«Після загибелі наших дітей ми відчуваємо все по-іншому», – родичі полеглих в АТО волинян. ФОТО

Вперше офіційно 29 серпня українці відзначили День пам’яті загиблих захисників України. На поминальних заходах у Києві побувала делегація родичів загиблих в АТО волинян.

Згідно з постановою Президента Володимира Зеленського, 29 серпня обрано Днем пам’яті загиблих захисників України через те, що саме цього дня 2014 року на Сході України загинула найбільша кількість військовослужбовців. Тільки за офіційною статистикою, в Іловайському «котлі» полягло 366 українських військових, 429 отримали поранення, 300 потрапили в полон, 158 зникли безвісти.

Київ. 9-та ранку. Під стінами Михайлівського Золотоверхого собору, де всеукраїнська Стіна пам’яті всіх полеглих військовослужбовців протягом 5 років війни на Сході, зібралося сотні родин загиблих із квітами та лампадками. Вони тут, щоб вшанувати пам’ять своїх синів, чоловіків, братів, і їхній глибокий біль від непоправної втрати не вмістиш в одну дату календарного року. Та, як зазначив голова громадської спілки «Єдина родина України», що об’єднала родичів загиблих зі всієї держави, Микола Шанський, на відміну від попередніх років указ Президента посприяв тому, що сьогодні сюди приїхали державні мужі, десятки народних депутатів.

Вони пройшли живим коридором, який створили родини загиблих, та поклали квіти до Стіни пам’яті. Серед прибулих помічаємо експрезидента Петра Порошенка у супроводі народних депутатів України Мустафи Джемілєва та Яни Зінкевич. Чи втамує присутність політичної еліти та державних мужів той глибокий біль матерів та вдів, які втратили найдорожче на цій неоголошеній війні? Проте, напевно, офіційне визнання подвигу їхніх рідних-Героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності держави, це те одне із небагатьох, чого протягом всіх років війни добивалися ці об’єднані спільним горем люди.



«У КОГО ЗАГИНУЛА ДИТИНА 29 СЕРПНЯ?»

У складі волинської делегації, яка на світанку 29 серпня прибула до Києва для участі у Всеукраїнському заході із вшанування пам`яті захисників, 50 членів родин загиблих із Луцька та районів області. Це матері, батьки, сестри, дружини, діти полеглих воїнів.

Ніби звичайний автобус (кошти на перевезення виділила Волинська ОДА), проте розмови, що в ньому велися з самого ранку, будуть незвичними для тих, кого не торкнулася своїм чорним крилом ця неоголошена війна.

«У кого загинула дитина 29 серпня?» – запитує керівник групи, голова громадської організації членів родин загиблих в АТО «Надія» Любов Карабан, 21-річний син якої Артем загинув 7 серпня 2014-го під Савур-Могилою.

На її запитання відгукнулися 11 жінок. За годину їх чекають у Міністерстві оборони, де запланована зустріч із Президентом Володимиром Зеленським. Серед жінок в автобусі і старші, яким нелегко дається ця неблизька дорога, і дуже молоді з малими дітьми. Переживши гірку втрату, печаль та відчай, сьогодні вони не менш сильні, рішучі, вольові. Якщо їхнім синам, чоловікам судилося загинути, захищаючи державний суверенітет, то на тендітні плечі цих матерів, дружин, сестер покладена інша місія – достойно вшанувати їхню пам’ять. Та паралельно із цим вони ще мають вистояти в цьому життєвому вирі, заробити собі на життя, підіймати і ставити на ноги дітей, чи зустріти старість, але вже самі без головної опори та годувальника.



Серед присутніх – вдова молодшого сержанта Луцького прикордонного загону Сергія Гулюка Юлія, після загибелі якого в 2014 році вона залишилася сама із трьома неповнолітніми дітьми.

Мама загиблого старшого солдата 51 ОМБР Ігоря Упорова Тамара Полатівна опирається на паличку, проте цього дня вона тут. Завтра, 30 серпня, її сину виповнилося б 35, але в пам’яті його рідних він назавжди залишиться 29-річним. 28 червня 2014 року в результаті обстрілу російськими терористами Ігор Упоров дістав поранення у живіт осколком, помер від втрати крові у вертольоті під час транспортування до шпиталю, і це в період оголошеного тоді перемир’я. На момент загибелі солдата вдома на нього чекали 5-річна донечка, а ще одну дівчинку дружина Надія народила в ніч після поховання чоловіка-Героя.

