Як роботодавці обманюють українів: можете забути про пенсію

В Україні намітилася тенденція, коли співробітники на час військового періоду можуть, крім щорічної відпустки, попросити роботодавця про надання відпустки без збереження заробітної плати та без обмеження строку на підставі частини 1 статті 26 Закону України «Про відпустки».

Причини у жінок і чоловіків можуть бути для цього зовсім різними залежно від ситуації, що складається. Роботодавець, у свою чергу, може погодитись оформити відпустку без збереження заробітної плати на весь період воєнного стану, пише в авторській колонці юрист Валерія Гудій.

Але при привабливості така ситуація може таїти в собі приховану небезпеку для працівника.

«З відпустками без збереження заробітної плати (за власний рахунок) необхідно бути вкрай обережним, особливо працівникові, адже розмір оплати праці працівника та щомісячна сплата страхових внесків впливають на страховий стаж працюючого, який є важливим при призначенні пенсії. Страховий стаж зараховується лише при сплаті страхових внесків «, — попередила юрист.

За її словами, основною відмінністю страхового стажу від трудового є те, що наявність страхового стажу безпосередньо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

«Якщо працівник написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати на цілий місяць або більше (на час періоду військового стану), такому працівнику не нараховується заробітна плата, а значить відсутня і база для нарахування та сплати єдиного соціального внеску (страхового внеску) і як результат, страховий стаж за відповідні неоплачувані місяці не зараховується. Якщо працівник захворів під час відпустки без збереження заробітної плати, то допомога з тимчасової непрацездатності такому працівникові також не надається», — зазначила Гудій.

Юрист вважає, що з чинних законодавчих норм видно, що працівник під час тривалої відпустки без збереження заробітної плати (більше місяця) менш соціально захищений, і на це слід акцентувати увагу працівника на правову впевненість його (її) у своїх діях щодо написання заяви на відпустку «за власний рахунок» на тривалий час.