Відверто про будівництво – з Ігорем Чорнухою

Генеральний директор ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха зазначає: якщо хоча б одна людина купила квартиру в багатоповерхівці їхньої компанії, то це означає, що будинок обов’язково буде зданий в експлуатацію. Житлових довгобудів у цих зодчих – немає.

Черговий День будівельника зодчі цієї компанії з більш ніж 55-річним життєписом зустрічають у робочих клопотах. Під керівництвом Ігоря Чорнухи тут трудиться сім сотень працівників. Цьогоріч здали в експлуатацію рекордні площі житла. А нині одночасно зводять вісім житлових будинків.

Традиційно Ігор Чорнуха не цурається пекучих суспільних тем. Іх 2011-го - на посаді генерального директора "Луцьксантехмонтаж №536". Депутат облради попереднього скликання. Завше активний у громадській роботі. А донедавна – і в політиці.

Отож, дослівно від генерального директора «Луцьксантехмонтаж 536» - про якість житла і якість життя загалом.

Довідково
У 2015-му будівельники компанії “Луцьксантехмонтаж №536” (lstm.com.ua) видали на-гора 40 тисяч метрів квадратних житла. Реально – тисячі осель. За якими сотні й сотні робочих місць, мільйони податків, сплачених у бюджети різних рівнів. Але насправді не лише цифри визначають роль і місце цієї компанії серед уже чималенького спектру будівельних підприємств Волині. Є дві речі, якими найбільше дорожать у “Луцьксантехмонтаж №536”: колектив і репутація.

Висока якість, дотримання строків, культура ведення будівництва - це саме те, що гарантує основну перевагу перед іншими. Чи то йдеться про затишну квартиру в новобудові Луцька або Ковеля, чи про будівництво соціальних та промислових об’єктів.

«НА ЖАЛЬ, БІЛЬШІСТЬ ТИХ, ХТО ПОТРЕБУЄ СЬОГОДНІ ЖИТЛА, НЕ МОЖЕ СОБІ ЙОГО КУПИТИ»

– Ігоре Вікторовичу, на Волині – житловий бум. Торік область була першою в Україні за розвитком будівництва. Існує думка, що поштовхом до цього стала українська криза, як би це дивно не звучало... Що, на вашу думку, спонукало до такого стрімкого розвитку?

– Торік це було справді так. Що відбувалося? Звичайний перетік капіталу, недовіра до банківської системи, певні обмеження щодо зняття готівки в банках... Через ненадійність фінансових установ люди ризикували втратити чималі кошти. А тому не стали тримати гроші під подушкою, а вкладали їх в будівництво. Це одна з надійних інвестицій. Насправді саме це стало потужним поштовхом.

Я переконаний, що Волинь – комфортний для будівництва регіон. Найбільш віддалена точка від подій на Сході країни. По-друге, ми дуже близько до Європи. Тут зручно і спокійно людям. Та й рівень життя на Західній Україні дещо вищий, ніж на Сході. Відтак вища й купівельна спроможність громадян.

– Які це вплинуло на роботу «Луцьксантехмонтаж»?

– ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» торік здало близько 40 тисяч метрів квадратних житла. Це рекордний показник. Але в будівництві нічого не відбувається за рік. За такий короткий період неможливо організувати виконання подібних обсягів робіт. Треба мати будівельні потужності, професійний колектив, починаючи від інженерно-технічного складу, адміністрації і закінчуючи працівниками, які можуть виконувати ці будівельні роботи.

Звичайно, якщо на свої сили не можеш розраховувати, то є субпідрядники, послугами яких ми також з радістю користуємося. Але в загальному масштабі будівництва «Луцьксантехмонтаж N536» вони займають досить невеликий відсоток робіт.

Так-от, щоб здати в 2015-му році стільки житла, відповідні стратегічні рішення треба було приймати років п'ять тому, мати потужний стабільний колектив та підтверджену роками довіру наших інвесторів-покупців житла. Нами такі рішення були прийняті. А тому ми й змогли торік здійснити задумане. І ринок «проковтнув» велику частину цих обсягів. Тобто, в будівництві нічого не робиться "сьогодні на сьогодні".

Без людей, без інвестицій, без коштів ми – ніщо. Хоча хтось пробує йти і таким шляхом...


- Але ситуація в економіці – не така й оптимістична, якщо судити за гаманцями пересічних волинян. Наскільки доступним нині є житло від «Луцьксантехмонтаж»? Адже якість – це також і ціна.

– У середньому зараз житло у нас вартує від 10-ти з половиною до 13-ти тисяч гривень за квадратний метр. Ціна залежить від місця розташування будови, етапу проведення будівництва. Доступна це ціна чи ні? Я вважаю, що, на жаль, доступна не кожному з тих, хто потребує житла.

Рівень життя людей сьогодні вкрай низький. Хоч потреба у житлі надзвичайно висока. У нас показник забезпеченості квадратними метрами на людину в два рази нижчий від загальноприйнятих європейських норм. Навіть у порівнянні з сусідньою Білоруссю.

Більшість тих, хто сьогодні купує житло, робить це не тому, що потребує його, а тому, що просто вкладає гроші. Люди, які справді відчувають таку потребу, не мають змоги його купити. Оце - головне питання, про яке треба думати на державному рівні.

Діяли ж справді хороші державні програми. Від них був ефект як для тих людей, що отримували можливість придбати житло, так і для розвитку країни. Маю на увазі програму здешевлення іпотечних кредитів і так звану програму «70 на 30».

Здешевлення вартості іпотечного кредиту – для тих, хто не має накопичень, але має хорошу заробітну плату і змогу щомісячно погашати цей кредит на рівні 3%. У той же момент «70 на 30» - для тих, хто навпаки, має заощадження, але недостатні. Ці програми працювали на економіку держави. Відтак розвивалося будівництво. А чим більше людей трудиться у цій галузі, тим більше податків і платежів надходить у казну. Тому ці кошти однозначно поверталися державі в рази.

– Чому ж тоді і цей уряд, і попередній "забули" про програми здешевлення житла?

– А тому, що всі популізмом займаються. Економіка не цікава. Якби чиновники були більше налаштовані на результат, підвищення добробуту українців, цінували роботу, а не слова і виступи, то, можливо, було б інакше. Отаке враження у мене складається. Я не політолог, але як людина, що звикла бачити результат праці, вважаю, що треба скромно робити свою роботу, а не розказувати.

«ДОВГОБУДІВ У НАС НЕМА. МИ ПРАВИЛЬНО РОЗРАХОВУЄМО СВОЇ СИЛИ»

– Якщо говорити саме про житло, чим ваші пропозиції цікавіші для покупців, адже конкурентів – хоч відбавляй? Є особливі пропозиції?

– «Луцьксантехмонтаж №536» – це перш за все надійність одержання придбаного житла. Якщо хоча б одна людина купила помешкання в багатоповерхівці, то ця споруда обов'язково буде добудована. Цей момент для нас важливіший, ніж економічні показники.

Це перше. Друге – то різноманіття пропозицій, які ми маємо на ринку. Сьогодні одночасно будуємо вісім об'єктів: сім у різних районах Луцька і один – в Ковелі.

Людина може обрати район, готовність, може провести авансові платежі, а решту - рівномірно розбити до здачі. Є ж різниця, що купити готове нове житло, а що придбати його "на фундаменті".

Ми ніколи не починаємо реалізацію житла, коли тільки приступили до земляних робіт. Тобто, спершу виходимо на певний рівень готовності - завершивши будівництво фундаменту, гідроізоляційні роботи. Після цього фундамент може простояти певний час, доки не приймається рішення про початок активної фази будівництва та початок продажу. І, як правило, за рік об’єкт повинен бути зданий в експлуатацію. Довгобудів у нас нема. Ми правильно розраховуємо свої сили.

– На що порадили б звертати увагу при купівлі квартири?

– Передовсім – на репутацію організації. Це однозначно.
Треба бути патріотом місцевих будівельників та товаровиробників. Як правило, вони будують нашими луцькими, волинськими силами. Як правило, цих людей можна завжди знайти, раптом щось не так.

Навіть наш приклад: 55 років працюємо, будуємо… Тут, у нашому офісі, як бачите, нема охорони чи будь-яких інших перешкод, аби людина могла зайти й поспілкуватися із забудовником. До мене приходять – ми спокійно сідаємо, обговорюємо питання. В будівництві все буває, і ми завжди готові виправити якісь певні недоліки.

Звичайно, варто зважати і на архітектуру, на зручність розташування помешкання. В Європі звертають увагу на вигляд з вікна, наприклад. У нас до цього часу були інші стереотипи. Хоча... Я от не сподівався навіть, а в нас на Набережній, 10 у Луцьку кілька людей просили не найбільш популярний третій поверх (ну, це стандарт), а вищий: "Мені дайте восьмий, хочу, щоб було видно місто".

Дай Боже, аби кишеня дозволяла волинянам купити те житло, яке хочеться. А поради – це вже питання смаку. Для кожного – свої.

– Ви згадали про Набережну. Ця вулиця справді завдяки будовам від "Луцьксантехмонтаж №536" стала невпізнанною. Проте іноді від місцевих доводиться чути: "Так, гарні будинки, але ж вони стоять на воді". Що можете сказати у відповідь на такі фрази?

- Я навіть чув, що в будинку є "тріщина". Відразу хочу сказати: хтось вдало запустив цю "думку". Вона добре прижилася. Не знаю, чи то справа рук конкурентів, чи то просто некомпетентність так званих "диванних спеціалістів".

Будинки на Набережній стоять на палях. Це технології, на яких збудовано чи не весь Київ. Якщо у нас тут палі на 21 метр чи 24, то в столиці є й на 30 чи 40. Перед початком будівництва є проектне рішення. Ми працюємо з хорошими проектними інститутами, не економимо на цьому. Довіряємо справи фахівцям, які можуть зробити розрахунки. По-друге, маємо досвід у будівництві та можемо зробити власну експертизу проектного рішення.

Це справді речі, на які не можна не зважати. Інакше може трапитися невиправне. Тому ми досить серйозно до цього ставимося. Ні ми, ні ті працівники, які здійснюють технічний нагляд за роботою на наших об’єктах, не будуть ризикувати своєю репутацією у цьому випадку.

Та й зрештою, до нас не було жодного усного чи письмового звернення щодо якихось недоліків на вул. Набережній.


«САМЕ ПРИХОВАНІ ПОДАТКИ ДОЗВОЛЯЮТЬ ПЕВНИМ СТРУКТУРАМ ЗМЕНШИТИ ЦІНИ НА ЖИТЛО»

– У вас довгобудів нема. А в держави є. Перинатальний центр у Луцьку. Мрія Бориса Клімчука... Що треба, аби на Волині запрацювала така установа: гроші чи воля державних мужів?

– Я знаю, що і на цей рік були серйозні плани щодо завершення цього об’єкта. В цьому збігаються думки всіх людей, які причетні до долі перинатального. Може, хіба які скептики... Вони завжди є. Але і голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, і голова облради Ігор Палиця, як я розумію, проводять серйозну роботу, щоб наступного року цей об'єкт був завершений.

– А скільки коштів треба, щоб його добудувати?

– Мільйонів 70-80.

– Важко бути соціально-відповідальним у бізнесі?

– Абсолютно ні. Важко працювати у плані конкуренції.
Те саме житло. Є багато організацій, які ховають податки, мають заробітну плату в конвертах і так далі. Розлучатися з грішми мені зовсім не важко. Нескладно платити податки.

Мене не лякає сума із шести нулями: коли я, наприклад, плачу податок на додану вартість. Тільки це повинні робити всі. Однаково. Тоді ми в однакових конкурентних умовах.

Приховані податки і дозволяють певним структурам зменшити ціни на житло. Є будівельні організації, які мають до 20-ти офіційно-працюючих людей, тоді як у нас – 700. Це люди, які трудяться і соціально захищені. Виплата відпускних, лікарняних, доплати за шкідливі умови праці, оплата відпочинку дітей працівників підприємства, оплата середньої заробітної плати мобілізованих. Це – безумовні речі, які абсолютно не обговорюються на підприємстві. Я навіть у це не втручаюся. До автоматизму вже все відпрацьовано.

Важко конкурувати із забудовниками, що ведуть реалізацію житла за рахунок створення кооперативу, робота яких непрозоро оподатковується, рішення приймаються двома-трьома особами, як правило - з числа власників забудови. Люди, які купують таке житло, - фактично безправні. Тому що цих дві-три особи можуть приймати будь-які рішення, починаючи від зміни ціни під час будівництва і завершуючи перенесенням строків здачі об’єкта в експлуатацію.

– Із початком війни всі кинулися на захист держави, споряджали солдат, купували техніку... Підняли армію з колін. А, схоже, державні мужі не зацікавлені в тому, щоб закінчити цю війну. У вас не виникає відчуття, що всіх нас розвели на гроші?

– Ні. Війна ж справжня. Значить треба було допомагати. Я не тільки маю на увазі фінансову підтримку: якби не мужність наших захисників, добровольців, то зараз так звана «ДНР» та «ЛНР» були б до нас ближче. На сьогодні та біда спинилася там. І нині, думаю, ми вчинили б так само.

