Містечко НЕбойової слави у Луцьку. МАЙНО СОВДЕПУ

Місто колишньої льотної луцької слави. Місто в місті. Що більше схоже на величезну семигектарну інсталяцію. І назву для мистецького проекту довго шукати не треба. Можна одним словом... "Обороноздатність".

Крізь дірки у парканах колишнього військового містечка №51 на Привокзальній проглядає квола надія на те, що величезна територія з усім майном і добром, яке тут вціліло, ще справді потрібна нашій країні.

Час від часу зринає у ЗМІ інформація на кшталт "військове містечко оживе". Але поки у Луцьку роками міркували, як використати забуті Богом землі на користь міста, схоже у столиці вже прийняли інше рішення. Хоча остаточного вердикту з Міноборони про те, що саме буде на місці колишнього війського містечка №51, поки нема.

А тим часом... На колишньому плацу все міцніше вгризаються в асфальт берези. А в казармах продовжує гуляти вітер.

ВЛАДА ДУМАЛА, А НАРОД ...ПИСАВ НА ПАРКАНАХ

Гектари колишнього авіаційного містечка дотепер обнесені бетонним муром. На диво, плити вціліли і ніякому "господареві" не приглянулися.

Насправді кільканадцять років поспіль ця територія не була неприступною.

Доступна вона і нині. І тому якось так недоречно на воротах, що все ще відгороджують вотчину Міноборони від решти білого світу, бачити таблицю зі словами: "Міністерство оборони України. Об'єкт під охороною"...



Минаючи і цю таблицю, і КПП з битими вікнами, і самі ворота, безперешкодно заходимо на територію.

Зі зворотнього боку воріт хтось не надто мудрий (а, може, навпаки - аж занадто) відверто розписався: "Об'єкту п*да. Можна п*дити".

Споруди ж (кількаповерхові казарми, технічні приміщення) хоч і гідні вже якогось фільму жахів або, як мінімум, історичної драми, але все ще добротні.

Свого часу військове містечко №51 було базою для 806-го авіаційного полку, який з 80-х до початку 2000-х дислокувався на теренах Луцького військового аеродрому.

У радянські роки на території містечка на Привокзальній, 14 була пристойна інфраструктура: казарми, адмінспоруди, навчальний корпус, дві їдальні, магазин, медпункт, складські приміщення, спортивний майданчик, теплиці, тощо.

У 2004-му полк був розформований.

Офіційно тут дотепер знаходиться 36 будівель (споруд) загальною площею 15 443 квадратних метри. Понад 7 гектарів землі...



У липні 2014-го, коли на Сході стало гаряче, Міноборони призупинило розпочатий процес відчуження майна. Генштаб отямився.

Але за вікном - вже майже 2017-й, а однозначного рішення про те, як використати з користю для держави цю величезну забуту і знедбану місцину, дотепер нема.

"СМАТРЯЩІЙ" ВІД САШІ ЯНУКОВИЧА СКАЗАВ "НІ"

Долю цієї території вершать не в Луцьку. Хоча волиняни не раз і не два намагалися таки подати "голос знизу" і перетягнути каната в свій бік.

Територія військового містечка не давала спокою вчорашнім військовослужбовцям. І це зрозуміло: після руйнівних 90-х держава кинула армію напризволяще. Багато тих, хто присягав на вірність країні і служив їй вірою та правдою, опинилися у непростих життєвих обставинах. А тому взялися добиватися справедливості.

"Після того, як була розформована авіаційна бригада, це містечко перетворилося на нікому не потрібну територію. Воно охоронялося комендатурою, але...

Коли я почав вивчати ситуацію в інших регіонах, то побачив, що ці землі або продають, передають в комунальну власність або на цих площах будуть житло для військових", - розповідає колишній військовослужбовець, депутат Луцької міської ради Григорій Пустовіт.

Він разом із колегами зі Спілки офіцерів України неодноразово адресував до різних столичних інстанцій численні звернення та запити щодо долі військового містечка на Привокзальній.



"Згодом визріла ідея щодо передачі землі в обмін за квадратні метри для військовослужбовців. Так, щоб використати ці площі з користю для міста.

Втілити ідею в життя намагався і тодішній голова облдержадміністрації Володимир Бондар. Була створена комісія. Вона напрацювала певні механізми. І висновки роботи комісії були адресовані Міноборони. Але на рівні уряду хтось свідомо гальмував цей процес", - каже Пустовіт.

