Між Януковичем і Ющенком. Про що писали волинські газети під час Помаранчевої революції

Тиск і залякування. Вказівки і заборони.

У списках виборців – і мертві, і живі, і ненароджені. Відкріпними талонами торгують просто на ринку…

За найдрібнішими чиновниками, вчителями, лікарями й іншими «бюджетниками» – суворий контроль. Студентів не відпускають із пар, аби не пішли на Майдан…

В редакції газет розносять «темники» з чіткими вказівками, якою має з’явитися Україна у завтрашньому номері…

Вибори Президента 2004 року і Помаранчева революція, до якої призвели масові фальсифікації на тих виборах - без сумніву одні з найзнаковіших подій історії України початку 21 століття.

Сьогодні вона живе у спогадах учасників. У підручниках з історії. У маніпуляціях політиків. І, звісно, у підшивках газет.

Ми подивилися, про що писали волинські газети восени 2004 року.

ЗА МІСЯЦЬ ДО…

І за місяць, і навіть за тиждень до перших зібрань на «помаранчевих» майданах, зі сторінок волинських газет до читачів регулярно усміхався Віктор Янукович. Звітувався, як його уряд – а на той час він обіймав посаду прем’єр-міністра – підняв пенсії і зарплати, фотографувався з дітьми, вітав з усіма можливими святами. Бажав «мирного неба» та ділився болючими спогадами про «лихоліття, коли здригалася від снарядів нелюдів наша рідна земля»…


Газети публікували відверто замовні статті типу «Віктор Янукович: зростання пенсій триває», «Кабінет міністрів повернув життя кожного з нас на краще»… У жовтні «Луцький замок» опублікував замітку «На Київському майдані підтримали Януковича». У ній йдеться про мітинг, який провели представники так званої коаліції «Волинь – за Януковича» із конкретним переліком людей, які взяли участь...


«Підсумки народного волевиявлення 31 жовтня стали «моментом істини» для команд двох головних претендентів на вищу державну посаду. І якщо в штабі Віктора Януковича по праву можуть радіти, то керівництву виборчої кампанії Віктора Ющенка варто розпочинати роботу над помилками», – заявляла газета «Віче» після першого туру президентських перегонів.

Із впевненістю порівнювали «кращий рейтинг» Януковича із «невдачею» Ющенка і ледь не на пальцях розкладали причини: мовляв, за прем’єра Ющенка на мінімальну зарплату можна було купити усього лише 76 з половиною буханців хліба, а за Януковича – 134. (Стало цікаво, тож порахувала: зараз на «мінімалку» можна купити аж 196 буханок чорного «теремнівського» – виходить, живемо ще краще?!).


Після другого туру виборів настрої у волинській пресі почали змінюватися: на шпальтах ставало все менше Януковича і все більше – Ющенка, аж поки помаранч і геть «з’їв» найменші сторонні настрої.

«ДОСВІТНЯ ЗОРЯ»: ВІЙНИ З РЕВОЛЮЦІОНЕРАМИ

«Творимо свою історію». Передовиця у першому післяреволюційному номері «Досвітньої зорі». Виважена та абсолютно беземоційна розповідь про «суспільно-політичну ситуацію, що склалася на Волині та у державі», а також про те, що волинські депутати визнали «народно обраним президентом Віктора Ющенка». З усього зрозуміло: і написати, і не написати про Помаранчеву революцію журналістам газети, заснованої обласною владою, було незручно.


Заява президента Леоніда Кучми «заговорила» більш емоційно. Чужими вустами – не так небезпечно давати гострі оцінки. Ті самі події тут характеризуються як «політичний фарс, який розігрує сьогодні блок «Наша Україна» разом зі своїми прихильниками, проголошуючи на основі революційної доцільності так званого «народного президента».


«Тур другий: загострення». Аналізуючи публікації іноземних видань на тему виборів, між рядків йдеться про те, що «з одного боку стоять прозахідні націоналісти… з іншого – політичні і ділові круги, що підтримують Москву, вважають Росію гарантом майбутньої стабільності і безпеки в Україні».


«Дозріваємо до рівня політичної НАЦІЇ». Передовиця наступного номера «Досвітньої зорі». У розмові з політологом Тарасом Літковцем даються уже м’якші оцінки «помаранчевим подіям». Зокрема, йдеться про те, що Помаранчева революція – четвертий випадок за усю історію України, коли нація згуртувалася навколо однієї ідеї (після визвольних змаань Богдана Хмельницького, Коліівщини та громадянської війни 1918-1921 років).

Тим не менше, в інтерв’ю не обійшлося і без запитань про ймовірність розчарування після «чергової хвилі національного піднесення». «Що буде через 2-3 тижні? Закінчаться матеріальні, моральні, психологічні ресурси, люди захочуть зігрітися та поїсти. Кричати поки що – добре, але потрібно діяти більш рішуче», – відповів Тарас Літковець.


«Україна кричить від обурення і болю». Головний лейтмотив публікації: Україна протестує, а власне – проти чого? На закріплення емоції нерозуміння причин, які вивели українців на Майдан, у статті розповідається, як пікетували саму газету.

«В редакції на зборах трудового колективу – пани Володимир Банада, Валентин Малиновський, Ігор Гузь і Дмитришин. Під вікнами редакції – студенти, які не знають газети, а дехто навіть не знав, чому і кому кричав «Ганьба!» і «Геть!» – у статті детально розповіли, як революціонери «тиснули на інакодумне видання».