Та й не зупинилися ми в допомозі армії. Підтримуємо матеріально і добровольчі батальйони, і бійців Збройних Сил України. Двоє з наших працівників не повернулися з цієї війни… На жаль. Переконаний: у разі загострення подій і тепер ніхто не рахувався б з коштами.

– Ви починали роботу на посаді гендиректора із будівництва митного пункту пропуску «Ягодин». Такий собі об’єкт гордості Ігоря Чорнухи. Наразі він так і залишається єдиним достойним пунктом пропуску на Волині. Інших не будують, тільки обіцяють. Як думаєте, чому?

– Ми коли будували той пункт пропуску (а ми тоді також в Європу «йшли»), я думав: «Нащо ми в Європу йдемо і такі кордони будуємо? Це ж усе треба буде демонтувати. Відкривати кордони». Але тепер ясно, куди ми йдемо… Нікуди… Але не знаю, в чому навіть причини. Напевне, не заслуговуємо поки на більше.

– А не простіше було б лишити всі будівельні справи якомусь відповідальному менеджеру і жити десь в Італії, скажімо?

– Такої думки навіть нема. Напевне, я не зміг би цього зробити. Бо люблю свою роботу та країну. Можливо, тут режим роботи і занадто напружений. Але інакше не виходить: чогось би та й не вистачало. Хотілося б знайти цей баланс, золоту середину – і більше задоволення отримувати від того, що робиш. За кордон можна їздити відпочивати.

– А будувати там?

– Думаю, що будемо пробувати й будувати за кордоном, але не як суто підрядна організація. Це радше міг би бути якийсь спільний інвестиційний проект, де ми могли б виступати інвестором та частково - підрядником. Є такі ідеї.

«У ПОЛІТИЦІ БІЛЬШЕ НЕ БУДУ»

– Як ви ставитеся до рейтингів, конкурсів, «топів», в яких часто є в лідерах? Як воно: бути Ігорем Чорнухою і нести на собі відповідальність за бездоганну репутацію і фірми, і навіть родини?

– Нічим не прагну вирізнятися. Ходжу в ті ж громадські заклади, що і ви. Пішки ходжу нашими дорогами. З хлопцями бокал пива п’ю. Футбол граю… Так що тут проблем не маю, за рейтингами не бігаю.


– До речі, крім будівництва, у вас є ще одна «фішка»: футбол. Будівельники побили рекорди зі здачі в експлуатацію житла, а команда «Луцьксантехмонтаж» цього року виграла чемпіонат області.

– Укотре ми вже чемпіони. Утримуємо футбольну команду і стадіон. Навіть не одну, а багато: ветеранський склад, молодіжний. Спорт – це життя. Спортзал, футбол – без цього я себе не уявляю. По-перше, заняття спортом дають хороші емоції. Багатьом, напевне, це знайомо: стомлений, але задоволений життям. І в той же час розвантаження, певний відпочинок від роботи.

– Переконана, що ви тримаєте руку і на пульсі політичного життя. Ваші прогнози: чи вдасться провладній партії втриматися на верхівці при, наприклад, можливих перевиборах?

– Напевне, не вдасться. Але коли дивишся на все інше, то теж альтернативи не бачиш. Партія БПП прийшла в непростий час. Тоді, коли навіть при унікальних людях нема чого розраховувати на позитивні рейтинги чи відгуки. Щоб не зробили, неможливо навести порядок за рік чи навіть два. Це керівництво було приречене на короткий час існування. Не тому, що непрофесійне, а тому що час такий.

Ми, звичайно, в оцінках політиків повинні дивитися також і на себе. Не тільки на них. Тут в хаті своїй не замете, а розказує, який Президент чи влада погані.

– Ваші особисті плани на політику…

– Ніяких планів нема. Робота нині займає досить багато часу. Я відповідально підходжу до цих речей. Мені зараз комфортно. Я вже зрозумів, що мені політика не потрібна. Все може бути в житті, але швидше за все - в політиці більше не буду. Прекрасно себе почуваю тут, в будівництві. Хіба коли політика стане змаганням програм, хороших ідей та можливостей їх втілення, можливо з’явиться таке бажання.

– До речі, 25 липня у вас був День народження, попереду - День будівельника. Є такий дарунок, про який мріє Ігор Чорнуха?

– Привітання дітей, рідних, близьких – найдорожче, що є. Цінностей великих у матеріальному не бачу. Важливіше – те, що, як кажуть, на рівні серця.

– Дякую за розмову.

Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.