».

Лілія БОНДАР