Наталія Брик приїхала вшанувати пам’ять брата Дмитра, який 20-річним загинув у ніч на 25 серпня 2014 в бою за Іловайськ під Кутейниковим. Якби не війна, Дмитру сьогодні виповнилося б 26. Родина Бриків, що із села Старий Чорторийськ, виховала п’ятьох дітей.

Наталія Котельчук із 9-річним сином Владиславом покладуть квіти до портрета чоловіка і батька Михайла Котельчука, який загинув 1 серпня 2014 року.

Валентина Приходько вшанує пам’ять 25-річного сина Володимира, який загинув 22 серпня 2014-го. Найменший із п’яти її дітей.

Серед присутніх і депутат міської ради Майя Шостак. Її чоловік – заступник командира взводу 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Сергій Шостак загинув 27 липня 2014-го під час проведення операцій батальйоном під Луганськом в районі Лутугине – Успенка – Георгіївка. Брав активну участь разом зі старшим сином у подіях на Майдані, обидва зазнали поранень. Крім того, в 2001-2002 роках Сергій Шостак був у складі миротворчої місії ООН в Косово.

Дружина та матір Олександра Деркача (машина, в якій їхав військовий разом із побратимами, підірвалася на міні 29 серпня 2014-го) приїхали до Києва разом із сином та онуком. Хлопчик закінчив перший клас. На всі запитання каже, що нічого не боїться, і, правильно, адже в нього тато Герой. У батьків Олександра Деркача залишилося 9 дітей.

«Після загибелі наших дітей ми все відчуваємо по-іншому, ми світ бачимо по-іншому», – говорить одна із матерів загиблих військових – такі зболені серця, але водночас горді і сильні, їхня стійкість, ті життєві сили, які попри все вони знаходять щодня, варті поваги й захоплення, як і мужність їхніх чоловіків на війні.

«СКІЛЬКИ ТУТ ЇХНІХ ПОРТРЕТІВ?»

Показуючи на портрети загиблих військових на стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря вздовж вулиці Трьохсвятительська, запитує в мене матір зниклого безвісти 25 серпня 2014-го під Іловайськом, тіло якого через 4 місяці ідентифікували за ДНК, 26-річного Сергія Куруки із 51-ої ОМБР.

Спочатку, коли у серпні 2015 року з благословення Київського патріарха Філарета тільки відкривали Стіну пам'яті полеглих за Україну, тут було 800 портретів зі світлинами та коротким життєписом українських добровольців, військовослужбовців та представників українських силових структур, які загинули, захищаючи Україну. Для цього вистачило чотири секції муру Михайлівського Золотоверхого монастиря. Та поступово з новими і новими бойовими втратами на Сході Стіна стала наповнюватися наступними секціями.

І станом на квітень 2017 року було реалізовано зміну пластикової конструкції на металеву, з продовженням стіни пам'яті до 11-ти секцій муру Михайлівського Золотоверхого монастиря. 23 квітня 2017 року її освятив патріарх Філарет. На той час на ній розміщувалось близько 3-х тисяч світлин загиблих українських воїнів.

У серпні 2018 року патріарх Філарет разом з духовенством УПЦ КП освятив ще чотири додаткові дошки на стіні пам'яті.



ВОЛИНЯНИ ЗВЕРНУЛИСЯ ДО НОВООБРАНИХ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

До 29 серпня цього року волонтери уквітчали Стіну пам’яті соняхами, як символом трагедії в Іловайську. Вшанування пам’яті Героїв у центрі столиці – сьогодні мовчазне, рідні полеглих не проронюють ні слова. Вони мовчки тримають у руках портрети полеглих бійців. Малі діти тримають фотографії своїх ще дуже молодих батьків, дружини – чоловіків, матері та батьки – синів, дочок. Непоправна втрата, німий біль родин загиблих, винищений цвіт нації. Люди кладуть квіти до портретів та ставлять лампадки.

Коли народні депутати проходили повз волинян, Олена Деркач із села Довжиця Маневицького району скористалася моментом і звернулася до новообраних: «Ми, батьки загиблих, дуже хочемо, щоб більше не було війни, щоб ніхто не постраждав! На момент своєї загибелі мій 27-річний син Олександр був одруженим, мав маленьку дитину. Хоч за фахом він будівельник, але коли він служив у «Десні», то мав відзнаки за добру службу і тому його мобілізували одним із перших. Сьогодні йому було б 32 роки. Я мати-героїня, в мене 10 дітей, 5 із яких хлопці. У нашій родині династія військових і тих, хто загинув на війні. Мого дядька вбили на війні. Діда в 1942 році розстріляли німці, і бабуся також загинула. І батькового брата забрали в УПА й до сьогодні ніхто не знає, де його могила і що з ним сталося. Коли мої діти були маленькі, я не отримувала жодної соціальної допомоги. І сьогодні нам дуже важко жити в нашій державі, але водночас ми не хочемо бути рабами. Ми на вас надіємося. Інакше за що полягли мої діди, моя дитина?»

У відповідь народні обранці пообіцяли докласти максимум зусиль.



«НІХТО НЕ ПОВЕРНЕ НАМ НАШИХ ДІТЕЙ»

Голова громадської спілки «Єдина родина України», яка об’єднала родичів загиблих зі всієї держави, Микола Шанський у коментарі нам розповів: «Мета нашого руху – вшанування пам’яті полеглих військових, підтримка їхніх родин, правова допомога із захисту їхніх прав. Для родин загиблих на Сході дуже важливо, що вперше на державному рівні вшанували пам’ять всіх полеглих Героїв: і тих, хто загинув під Іловайськом, біля Широкиного, під Савур-Могилою, захищаючи Донецький та Луганський аеропорти. Похвально, що вперше за 5 років народні депутати зранку прийшли і поклали квіти. До цього тут ніколи за цих 5 років не було нікого з державних мужів. І тільки в 2018 році ми добилися, щоб поклали квіти від КМДА. Тому що тут на той момент біля Стіни пам’яті стояли сміттєві баки. І складалося враження, що вшанування пам’яті загиблих Героїв – нікому не потрібно, окрім родичів полеглих. Боляче, тяжко, але головне, що між членами громадської спілки «Єдина родина України» (а сюди входять члени родин загиблих із 18 областей) є взаєморозуміння та взаємопідтримка. І, передусім, ми всі хочемо миру. Наша держава, наші люди і світла пам’ять про наших хлопців заслуговують на це. Сьогодні є багато проблемних питань щодо забезпечення родин загиблих матеріальною підтримкою, забезпечення їх пільгами, щодо поваги до їхньої честі та гідності. Тому що прикро, коли у відповідь на якесь прохання матері загиблого чиновники кажуть; «Я його туди не посилав». І визнання на офіційному рівні цього Дня пам’яті – це також заслуга родин загиблих. Ми хочемо миру, процвітаючої держави, розвинутої економіки, щоб матір загиблого в будь-який час могла приїхати сюди і спокійно посидіти біля портрета свого сина».



«Ми бачимо, що багато військових із цих фотографій у руках їхніх матерів – це 20-річні хлопці, чоловіки, в яких або взагалі ще не було дітей, або залишися дуже малі діти, – коментує Любов Карабан. – Для батьків, дружин, дітей – це боляче, але це наша пам’ять і ми її вшановуємо. На сьогодні на шостий рік війни у нас більш ніж 4 тисячі загиблих солдатів. Тільки на Волині понад 200 загиблих. Хочеться, щоб їх пам’ятали, достойно вшановували їхню пам’ять. Адже більшість із них були неодружені. Це наші юнаки, чоловіки, наймолодшому волинянину, який загинув, було 18. Фактично діти. Тому хочеться, щоб сьогодні те, що ми маємо можливість жити, радіти життю, будувати плани на майбутнє, було достойно оцінене. Все цінне в нашому житті насправді таке крихке, і його треба берегти. Берегти цей мир, пам’ять, щоб наші наступні покоління цінували кожен день, проявляли милосердя, любов, були щирими. І дуже хочеться, щоб у найближчий час закінчилася ця війна й більше не гинули наші діти. Щоб Україна процвітала і та земля, яка має родити хліб, кукурудзу, соняшники, не була окроплена кров’ю наших дітей. Сьогодні ми зустрілися на цій площі з народними депутатами і особисто попросили в них про це. Щоб вони взяли під опіку родин усіх загиблих, щоб вшановувалася достойно пам’ять полеглих військових, була правдивою наша історія. І ми надіємося, що в майбутньому Україна буде процвітати і буде в нас все добре».

