В гостях у сусідів: з ким живе захисник древнього Луцька Ігор Левчук

Ремонт фасаду чи оновлення бруківки, зрізане дерево чи виритий котлован – де б у старій частині Луцька не почали роботу будівельники, там блискавично з’являється Ігор Левчук.

У місті його знають як краєзнавця, активіста, учасника багатьох громадських об’єднань, що відстоюють збереження культурної спадщини. Пан Левчук не боїться гостро висловлюватись на адресу місцевої влади, а поширювані ним в інтернеті картинки-демотиватори, де міський голова на тлі якогось безладу чи архітектурного новаторства підписаний «Красіво!» – просто стали класикою жанру.

Волосся, зібране в «хвіст» ледь не до пояса, вінтажний одяг, в холодну пору року доповнений шкіряним комірцем – справжнім тобі аксесуаром якогось давньоруського князя: загадковий образ Ігоря Левчука приковує погляди сторонніх і гармонійно доповнює в очах людей, які знають, що чоловік цікавиться давниною.

За таємничий образ й громадську організацію «Ангели нації» чоловіка навіть напівжартома називають масоном...

Видання «Волинь24» вирішило поспілкуватися із сусідами головного критика будівельних майданчиків і подивитися на прикладі його оточення, яким би він хотів бачити збережений древній Луцьк.

Мешкає активіст у старій частині Луцька, де приватні оселі межують із дво- та триповерховими польськими будинками. Старі облуплені фасади тут сусідують із свіжою кольоровою штукатуркою – кожен власник житла на власний розсуд та можливості вирішує долю будівель.


Обійстя Ігоря Левчука далеке від уявлень про князівський маєток, в який його хотілось би «поселити». Тим не менше позиція «не нищити – берегти!» тут простежується чітко: старенький дерев’яний будинок щільно обгороджений деревами-кущами та густим живоплотом з дикого винограду. Здається, господарі тут бережуть найменшу травиночку і винищувати рослини – під суворою забороною.


«Пам’ятаємо Ігоря ще як народився, і потім – маленьким хлопчиком. Мама працювала в інституті, щось викладала, потім – в бібліотеці. Два хлопчика у них було, Ігор – старший. Цей будинок купила ще бабця, вони перебралися із села. Якийсь час мама Віра з хлопцями тут не жила – десь отримали квартиру. А вже коли померла бабця і тітка, Ігор знову сюди перебрався з родиною», – розповідає подружжя із сусіднього будинку.


Знають Ігоря і дальші сусіди. Кажуть, неодноразово бачили по телевізору, як протестував проти будівництва в Старому місті. Така позиція їх тішить, адже самі живуть серед древностей і так само вболівають за їхнє збереження.

«Прапор на хаті, часто музика звідти чутна, переважно лірична. Помітно, що там живуть патріоти», – каже одна із сусідок.


«Діток у них багато, такі хороші всі, з цікавими іменами… Оріон, Орінея, Ольгард – якось так», – розповідають сусіди. Ігоря і його дружину називають хорошими батьками: діти зажди гарно виглядають, доглянуті.


Сусіди в один голос кажуть: з Ігорем тісно не спілкуються, та знають як хорошу, ввічливу, культурну людину. Тим не менше, розповідають про одне непорозуміння.

«Став сусід будувати балкона минулого року – почали писати, писати в різні інстанції… Заборонили. Написала дружина Ігоря, що їм сонце не буде попадати в вікна. Яке сонце? Гляньте на їхнє подвір’я – де там сонце? Усі сусіди дали дозвіл, нехай би добудували, хіба шкода, а ті – ніяк, бо тінь їм буде падати», – коментують прикрий випадок сусіди.


Нетипово «буйну» рослинність навколо обійстя Левчука теж розуміють не всі. Є сусіди, які відверто кажуть: Ігоря не назвеш господарем, і його хата псує весь зовнішній вигляд вулиці.

«То на всю вулицю непотріб. Нормальна людина такого б не допустила, це я йому можу в очі сказати. Прибрати, постригти… У дворі має бути господар. Розказувати, що десь там не так, а в себе порядок не навести… Мають там ще кусочок городу, то теж не обробляють. Коли тітка ще тут жила, то був порядок. Важко мені як мужчині дивитися на таке захолустя… Ніколи не бачив, щоб він сокиру в руках тримав.

Знаю одне: де живеш, треба прибирати. Хіба вже зовсім старий, немічний. А то ходить здоровий, косу запустив, інтелігент. Купив сітку, щось обгороджувати збирався. Так вона років десять і лежала, поки не вкрали», – каже сусід.

Якось Ігор Левчук у соціальній мережі поширював картинку із написом «Я живу так, як інші соромляться». Схоже, лучани таки даремно косяться за зарослий пліт і перекошені ворота: для Ігоря Левчука такий стиль життя, швидше за все - свідомий вибір чи навіть виклик міщанським стереотипам.



Людмила ЯВОРСЬКА, Павло БЕРЕЗЮК («Волинь24»)