«Чорні» будинки, незабутні емоції та хоробрі воїни: волинянка поділилася враженням від поїздки на Схід

Волинська делегація у складі Наталії Грушки з чоловіком Володимиром, Дмитра Климука й водіїв Петра і Ростислава повернулася з волонтерської поїздки з Донбасу.

Свої враження та емоції від поїздки Наталія Грушка описала на своїй сторінці у фейсбуці.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Олів’є» та вареники: у Луцьку зібрали смачні подарунки для захисників. ФОТО.

"Емоції переповнюють... Вони різні: піднесення від мужності наших воїнів (більшість їх класні військові, щиро хочуть Перемоги), спілкувалися з місцевими (смуток в очах, радує їх те, що не стріляють). Побачила ті розбиті чорні будинки і виникає питання: чому? Хто зможе розбудувати ті розтрощені міста і села, звідки вже виїхали люди й невідомо чи повернуться назад.

Для мене важливе спілкування з людьми. І там, на Сході я зустріла чоловіка з Луцька, який живе на Вишкові. Це командир військової частини Семенюк Андрій Михайлович.Такої людяності, як в нього я не зустрічала давно. Супровід машини "Михалича" був протягом всієї поїздки.

Першими ми відвідали наших волинських хлопців з батальйону "Світязь" в Констянтинівці. Насправді, вони були дуже задоволені нашими подарунками, а особливо волинською картоплею.Мали можливість поспілкуватися з військовими, які були вихідні. Запам'ятався мені горохівчанин Андрій Мельничук, який тихенько підійшов і подарував мені два шеврони їхнього батальйону. Цей тихий чоловік пройшов Іловайськ і далі там на Сході. Мені дуже захотілось написати про нього.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Луцькі підприємці передали воїнам на Схід вареники та олів'є.

Далі наш "Михалич" повів нас до тих хлопців, які взагалі не мають ніякого державного фінансування. Це ДУК. Зупинка була в Водяному у Бона. Класний хлопець, який себе не бачить в іншому статусі тільки "військовий". Конкретний, нам таких побільше в Україні - вони наведуть порядок. Потім вже у супроводі двох машин ми потрапили в Авдіївку. Там також ДУКівці. Познайомились ще з одним чоловіком - грузином, який з 2014 року воює в Україні проти Росії. До того як приїхати в Україну, він 10 років партизанив у грузинських лісах. Тут він ніхто - без паспорта, та я щиро запрошувала його до Луцька. Переконувала, що і цивільному житті є йому місце в Україні. Насправді, серце защемило.Людина приїхала з іншої країни боронити нашу землю просто так.

По дорозі ми зустрічали місцевих жителів, вітали їх з Новим роком і дарували печиво, цукерки. Говорили ми українською мовою, а вони починали розмову російській, та по трішки переходили на українську.Значить, знають, тільки не говорять.

В Авдіївці заїхали до будинку з стінописом, на якому намальований портрет вчительки української мови, яка дивиться в сторону Донецька, і своїм поглядом просить, щоб не стріляли. За 20 метрів стоїть попереджувальний знак "Не покидайте дорогу. Вздовж дороги заміновано". Дивує те, що це в місті, де ходять люди й бігають дітки.

На кожен блокпост ми підготували ще з дому ящички з необхідними продуктами хлопцям, щоби на блокпосту посмакували смаколиками. І на одному блокпості зустріли жінку Ірину з 56 бригади родом з Полтавської області. Приємно здивована, з задоволенням поспілкувалися, надавали їй багато подарунків, зробили фото і поїхали далі.

Цікава зустріч була в центрі "Дитячого містечка" в Покровську.Там на сьогодні до 30 дітей, позбавлених батьківського піклування і також 16 дорослих, які проходять реабілітацію від алкогольно-наркотичної залежності.Залишили багато круп, халви, печива, меду, тушонок. Познайомились з директором Захаровичем, який піклується сьогодні про цих людей. Він зробив нам екскурсію будинком, є на що подивитися. Хороші ремонти, навіть басейн вже відкрили.

І поїхали далі.... на ночівлю в військову частину до "Михалича", де нас зустріли привітні хлопці й дівчата, які смачно нагодували, пригріли. Цікава розмова за чашкою кави з Андрієм Михайловичем мені особисто відкрила відповіді на деякі питання мови, релігії в даному регіоні. Мудрість "Михалича" надихнула на подальші звершення. Про такого командира кажуть"на своєму місці".

Познайомилась з Танею, яка родом із Горлівки, та у 2014 році була змушена з сім'єю покинути родину, квартиру і виїхати на безпечні місця в Україну. Два роки скитались, а у 2016 році осіли сім'єю в Дубно. Зараз з чоловіком служать в військовій частині "Михалича". Довго вночі говорили і я зрозуміла, що не все просто в долях цих людей. Обмінялись телефонами, зробили фото на згадку.

І дорога... Слов'янськ, Краматорськ, Харків, Полтава, Київ, Рівне, рідний Луцьк і найкращий Вишків зустрів лапатим сніжком. Луцьк взимку теплий, квітучий, бо він наш!!! І в Луцьку живуть такі герої як Андрій Михайлович, як хлопці батальйону "Світязь" і ми, лучани, теж герої, бо зробили потрібну справу!!!

Щаслива, бо в поїздку поїхали разом з чоловіком і класними друзями. 3 дні ми були міцною сім'єю зі своїми приколами й підтримкою один одному!", - йдеться у дописі.