СЛЬОЗИ ПРЕЗИДЕНТА

А тим часом до Міністерства оборони запросили родини всіх тих військових, які загинули під Іловайськом 29 серпня 2014-го. На церемонії вшанування пам’яті полеглих воїнів були присутні Президент України Володимир Зеленський, секретар РНБО Олександр Данилюк, тоді ще міністр оборони Степан Полторак, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, начальник Генерального штабу – головнокомандувач Збройних сил Руслан Хомчак.

Під час заходу зачитали прізвища військовослужбовців, які загинули 29 серпня в різні роки. Пам’ять кожного захисника вшанували ударом у дзвін і салютом зі зброї почесної варти. Глава держави поклав квіти до Пам’ятного дзвона.



Одинадцять волинянок також взяли участь в заходах. Мама загиблого 29 серпня 2014-го під Многопіллям В’ячеслава Іонова Надія Юхимівна розповіла: «Коли прибув Президент Володимир Зеленський, то тільки він глянув, що нас декілька сотень жінок і всі з портретами своїх дітей, чоловіків, та в чорних хустинах, то в нього одразу на очі найшли сльози. Пройшов почесний караул і протягом наступних 40 хвилин зачитували прізвища та імена й по-батькові наших загиблих дітей. Тоді поклали квіти до пам’ятника, спочатку солдати, потім Президент, а тоді родичі загиблих. Після закінчення офіційної частини ми всі, матері та дружини загиблих, з усіх боків обступили Володимира Зеленського. Охорони біля нього на той момент зовсім не було. Була можливість поставити запитання, озвучити свою проблему. Першою звернулася матір безвісти зниклого солдата, яка сказала, що окрім батьків загиблих, зниклих ніхто не шукає. Такі родини не мають ні виплати, ні жодної допомоги від держави, не отримують пенсію через втрату годувальника. Президент записував на телефон все, що вона казала, і попросив залишити свої дані. Склалося враження, що він щиро перейнявся нашим горем».

Вже після заходів того дня на своїй сторінці у фейсбуці глава держави написав: «Сьогодні на шостий рік війни Донбас политий кров’ю тисяч. Я знаю, що ми зупинемо цю війну та повернемо додому наших полонених, відродимо Донбас, повернемо анексований Крим і доведемо, що Україна – єдина та неподільна країна, держава і нація. І знаю, що ніколи не забудемо всіх, хто віддав за це життя».



«ЗАВДЯКИ ЇХНЬОМУ ПОДВИГУ МИ ОТРИМАЛИ ТОМОС»

По обіді предстоятель ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив панахиду за полеглими воїнами. Опісля у своїй проповіді він наголосив: «Тут навіки на стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря закарбовані імена всіх наших славних новітніх Героїв, які на полі бою віддали своє життя за волю і незалежність нашої України. Ми пам’ятаємо їхній героїчний подвиг і сьогодні віддаємо належну шану у молитві. Вони виконали заповідь любові до своїх ближніх, віддавши найдорогоцінніший скарб, чим володіє людина, це своє життя. Будемо вдячні їм за це і будемо молитися за те, щоб Господь подав нам довгоочікуваний мир. Завдяки їхньому подвигу і тих мільйонів, які протягом останніх століть боролися та поклали своє життя на вівтар незалежності України, наша Українська православна церква сподобалася великого дару отримати Томос про визнання нашого автокефального статусу».

Він подякував родичам, батькам воїнів, які відійшли у вічність, віддавши своє життя заради своєї Батьківщини та кожного із нас.



