Хотів бути священником, та добровольцем пішов на війну: спогади про Героя, з яким прощається Волинь

Уродженець села Льотниче Володимир-Волинського району Ілля Струк виріс у багатодітній сім’ї, мріяв стати священником, вступив у Почаївську духовну семінарію. Та коли почалася російсько-українська війна, добровольцем пішов на фронт. Ворожа куля обірвала життя юнака під час виконання бойового завдання у зоні ООС на Донеччині.

Односельчани поділилися спогадами про загиблого Героя із кореспондентом ІА «Волинські новини» Анною Панафідіною.

Нагадаємо, старший солдат 17 червня 2020 року отримав кульове поранення, несумісне із життям, під час бойового чергування біля населеного пункту Торецьк. Був гранатометником.

Юнак, уродженець села Льотниче Володимир-Волинського району, навчався у школі №1. Дуже тепло відгукуються про нього вчителі. Кажуть, що Ілля був золотою дитиною і вчився гарно, і дружити вмів.

Його класним керівником з 6 по 9 класи була вчителька географії Лариса Радіщук.

«Говорити важко. Ніби клубок в горлі застряг... Але сказати про нього – мій обов’язок. Вчора якось так собі сиділа, згадувала його, наші спільні шкільні роки, і перше, з чим асоціюються мої спомини з ним – доброта. Він був спокійним, врівноваженим, і завжди приходив на допомогу, коли хтось просив чи навіть не просив, а просто цього потребував. Згадую наше позашкільне життя, то яке б не давали доручення, він усе виконував, бо був трудолюбивим, праці не боявся... Це сильний біль і жаль від утрати.

Звичайно, батькам і родині сина не повернемо. Але кожному і нас потрібно пам’ятати, що така молода людина у 25 років віддала життя за Україну, за цілісність наших кордонів, за збереження миру у нашому повсякденному житті і мужньо відстоювала на передовій наше мирне життя. Пам’ятаймо про нього!

У нашій школі – це вже четвертий Герой, який віддав життя за волю України», – не стримуючи сліз розповідає класний керівник.



Жоден вчитель не міг змовчати і не поділитися спогадами про героя. Приміром його другий класний керівник Оксана Рибай, розповіла, що Ілля був прикладом для наслідування серед однолітків.

«Я Іллю навчала з 5 класу, була його вчителькою з англійської мови, а вже у 10 класі я стала його класним керівником і два роки ми тісно спілкувалися, з ним, його сім’єю. Він із багатодітної сім’ї. Ілля вирізнявся серед багатьох інших дітей тим, що завжди був спокійним та вмів контролювати свої емоції, мав друзів. От пригадую, яким він був і не можу пригадати жодного випадку, щоб його поведінка була незадовільна, щоб за його вчинок було соромно – жодного такого разу не було. А все тому, що він був ввічливим, позитивним хлопцем. Веселий, умів людям дарувати позитивні емоції, а своєю життєрадісністю заряджав інших – це все про нього. Спостерігаючи за ним у соціумі, то можна було побачити, що Іллюша був дуже комунікабельним, а коли виникали якісь конфліктні ситуації, то він їх вирішував мирним шляхом.

Я впевнена, що його вибір піти служити в армію – це був дуже добре обдуманий крок, адже він завжди відстоював справедливість і прагнув чогось більшого. Пригадую нашу останню зустріч... Це було в центрі міста Володимир-Волинський, на площі. Як зараз його бачу: йшов у військовій формі, впевнена хода, стрункий, гарний. Була дуже здивована, бо не знала, що він пішов на службу, адже хотів бути священником. Я коли запитала, що змінилося, чому, то він сказав: «Хтось має бути там і повинен захищати Україну». Тоді ми з ним дуже довго спілкувалися. Говорили про все, часу не відчувалося. І на прощання я йому сказала, щоб його Бог беріг, бо тільки йому це під силу. Це останнє, що йому сказала. І ця страшна звістка про втрату... просто збиває з ніг... Шкода, що таких хороших і добрих людей треба і на небі», – із сумом розповіла педагог.



Волинянин Ілля Струк служив у легендарному 503 окремому батальйоні морської піхоти, добровольцем захищав Україну на Донбасі з 2014 року. Згодом перевівся на контракт.

Сусідка родини Струків Любов Вознюк, витираючи сльози розповідає, що хоч Іллю знає лиш кілька років – все одно переживає біль втрати, як за рідним, бо хлопець він був чудовий.

«Вам всі сусіди скажуть, що Ілля він був хорошим хлопцем. Коли не приїде, то всім допомагає. Він з багатодітної сім’ї, прислуговував в церкві. А коли батюшки з церкви дізналися, що він помер, то всі одноголосно зголосилися його проводжати. Юнак любив спорт, бігав на стадіон, хоча він далеко знаходиться, але Ілля ніколи не лінувався. І те, що він з багатодітної сім’ї, вплинуло на його особистість дуже позитивно. Був добрим, щедрим до інших людей, завжди допомагав і малому, і старому. Ілля пішов у перший призов, як і мій син, бо не міг змиритися з ситуацією, яка склалася із путінською владою. Ми всі в шоці, що його вже нема», – говорить жінка.



«Іллю я знаю ще з того часу, коли навчався в Київській духовній школі, – каже настоятель Свято-Миколаївської церкви міста Володимира-Волинського Сергій Гус. В цій церкві служив мій тато, отець Василій. Ілля прийшов сюди, щоб допомагати під час богослужіння. Він був пономарем – дзвонив у дзвони, співав на криласі і допомагав при богослужінні.

Пізніше, після смерті настоятеля церкви, мого тата отця Василія, я прийшов сюди священником, Іллю знав і як помічника. Він був дуже спокійним, людиною великої віри, в дитинстві відвідував нашу недільну школу, прислуговував церкві, любив богослужіння. Він багато молився, цікавився духовним книжками. Навіть деякі книги я йому подарував. І читаючи духовну літературу, він виявив бажання навчатися в духовній школі. Навіть попросив написати йому рекомендацію. Ілля успішно склав вступні іспити і вступив в Почаївську духовну семінарію. Пізніше я дізнався, що він пішов в зону АТО і перевівся на заочну форму навчання. Час від часу він з’являвся у нас в церкві. Ми багато розмовляли, і з цих розмов було зрозуміло, що він був у пошуках. Він шукав своє місце у житті», – розповів священник.



Ще одна сусідка, Світлана Григорівна, ледве стримується, аби не заплакати. В її очах глибокий сум, біль втрати та розпач за дитиною, яка виросла на її очах.

«Ілля з дитинства прислуговував в церкві і мріяв стати священником. Але війна зламала його плани, і в 2014 році він пішов добровольцем на війну. Отримав поранення. А потім перейшов на контракт.

Пам’ятаю його ще таким світлим і безтурботним дитям із чуйним серцем. Змінилося тільки те, що очі помудрішали. В наших серцях він назавжди залишиться тим добрим хлопцем Іллюшею із величезним серцем та світлою душею.

У нас у селі кожна людина плаче, сліз не вистачає»...

Учора, 19 червня, тіло загиблого Героя зустрічав Луцьк.

Сьогодні його поховають у рідному селі.

У зв’язку з похованням загиблого в зоні ООС військовослужбовця з Волині Іллі Струка на Волині 19 та 20 червня оголосили Днями жалоби.