Історія луцької зупинки-вбивці: чим усе закінчилося. ЗАБУТИЙ РЕЗОНАНС
15 вересня, 2016, 14:45
«Мама була такою добрячкою. У нас тут в під’їзді живуть бабці – по 80, по 90 років… до кожної ходила, гляділа, бігала в магазин, в аптеку…» – Леся не стримує сльози. У її матері – Галини Фінагенової – було непросте життя, а закінчилося і геть абсурдно.
У березні 2014 року жінка, повертаючись із дачі, стояла на зупинці на вулиці Львівській у Луцьку. Була негода. Сильний вітер перекинув важку металеву конструкцію зупинки просто на жінку. У довідці потім написали: «Отримала численні травми, несумісні з життям».
«Мені не треба, щоб когось в тюрму садили, чи кримінал заводили. Хоч би компенсацію дали, щоб пам’ятник мамі поставити», – каже донька, почувши, що розслідування закрили, а відповідального за трагедію так і не знайшли.
ЗАПЛУТАНІ КОЛА СЛІДСТВА
Минуло більше двох років від дня трагедії, та рідні так і не отримали відповіді, хто винен в смерті Галини.
«Самі писали скаргу в прокуратуру, потім разом із адвокатом писали. Відповіді приходять, але там одне і те ж: йде розслідування. Справу передавали то з міської прокуратури в обласну, то в транспортну прокуратуру в Ковелі, то зрештою – в слідче управління міліції. Адвокат вже радила подавати в суд на бездіяльність слідчого… але вже три слідчі змінилися. На кожного із них подавати? А от подати до суду за те, що сталося з мамою – не можемо. Кажуть: бо не знайшли винного», – розповідає донька.
За два роки розслідування різними інстанціями правоохоронці дійшли висновку, що криміналу у справі взагалі немає.
«Після проведення необхідних та можливих процесуальних дій слідчим прийняте рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1ст. 284 КПК України в зв’язку із встановленою відсутністю в діяннях складів кримінальних правопорушень», – йдеться у відповіді на інформаційний запит за підписом начальника слідчого управління волинської поліції Наталії Пасічник.
Про те, що розслідування закінчено і справу закрили, ні родину загиблої, ні їхнього адвоката не попередили.
«У даній справі повинні нести відповідальність посадові особи Департаменту ЖКГ Луцької міської ради, службові особи товариства «Луцьктехнобуд» – які встановлювали зупинку. Справа не є надто тяжкою у розслідуванні, оскільки відомо, що споруда зупинки була встановлена з порушенням всіх будівельних норм та правил. Посадові особи органу місцевого самоврядування проявили злочинну халатність щодо контролю за відповідністю зупинок громадського транспорту стандартам безпеки та належного технічного стану», – переконана адвокат Тетяна Бєляєва, яка неодноразово допомагала родині загиблої готувати скарги.
Правозахисниця каже: у справі навіть не потрібно було оголошувати розшук винних осіб. «Необхідно було лише вивчити посадові інструкції чиновників, які відповідають за експлуатацію зупинок. Просто треба було мати бажання», – резюмує адвокат.
ЗЛОЧИНЕЦЬ-ВІТЕР
У Департаменті житлово-комунального господарства віднедавна – новий керівник, тож більшість запитань на тему зупинки-вбивці наштовхуються на логічне: «мене ще тоді не було».
На прохання з’ясувати більше інформації у «старожилів» департаменту, Юрій Крась підготував усю переписку із правоохоронцями.
«Подія визнана нещасним випадком, і нам рекомендували максимально усилити конструкцію зупинок. Ми розробили типовий проект, як бетонувати фундамент, як кріпити зупинки. Усі нові конструкції вже кріпили іншим кріпленням, а встановлені до цього – переробили. Зараз вони витримують навантаження, приблизно втричі більше, ніж попередні», – запевнив головний комунальник міста.
Посадовець каже, що в документах їм підтвердили, що зупинка була встановлена за всіма правилами, а винен – шквальний вітер. Проте коли береться шукати таку тезу у паперах, зачитує інші рекомендації: «припинити замовлення та встановлення такого типу навісів на зупинках громадського транспорту у зв’язку з тим, що дані навіси не закріплюються до землі, і з погіршенням погодних умов та сильним вітром це може призвести до трагічних випадків», – йдеться в останньому листі слідчих до луцьких посадовців від 31 жовтня 2014 року.
Хто саме із працівників Департаменту ставив підпис на Акті прийому горе-зупинки в експлуатацію – Юрій Крась не сказав. Як і те, хто був замовником такого типу конструкції – без кріплення до фундаменту. Проте зазначив, що жодному працівнику Департаменту ЖКГ не було висунуто звинувачень.