Згодом взагалі виявилося, що об'єкт проданий одній із луцьких фірм. Але на той час вона не виявила бажання розраховуватися за землі, що їй дісталися. Це була невелика сума, трохи більше мільйона. Але як тільки незабаром різко зросли ціни на землю, власники фірми гроші знайшли. Але тоді військові вже передумали продавати ці землі.

"Коли я став секретарем міськради, то запропонував Миколі Романюку (Луцькому міському голові, - авт.) почати ініціювати передачу цих земель взамін за квадратні метри для луцьких військовослужбовців. Ця ідея пішла гарно. Це ж не тільки житло, а й робота будівельникам, податки... Включилося дуже багато людей. Віталій Кварцяний, тодішній депутат міськради, був у хороших стосунках із міністром оборони. Схвалив задум і тодішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук. Проте коли ми вийшли на рівень Кабінету міністрів й питання вже навіть погодили в Азарова, в процес включилася найвища на тоді інстанція - "смотрящий" від Саші Януковича. Була така неофіційна посада", - згадує Григорій Пустовіт.

Як стверджує Григорій Олександрович, цей самий "смотрящий" особисто побував на Привокзальній, 14. Походив, подивився і сказав: "Ні-і-і..".



Відтак ніхто нікому і нічого (навіть якщо цей "ніхто" - це луцька громада) продавати не став. Але це вже був час, коли назрівала Революція гідності. 2013-й.

У КАЗАРМАХ ПЛАНУВАЛИ ПОСЕЛИТИ НАВІТЬ ...ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР

Згодом, в країні почалася неоголошена війна.

"Я ще звертався до міністра оборони щодо передачі цих земель в обмін на квадратні метри для військових, будучи головою облдержадмінітсрації, але тоді отримав відповідь, що Міністертво оборони має свої плани щодо цієї землі", - зазначив Пустовіт

Які саме ці плани, достеменно не знає ніхто. А з ідеєю використати ці землі з користю для лучан, схоже, можна вже розпрощатися.

За часів правління Арсенія Яценюка хтось в уряді дав команду Міноборони розмістити у казармах 806-го авіаційного полку ...греко-католицький жіночий монастир.



Але після того, як Арсеній Петрович пішов з посади, канули в Лету і плани щодо монастиря. Подання було відкликане.

Нині Григорій Пустовіт переконаний, що був час, коли документи про передачу території військового містечка луцькій громаді в обмін на квадратні метри для військовослужбовців готувалися для погодження Кабміном. У Києві чекали взаємних кроків від луцької влади. Але крапку на цих планах поставили у Міноборони тоді, коли міські обранці відмовилися звільняти це відомство від сплати податку на землю.

Нині час від часу звучить інформація щодо можливого розташування на теренах цього містечка якоїсь військової частини. Говорили і про наміри розташувати тут, зокрема, авіаційну частину. Розглядається і варіант щодо можливості розмістити тут той авіаційний полк, який був в Криму, де служив Юлій Мамчур.

Добре чи ні для громади мати всередині міста військові частини?

Можна шукати різні відповіді на це питання. Єдине, що однозначно: навряд чи оборонне відомство буде дослухатися до думки громади у цьому випадку.

Тому сьогодні місто може претендувати хіба на невеличку частинку цих площ. Скажімо тих, де розташовані гуртожитки, більшість жителів яких уже давно - не військовослужбовці.

І, скоріше за все, слідами військовослужбовців 806-го авіаційного полку незабаром крокуватимуть їхні нащадки.



***

Тут, за цим бетонним парканом на Привокзальній, добре проводити екскурсії для школярів на тему "Чому починаються війни"...

Після розвалу Радянського Союзу не одне військове містечко "пішло прахом". І хто його знає, які плани насправді зріли у генеральських шухлядах тих високих кабінетів, куди неодноразово волиняни адресували листи та звернення, маючи намір навести лад на гектарах забутої військової слави.

І навіть сьогодні ще рано говорити, що митарства 51-го військовго містечка закінчилися.

...Величезні площі густо поросли вже майже лісом. У паркані лучани давно поробили "ходи", від яких в гущавину колишнього містечка час від часу ведуть дивні стежки.

Сказати, що тут не ступала нога людини, не можна. Нам наприклад, вдалося помітити, як у нетрях тренує м'язи група міцних чоловіків.

Але хоч вікна биті, а стіни щербаті, нові замки на дверях свідчать, що господар цього всього добра віднедавна згадав про нього.

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА.