У вчених з'явилась нова версія загибелі Чингісхана

Засновник і перший великий хан Монгольської імперії Чингісхан (Темуджин), про смерть якого склали багато героїчних або химерних легенд (наприклад, падіння з коня або кастрація), насправді міг померти з простої причини.

А саме від найдавнішої хвороби, що змінює історію і все ще існує на сьогодні. Таке припущення висунула група міжнародних вчених у статті на International Journal of Infectious Diseases, пише Обозреватель.

Чингісхан – засновник Монгольської імперії, яка на момент його смерті в 1227 році була в 2,5 рази більшою за територією, ніж Римська імперія. Про загибель великого хана відомо зовсім небагато.

На думку вчених, союзники і вороги монголів розповідали різні легенди про загибель Чингісхана, щоб ушанувати або заплямувати його пам'ять. Одна з історій стверджує, що хан помер від втрати крові після того, як його каструвала принцеса тангутів – тибето-бірманського племені на північному заході Китаю. Інша переконує, що Чингісхан помер від травм після падіння з коня під час битви з китайськими військами.

У новому дослідженні вчені припустили, що ці легенди, мабуть, не були пов'язані з реальною причиною смерті Чингісхана.

Команда фахівців вивчила смерть правителя з історико-медичної точки зору. Для цього вони зосередилися на "Історії Юаня" – історичному тексті, створеному за часів династії Мін у Китаї. У ньому йдеться, що хан почувався зле і з 18 по 25 серпня 1227 року в нього піднялася температура. Через 8 днів після початку хвороби він помер.

Раніше вчені висували версію, що причиною його смерті став черевний тиф, а ось нове дослідження свідчить, що ніякі інші симптоми, пов'язані з таким захворюванням (блювота і біль у животі), в історії не згадуються.

Тому фахівці стверджують, що "з урахуванням загальних обставин хвороби, яка охопила армію Чингісхана ще в 1226 році, можна запропонувати розумніший висновок і ретроспективніший діагноз хана – чума, найдревніша хвороба, що змінює історію і все ще існує".

Попри те що легендарним особистостям часто приписують химерні і героїчні смерті, дослідники підкреслюють, історики повинні брати до уваги епідемії інфекційних захворювань.