«У НАС ЗАБРАЛИ ОДНУ МОЛОДЬ»

На зустріч із родинами загиблих прибув і народний депутат, лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук.

«Господь милосердний і справедливий, і він бачить ті великі жертви, які ваші діти понесли заради спільного майбутнього мільйонів, – звернувся він до присутніх рідних полеглих військових, які тримали у руках їхні портрети. – Ваші сім’ї вписали імена захисників в історію України. Особиста втрата ніколи не зникне, жодна матір чи батько не змириться зі смертю своєї дитини. Подяка і шана вам. Пам’ять і достойна підтримка, яких заслужили загиблі воїни, будуть збережені».

Він також пообіцяв підтримку від нього та його політичної сили. А тоді низько вклонився перед батьками загиблих у знак подяки за виховання їхній дітей щирими патріотами.



Однією із перших під час всеукраїнського спілкування між сім’ями загиблих «Єдиної родини України» у стінах Київської православної богословської академії, представляючи Волинь, виступила Любов Карабан: «Коли ми почали досліджувати і аналізувати вік загиблих із Волині, то зрозуміли, що переважно це хлопці 18-25 років. У нас забрали одну молодь. В багатьох із них не народилися діти, і в багатьох батьків це був один син, родина залишилася без продовження. Українці мають розуміти, якою ціною дався цей мир, а це більш ніж 4 тисячі загиблих. Тому що одні сьогодні воюють в окопах, а інші взагалі не задумуються, що в країні триває війна».

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!



Єдина в Україні каплиця-пантеон, де під час служби поминають усіх загиблих учасників АТО, а замість ікон на стінах висять гранітні плити з іменами полеглих військових на Сході, в селі Лішня Кременецького району. Торік 7 серпня каплицю-пантеон Героїв АТО, що, до речі, розміщена поблизу цілющого джерела на честь святої праведної Анни, освятив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, патріарх Київский і всієї Руси-України Філарет.

Військовий капелан, настоятель каплиці отець Андрій розповів, що коли він вперше в 2014-му поїхав на фронт, тоді і виник задум зробити таку каплицю-пантеон Героїв АТО. «Під час кожної служби я називаю імена всіх загиблих українських військовослужбовців, які записані на плитах каплиці».



Батько загиблого «кіборга» Донецького аеропорту Вадима Демчука Володимир Демчук говорить, що батьки полеглих військовослужбовців чекали цього офіційного вшанування 5 років. «Хоча ми вшановували пам’ять наших дітей щороку», – підсумовує він.

Мати загиблого 26 серпня 2014 року головного сержанта-командира відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади 23-річного Максима Шульги Тетяна Григорівна до його слів додає: «Важливо те, що на державному рівні наші діти не будуть забуті, хоча щороку самі родини самоорганізовувалися, писали звернення. А тепер не потрібно буде стукати до кожного чиновника, щоб пам’ять про наших дітей була важливою не тільки для нас, а і всієї держави. Скільки ми будемо жити, стільки будемо старатися, щоб їх пам’ятали. Також ми підтримуємо всі родини загиблих із Волинської області, співпрацюємо зі всіма організаціями України. Наші сини, діти не можуть бути забуті».

«Тільки об’єднавшись, ми сильні, можемо чогось добитися. Біда нас не зламала, вона нас об’єднала», – кажуть матері загиблих на Сході волинян.

«Господи, благослови нас на цю дорогу. Дякую, що ти нас всіх об’єднав і дав сили це все пережити», – як і при виїзді з Луцька минулої ночі, так і рухаючись вулицями Києва, у напрямку додому, на Волинь, в автобусі лунає молитва.

Невинно пролита кров полеглих в цій неоголошеній війні заслуговує належної пам’яті до Героїв-захисників, які не відступили та достойно і хоробро прийняли смерть в бою. Варто віддати належне мужності їхніх жінок, матерів, що за незалежність України сплатили найвищу ціну – життям своїх дітей, чоловіків, годувальників, і, переживши непоправну втрату та несучи важкий хрест, продовжують жити далі, боротися, вірити.

Вічна пам’ять Героям!

Тетяна СВЕРЕДА (газета «Луцький замок»)

Фото автора