Перша вчителька, вихователь і кохана: хто і що в центрі Луцька сказав про Героя Миколу Сорочука. ФОТО, ВІДЕО

У Луцьку попрощалися із загиблим від кулі снайпера 22-річним волинянином Миколою Сорочуком.

Панахида та поховання відбулися у суботу, 25 січня.

Нагадаємо, в середу, 22 січня, на Сході від снайперської кулі загинув 22-річний житель Луцького району Микола Сорочук. Про смерть волинянина повідомила його дівчина у фейсбуці. Хлопець був родом з села Лище, що неподалік Луцька, добровольцем на війну пішов через рік після закінчення школи.

Загиблий на Донбасі волинянин Микола Сорочук після трьох років контракту рік був вдома. Знайшов роботу й збирався познайомити родину зі своєю дівчиною. В грудні він знову пішов до війська.

Про смерть Миколи його мама, сестра, близькі і друзі дізналися з фейсбуку.



Прощання із загиблим внаслідок ворожого снайперського обстрілу у зоні ООС на Донеччині бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Миколою Сорочуком відбулося спочатку в Маріуполі, а тоді вже на рідній Волині.

У четвер, 23 січня, у місті Маріуполь Донецької області побратими попрощались із загиблим волинянином. Під час церемонії прощання були присутні військові капелани, бойові побратими, а також кохана дівчина Миколи.

У п'ятницю, 24 січня, о 8:30 ранку, представники влади, волонтери, громадські активісти та просто небайдужі волиняни зустріли його у селі Велика Городниця, що знаходиться на межі Рівненської та Волинської областей.



Після цього тіло загиблого Миколу Сорочука привезли до рідної домівки у село Лище. Чимало людей приїхали на зустріч з Героєм з Луцька та Рівного.

У суботу, 25 січня, Луцьк попрощався зі старшим солдатом 10-ї ОГШБ 22-річним волинянином Миколою Сорочуком.



О 10-й годині кортеж від рідної домівки волинянина виїхав у Свято-Троїцький собор, де відбулося прощання із загиблим військовослужбовцем. Панахиду відслужив митрополит Луцький та Волинський Михаїл. У своїй проповіді він подякував матері 22-річного військового за правильне виховання сина.

«Сьогоднішні хлопці – їм найтяжче на фронті. Легше там, коли йдуть бойові дії: ти бачиш ворога, можеш його знищити. Але коли кажуть, що немає війни – ти стоїш, стоїш зі зброєю, а тобі кажуть: «стріляти не можна», але ворогу по тобі стріляти можна. Це найтяжча війна, бо її немає ні початку, ні кінця», – виступив владика Михаїл.



Опісля труну із тілом Героя під лемківську траурну пісню «Пливе кача по Тисині…» винесли на Театральний майдан. Біля облмуздрамтеатру відбулася громадська панахида.

Слово взяв голова Луцької РДА Тарас Яковлев, який розповів про сім’ю хлопця й про те, що Микола Сорочук пішов воювати відразу після школи.

«З 2003 по 2014 рік Микола навчався в Лищенській загальноосвітній школі. Після її закінчення здобув професію зварювальника. Пройшов строкову та контрактну службу в армії, після чого працював на підприємстві «Модерн-Експо».



Згодом вступив в Академію рекреаційних технологій і права на факультет правознавста. З 16 грудня 2019 року знову уклав контракт на військову службу. Та не судилося довго стояти на сторожі рідної країни. Підступна ворожа куля обірвала життя молодого бійця. Загиблий був неодруженим, у нього залишилися мати і сестра», – виступив Яковлев.

Він висловив щирі співчуття мамі, сестрі, рідним та близьким і подякував за гідне виховання Миколи.

Після цього виступив голова Луцької районної ради, односельчанин Валентин Приходько, який брав активну участь у вихованні Миколи Сорочука.

«Я не хотів би почав свій виступ починати як посадовець місцевого самоврядування, а хотів би почати його як односельчанин, сусід і вихователь, який особисто виховував Миколу. Він ріс допитливим, хорошим. Він, як і більшість Героїв, не готувався стати цим Героєм, але своєю пожертвою, вчинками і героїчною смертю довів, що він справжній Герой. Бог пам’ятає ім’я кожного, хто загинув за нашу незалежність, наше мирне небо. І ми повинні в своїх молитвах згадувати наших Героїв. Поки ми живемо, поки пам’ять про них живе в наших серцях – доти їм на небі там, я думаю, спокійніше», – виступив Валентин Приходько.



Непросто було говорити й коханій Миколи Ярині Чорногуз. Дівчина розказала, як вона познайомилася з волинянином, чому він її навчив.

«Цей чоловік вартий багатьох слів. Мені важко буде говорити, але я буду це робити. Мені дуже шкода, що я познайомилася із сім’єю Миколи саме за таких умов…» – почала вона.



Зі сльозами відчаю та гордості виступила перша вчителька Миколи Сорочука Юлія Лук’янчук, яка зізналася, що ніколи не могла подумати, що виступатиме на такій події як вчитель.

«Через кілька днів буде рік, як ми всі з класом зустрічалися на зустрічі випускників. Ніхто з нас не міг подумати, що для нашого класу це буде останнє спільне фото і останні зустріч з Миколою. Жоден урок не навчить і не покаже того уроку, що називається – життя. Перш за все, хочу подякувати мамі. Бо треба бути самій справжньою патріоткою, щоб відпустити дитину і чекати, виглядати і сподіватися. Той шлях, який вибрав Микола – це, мабуть, шлях його особистий, але він на ньому не схибив і не зрадив. Це шлях справжнього патріота і справжнього Героя. Миколо, ти назавжди залишишся в наших серцях і нашій пам’яті», – виступила вона.



Після цього тисячі людей вирушили скорботною пішою ходою проспектом Волі до Луцького педагогічного коледжу. Поховали Миколу Сорочука на Алеї Слави на кладовищі села Гаразджа.