«Люблю свою роботу та мрію про стрибки з парашутом», – фельдшерка з Волині

Фельдшер АЗПСМ № 1 КНП «Рожищенський центр первинної медико-санітарної допомоги» Юлія Остапчук розповіла про мрії, відповідальність та пацієнтів.

Юлія Остапчук родом з села Рудка-Козинська Рожищенського району. У 2014 році закінчила Луцький базовий медичний коледж за спеціальністю «Лікувальна справа» (фельдшер), а у 2019 році здобула спеціальність «Фізична реабілітація» у Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна», - йдеться на сайті Рожищенської міської ради.

Як реагує Ваше оточення, коли дізнається, де Ви працюєте? Що найважче?

Моє оточення звикло до моєї роботи. І, мабуть, у більшості в телефоні я записана, як «фельдшер», або «масажист», бо надаю ще й масажні послуги.

Найважче – це вміти собою керувати. Як би не здавалось, що ти вже звик до таких ситуацій, але бувають дуже складні моменти в професійному житті. Саме тому потрібно навчитися зберігати спокій.

Розкажіть, будь ласка, про Ваше перше чергування.

Моє перше чергування було на Приймальному відділенні Рожищенської ЦРЛ, коли я ще навчалася в медичному коледжі. Пам’ятаю, привезли чоловіка з численними порізами. Це був нещасний випадок під час робіт з циркуляркою. Тоді я остаточно зрозуміла, що це моя професія.

Пам’ятаю й перші виклики, коли почала працювати в сімейній медицині, завідувачкою ФАПу в селі Дмитрівка. Було важко, адже доводилося працювати в основному зі старшими та геть маленькими пацієнтами. Але мала велику підтримку від головного лікаря, на той час Володимира Мосійчука та лікаря Геннадія Шкуро, які не тільки давали поради, а й допомагали психологічно. А це дуже потрібно в нашій професії.

Чи трапляються смішні випадки і як на них реагуєте?

Є різні випадки. Бувають курйозні, але на всі випадки у нас, медичних працівників, має бути стримана реакція.

Що змінилось в умовах карантину? Чи виїжджали до хворих на коронавірус?

Так, були випадки й з хворими на коронавірус. Перший виїзд був емоційно-хвилюючим для всіх, хоча медики завжди готові до найскладнішого. На виклики виїжджаємо дотримуючись рекомендацій МОЗу, одягали захисні костюми.

Але скажу, що в умовах карантину особливо нічого не змінилося – хвороб ніхто не відміняв. Ми надалі обслуговуємо всі випадки, аби надати допомогу кожному, хто її потребує.



Як перезавантажуєтеся?

Після чергувань найкращий для мене спосіб відпочинку – це догляд за трояндами та домашніми улюбленцями. Можу послухати улюблену музику, або почитати книгу.

Яка Ваша найбільша дитяча мрія?

Моя мрія з дитинства була стати вчителем. Але після тривалих роздумів я пішла вчитися в медичний коледж і ні на хвилину про це не пожалкувала. А зараз дуже хочу здійснити стрибок з парашутом. Сподіваюся, що втілю мрію в життя!

Ви думали коли-небудь про еміграцію?

Ніколи про це не думала. Я обожнюю свою роботу, люблю країну в якій народилась, де пройшло моє дитинство. І дуже хочу, щоб наша молодь залишалася на теренах нашої держави, розбудовувала та розвивала країну.

Чого не вистачає нашим людям в умовах карантину?

Свідомості. Наші люди хочуть багато чого запозичити у когось: то не так, зарплата не така, країна не така. Але я вважаю, що кожному варто почати з себе. Багато українців просто не хочуть розвиватися, не живуть з Україною в серці, не цінують її традиції, цураються мови. Мабуть, тому у нас такі проблеми.

Чого б Ви побажали кожному українцеві та медикам зокрема?

Коли я прийшла на роботу, то тодішній головний лікар Рожищенської ЦПМСД Володимир Мосійчук, дав мені слушну пораду: якщо виникає ситуація, у якій важко розібратися, не соромся питати поради у старших колег. Тому спершу хочу подякувати усім працівникам ЦПМСД за підтримку, мудрі професійні поради.

А кожному жителю нашої держави зичу хронічного здоров’я, невиліковного щастя, рецидивуючого кохання та вагітного гаманця.