ГОРЕ-ЗУПИНКА ОБРАЛА… ІНЖЕНЕРА
Ким же була ця жінка, про яку чув увесь Луцьк, але не знає навіть імені? Галина Фінагенова народилася у 1948 році, родом – із Хмельниччини. Закінчила Кам’янець-Подільський політех, до Луцька направили на роботу. Багато років працювала інженером у «Волиньагробуді». Із родиною – чоловіком і двома доньками – мешкала в двокімнатній «хрущовці» Привокзального мікрорайону Луцька.
«Набідувалася мама, правду кажучи. І з чоловіками не дуже щастило. Двох мала, обидва любили випити. І з роботою теж – проблеми. З розвалом Союзу почалося скорочення, інженери стали непотрібними, не могла роботу знайти… непроста доля, та ще й так закінчилася. Тяжко мені від цього на душі», – зізнається старша донька Леся.
Останні роки Галина працювала прибиральницею в «Західінкомбанку», а в вільний час – доглядала дачу.
З цієї дачі жінка і поверталася в ту злощасну суботу 15 березня 2014 року. Галина вирішила сховатися від негоди за зупинкою. Та це не врятувало. Від нового сильного пориву металеву конструкцію перевернуло просто на неї.
«І треба їй було на той город? Ще ж і пора така рання. А вона завжди роботу знайде – то воду завезе, то ще щось придумає. Така добра людина була, і треба ж щоб таке сталося… Розкажи кому, то б не повірили: зупинку не прикріпили! А якби десять людей стояло? Якби діти?» – бідкаються сусіди.
Шкодують жінку, в якої так трагічно обірвалося життя, і шкодують її вдівця. Одна донька вийшла заміж і поїхала жити на Тернопільщину, інша – працює в Києві, а сусід лишився самотнім. «Зовсім втратив контроль і сенс до життя», – кажуть сусіди.
НІ «ВИБАЧ», НІ ВІНОЧКА НА МОГИЛУ…
Поспілкуватися із чоловіком загиблої – Миколою Фінагеновим вдалося не з першого разу. «То ж щойно тут ходив», – казали сусіди, а на дзвінок в квартиру ніхто не відгукувався.
Та якогось дня нарешті пощастило: чоловік сидів просто під під’їздом у компанії вже добре знайомих за кілька візитів сусідок.
«Маю проблему з випивкою», – чесно зізнається Микола відразу після знайомства.
«Іще маю проблему: жінка загинула і ніхто нічого не робить. Ніхто не винен, що така жінка пропала», – додає чоловік.
Микола Ярославович розповідає: за іронією долі він – земляк іншого Миколи Ярославовича, луцького мера. Так само народився у Золочівці на Рівненщині, ходили в одну школу, але Фінагенов – на три роки раніше.
«Як сталася біда, то я пішов до Романюка, але хто мене там пропустить? Хотів на пізніше записатися, але сказали, щоб до нього попасти, треба пару місяців походити. Завели до дівчат, ті документи якісь записали. Потім приходили до мене до хати дивитися, як я живу. Певно, хотіли перевірити, чи я не куркуль», – сміється Микола.
Чоловік каже, що вся допомога, яку отримав від міста – тисяча гривень. На запитання, чи був хтось із міськради на похороні, чи можливо заходив пізніше вибачитися, поговорити, Микола тільки усміхається.
«Нікого не було!» – кричать з-за плеча сусідки, і додають: іпохорон не запропонували організувати, і навіть маленького віночка не принесли.
Прошу Миколу показати фотографії покійної дружини, бо всі в Луцьку знають про трагедію, а вшанувати хоча б доброю думкою – не знають кого. Чоловік перепрошує, що не може запросити до себе в квартиру, пояснює: не прибрано. Та по дорозі до під’їзду тричі повертається: «Тільки дочекайся!».
За десять хвилин виносить два старенькі альбоми. У них – десятки знімків, на яких молода, красива брюнетка – сповнена планами та природнім бажанням щасливого і довгого життя.
З усіма питаннями про скарги, суди, відписки Микола каже звертатися до старшої доньки, і дає її телефон. Прощаюся.
«Може, тобі на маршрутку дати?» – вибиває із колії несподіваним питанням чоловік. І знову усміхається, а в самого, як і на початку розмови – повні очі сліз.
***
Коли автор статті їздила подивитися на нову конструкцію зупинки на місці смерті Галини, з’явилася абсурдна ідея. А чого б не назвати вулицю, чи хоча б оцю зупинку – на розі Львівської і Боженка – іменем Галини Фінагенової? Щоб її ім’я не зникло просто так. Щоб звучало і звучало на згадку про безпрецедентну і непокарану чиновницьку халатність.
Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)
Повний або частковий передрук матеріалу заборонений.
У березні 2014 року жінка, повертаючись із дачі, стояла на зупинці на вулиці Львівській у Луцьку. Була негода. Сильний вітер перекинув важку металеву конструкцію зупинки просто на жінку. У довідці потім написали: «Отримала численні травми, несумісні з життям».
«Мені не треба, щоб когось в тюрму садили, чи кримінал заводили. Хоч би компенсацію дали, щоб пам’ятник мамі поставити», – каже донька, почувши, що розслідування закрили, а відповідального за трагедію так і не знайшли.
ЗАПЛУТАНІ КОЛА СЛІДСТВА
Минуло більше двох років від дня трагедії, та рідні так і не отримали відповіді, хто винен в смерті Галини.
«Самі писали скаргу в прокуратуру, потім разом із адвокатом писали. Відповіді приходять, але там одне і те ж: йде розслідування. Справу передавали то з міської прокуратури в обласну, то в транспортну прокуратуру в Ковелі, то зрештою – в слідче управління міліції. Адвокат вже радила подавати в суд на бездіяльність слідчого… але вже три слідчі змінилися. На кожного із них подавати? А от подати до суду за те, що сталося з мамою – не можемо. Кажуть: бо не знайшли винного», – розповідає донька.
За два роки розслідування різними інстанціями правоохоронці дійшли висновку, що криміналу у справі взагалі немає.
«Після проведення необхідних та можливих процесуальних дій слідчим прийняте рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1ст. 284 КПК України в зв’язку із встановленою відсутністю в діяннях складів кримінальних правопорушень», – йдеться у відповіді на інформаційний запит за підписом начальника слідчого управління волинської поліції Наталії Пасічник.
Про те, що розслідування закінчено і справу закрили, ні родину загиблої, ні їхнього адвоката не попередили.
«У даній справі повинні нести відповідальність посадові особи Департаменту ЖКГ Луцької міської ради, службові особи товариства «Луцьктехнобуд» – які встановлювали зупинку. Справа не є надто тяжкою у розслідуванні, оскільки відомо, що споруда зупинки була встановлена з порушенням всіх будівельних норм та правил. Посадові особи органу місцевого самоврядування проявили злочинну халатність щодо контролю за відповідністю зупинок громадського транспорту стандартам безпеки та належного технічного стану», – переконана адвокат Тетяна Бєляєва, яка неодноразово допомагала родині загиблої готувати скарги.
Правозахисниця каже: у справі навіть не потрібно було оголошувати розшук винних осіб. «Необхідно було лише вивчити посадові інструкції чиновників, які відповідають за експлуатацію зупинок. Просто треба було мати бажання», – резюмує адвокат.
ЗЛОЧИНЕЦЬ-ВІТЕР
У Департаменті житлово-комунального господарства віднедавна – новий керівник, тож більшість запитань на тему зупинки-вбивці наштовхуються на логічне: «мене ще тоді не було».
На прохання з’ясувати більше інформації у «старожилів» департаменту, Юрій Крась підготував усю переписку із правоохоронцями.
«Подія визнана нещасним випадком, і нам рекомендували максимально усилити конструкцію зупинок. Ми розробили типовий проект, як бетонувати фундамент, як кріпити зупинки. Усі нові конструкції вже кріпили іншим кріпленням, а встановлені до цього – переробили. Зараз вони витримують навантаження, приблизно втричі більше, ніж попередні», – запевнив головний комунальник міста.
Посадовець каже, що в документах їм підтвердили, що зупинка була встановлена за всіма правилами, а винен – шквальний вітер. Проте коли береться шукати таку тезу у паперах, зачитує інші рекомендації: «припинити замовлення та встановлення такого типу навісів на зупинках громадського транспорту у зв’язку з тим, що дані навіси не закріплюються до землі, і з погіршенням погодних умов та сильним вітром це може призвести до трагічних випадків», – йдеться в останньому листі слідчих до луцьких посадовців від 31 жовтня 2014 року.
Хто саме із працівників Департаменту ставив підпис на Акті прийому горе-зупинки в експлуатацію – Юрій Крась не сказав. Як і те, хто був замовником такого типу конструкції – без кріплення до фундаменту. Проте зазначив, що жодному працівнику Департаменту ЖКГ не було висунуто звинувачень.
ГОРЕ-ЗУПИНКА ОБРАЛА… ІНЖЕНЕРА
Ким же була ця жінка, про яку чув увесь Луцьк, але не знає навіть імені? Галина Фінагенова народилася у 1948 році, родом – із Хмельниччини. Закінчила Кам’янець-Подільський політех, до Луцька направили на роботу. Багато років працювала інженером у «Волиньагробуді». Із родиною – чоловіком і двома доньками – мешкала в двокімнатній «хрущовці» Привокзального мікрорайону Луцька.
«Набідувалася мама, правду кажучи. І з чоловіками не дуже щастило. Двох мала, обидва любили випити. І з роботою теж – проблеми. З розвалом Союзу почалося скорочення, інженери стали непотрібними, не могла роботу знайти… непроста доля, та ще й так закінчилася. Тяжко мені від цього на душі», – зізнається старша донька Леся.
Останні роки Галина працювала прибиральницею в «Західінкомбанку», а в вільний час – доглядала дачу.
З цієї дачі жінка і поверталася в ту злощасну суботу 15 березня 2014 року. Галина вирішила сховатися від негоди за зупинкою. Та це не врятувало. Від нового сильного пориву металеву конструкцію перевернуло просто на неї.
«І треба їй було на той город? Ще ж і пора така рання. А вона завжди роботу знайде – то воду завезе, то ще щось придумає. Така добра людина була, і треба ж щоб таке сталося… Розкажи кому, то б не повірили: зупинку не прикріпили! А якби десять людей стояло? Якби діти?» – бідкаються сусіди.
Шкодують жінку, в якої так трагічно обірвалося життя, і шкодують її вдівця. Одна донька вийшла заміж і поїхала жити на Тернопільщину, інша – працює в Києві, а сусід лишився самотнім. «Зовсім втратив контроль і сенс до життя», – кажуть сусіди.
НІ «ВИБАЧ», НІ ВІНОЧКА НА МОГИЛУ…
Поспілкуватися із чоловіком загиблої – Миколою Фінагеновим вдалося не з першого разу. «То ж щойно тут ходив», – казали сусіди, а на дзвінок в квартиру ніхто не відгукувався.
Та якогось дня нарешті пощастило: чоловік сидів просто під під’їздом у компанії вже добре знайомих за кілька візитів сусідок.
«Маю проблему з випивкою», – чесно зізнається Микола відразу після знайомства.
«Іще маю проблему: жінка загинула і ніхто нічого не робить. Ніхто не винен, що така жінка пропала», – додає чоловік.
Микола Ярославович розповідає: за іронією долі він – земляк іншого Миколи Ярославовича, луцького мера. Так само народився у Золочівці на Рівненщині, ходили в одну школу, але Фінагенов – на три роки раніше.
«Як сталася біда, то я пішов до Романюка, але хто мене там пропустить? Хотів на пізніше записатися, але сказали, щоб до нього попасти, треба пару місяців походити. Завели до дівчат, ті документи якісь записали. Потім приходили до мене до хати дивитися, як я живу. Певно, хотіли перевірити, чи я не куркуль», – сміється Микола.
Чоловік каже, що вся допомога, яку отримав від міста – тисяча гривень. На запитання, чи був хтось із міськради на похороні, чи можливо заходив пізніше вибачитися, поговорити, Микола тільки усміхається.
«Нікого не було!» – кричать з-за плеча сусідки, і додають: іпохорон не запропонували організувати, і навіть маленького віночка не принесли.
Прошу Миколу показати фотографії покійної дружини, бо всі в Луцьку знають про трагедію, а вшанувати хоча б доброю думкою – не знають кого. Чоловік перепрошує, що не може запросити до себе в квартиру, пояснює: не прибрано. Та по дорозі до під’їзду тричі повертається: «Тільки дочекайся!».
За десять хвилин виносить два старенькі альбоми. У них – десятки знімків, на яких молода, красива брюнетка – сповнена планами та природнім бажанням щасливого і довгого життя.
З усіма питаннями про скарги, суди, відписки Микола каже звертатися до старшої доньки, і дає її телефон. Прощаюся.
«Може, тобі на маршрутку дати?» – вибиває із колії несподіваним питанням чоловік. І знову усміхається, а в самого, як і на початку розмови – повні очі сліз.
***
Коли автор статті їздила подивитися на нову конструкцію зупинки на місці смерті Галини, з’явилася абсурдна ідея. А чого б не назвати вулицю, чи хоча б оцю зупинку – на розі Львівської і Боженка – іменем Галини Фінагенової? Щоб її ім’я не зникло просто так. Щоб звучало і звучало на згадку про безпрецедентну і непокарану чиновницьку халатність.
Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)
Повний або частковий передрук матеріалу заборонений.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Коментарі: