У селі на Волині говорили вигаданою мовою

Поліське село Нова Вижва, яке донедавна перебувало у Старовижівському, а нині входить до Ковельського району, колись було містечком.

Про це пишуть Волинські Новини.

Отож, легенда. Їхала сліпа королева. І давала назви різним урочищам. Зупинилася за селом в урочищі Пудкриниччє і вмилася водою з криниці. Прозріла і сказала: «От і видва!» Тобто, що вона вже бачить. З того часу село стало називатися Вижва (від слова «видва»). Таку історію старожили розповідали ще наприкінці минулого століття.

Взагалі, пам’ять людська міцна. Тож жителів Нової Вижви і досі називають міщанами. Бо там було місто. А старші нововижівці могли сказати: «Пішов на мужики». Невтаємниченому годі зрозуміти, що йшлося про візит у сусідні села, де й жили оті мужики. Колись міщани відрізнялися від жителів навколишніх сіл перш за все тим, що мали особисту свободу і не були кріпаками. Це було настільки важливо, що навіть наприкінці ХХ ст. жителі знали з точністю до метра, де проходила межа міста. Адже той, чий будинок стояв за межею, вже не вважався міщанином і не був вільним.

Власне, через статус міста у Вижві розвивалися ремесла, а найбільше – кушнірство, тобто пошиття кожухів. Вижувці ходили по далеких селах у пошуку роботи (бували навіть у Варшаві). Знаходили замовника, жили у нього кілька днів і шили кожухи. А потім йшли далі. У таких умовах не раз майстрам треба було поговорити не для чужих вух. Але якщо у хаті жила велика сім’я, то виходило, що весь час поруч вештався хтось чужий. Тож вижувці вигадали власну мову – шнайдерську. Власне, так жителі села пояснюють появу кожухарського арго, тобто умовної говірки, яку використовує певна група людей.

У цій «мові» чимало слів мають німецьке та єврейське походження. Навіть слово «шнайдер» з німецької означає «кравець». Воно й не дивно, адже з історичних документів відомо, що у Вижві проживали не лише українці, але й представники інших національностей. Зокрема, чималою була єврейська громада.

Зрештою, погодьтеся, що чужаку годі зрозуміти значення таких слів:

гардебалка – горілка;

скепа – піч;

бекавиця – вівця;

гунтатися – сваритися;

чихрити – пити;

ґейтка – хліб;

рахманка – ковбаса;

ґрибій і ґрибуха – дід і баба;

суюн – злодій;

пуйман – пиріг.

Учені зафіксували близько 400 слів шнайдерської мови. Звісно, перш за все це терміни, що їх використовують у звичайному селянському житті. Нині вже тільки найстаріші мешканці села пам’ятають окремі слова. Хоча вчені визнають, що мова ще не вмерла, на відміну від інших подібних говірок. Шнайдерська мова може стати хорошою ідеєю для популяризації місцевої громади та приваблення туристів. Адже навіть вигадувати нічого не треба, все є: колоритні легенди, багата історія та унікальна говірка, якої немає деінде.