І на завершення: «Загалом Ющенкові треба… поспівчувати, що до його імені примазується безліч недостойних людей», плюс – вірш-присвята революціонерам від редакторки Анастасії Пеценюк.


«ВІЧЕ»: ПАРТІОТИЗМ І ПЛЮРАЛІЗМ - ДВА В ОДНОМУ

«Другий тур: результати і висновки». «…Жінка повідомила, що керівник однієї із державних структур примушував своїх підлеглих здавати йому відкріпні талони для голосування, а щодо можливої реакції правоохоронних органів, то він, мовляв, сказав: «З прокуратурою ми розберемося», – у матеріалі перелічено чимало фактів, що яскраво ілюструють порушення на виборах.

Звернення президента Леоніда Кучми – відразу під передовицею. Щоправда, порівнюючи цей текст звернення із опублікованим у «Досвітній зорі» – очевидно, що варіант – скорочений, без оцінок революційним діям, а лише із закликом «сісти за стіл переговорів».


«Віктор Ющенко – президент України». Розповідь про «активізацію прихильників проведення чесних, прозорих та відкритих виборів», зокрема – про засідання Луцької міської та Волинської обласної рад, які визнали народно обраного президента.

«Після того, як Антон Кривицький оголосив про ухвалення рішення, присутні нашоукраїнці одягнули йому на шию помаранчевий шарф. Антон Федорович, нагадую, перший секретар обкому СДПУ(о)…»

«Вибори продовжуються на вулиці». Розповідь про стихійні акції протесту на Театральному майдані в Луцьку, які зібрали кілька тисяч лучан попри те, що «оголошень про мітинг ніде не було».

«Взагалі, правоохоронцям зараз не позаздриш. З одного боку, вони прекрасно усвідомлюють, що 9 з 10 волинян – на стороні Віктора Ющенка і що серед учасників акцій протесту – їхні батьки, сестри і діти. І можна вбивати час перебування в об’єктах, узятих під охорону, грою в карти та розповідями анекдотів, та від цього легше не стане… З другого боку, люди в погонах повинні виконувати накази начальства без обговорення», – як бачимо, роль правоохоронців під час народних заворушень – завжди оцінювалась неоднозначно.


«Регіони отримали нові імпульси для розвитку». Надчітке підтвердження плюралізму думок у газеті. Стаття – про те, як «уряд на базі економічного зростання значно, а то і в кілька разів, підвищив статки усіх наших людей: від збільшення разової допомоги при народженні малюка та вручення для нього прямо в родильному будинку «приданого» від імені держави з необхідними речами – до утричі підвищених мінімальних пенсій».


«Так! Ющенко! Хроніка Помаранчевої революції». Наступний номер «Віче» вийшов під чітким лозунгом та із розгорнутим репортажем з революційного Луцька. Тут Володимир Данилюк яскраво описує «захоплення» волинського «білого дому»:

«Величезна маса людей рушає на Київську площу… саме в цьому мікрорайоні, який неофіційно називається «розвилкою», виделка гніву пікетувальників своїм вістрям спрямована і проти ДПА у Волинській області, і проти перших осіб облдержадміністрації… Поспілкуватися з Анатолієм Французом (на той час – голова ОДА, – ред.) гостям не вдалося… до багатотисячного мітингу вийшли перший заступник Володимир Панчишин та заступник Олександр Симінський… схвалення не отримали».




«ВОЛИНЬ»: ВПЕВНЕНА ПІДТРИМКА ПОМАРАНЧУ

«Переконлива перемога Віктора Ющенка». Мовою статистики газета на першій сторінці оголосила про результати другого туру президентських виборів на Волині раніше за інших, адже окрім четвергових має вівторкові номери: за Віктора Ющенка проголосувало 85,5% волинян, а за Віктора Януковича – 11,87%.

«Опозиція не визнає результатів голосування». За розвитком подій на революційному майдані незалежності стежив Василь Уліцький, передаючи тривожну звістку про те, що «до Києва стягнуто підрозділи міліції з усієї України».

«Стихійна акція в Луцьку». Революційні події у Луцьку Володимир Лис описав короткою заміткою: зійшлися люди, з’явилися намети, від Театрального майдану до Київського пройшлася «щонайменше десятитисячна колона лучан».


«Не допомогли ні відкріпні талони, ні «зникаюче» чорнило». Власкор у Горохові Петро Боярчук переповів про «анекдотичні мітинги» на підтримку Віктора Януковича, що відбувалися у цьому населеному пункті: «На триповерховому приміщенні навпроти найбільш жвавого перехрестя доріг з’явилося прикрашене портретом цього кандидата панно, напис на якому стверджував: «Горохівчани вірять у Віктора Януковича».


«Я гордий, що є частинкою такого народу…». Черговий репортаж із революційного Києва від Василя Уліцього: «Старенька бабуся відкриває великий термос і пригощає нас – мешканців наметового містечка на Хрещатику – гарячим чаєм. Бабця спеціально приїхала в столицю із села Петрівці, що за 12 кілометрів від Києва. «Ой, дітоньки, що ви так легко вдягнулись, – витирає вона сльози. – Сніг же який падає…» А поряд дві київські старшокласниці наливають принесену із собою каву. Тут – усі покоління. Тут – люди з різних куточків України. Їх сотні тисяч».

«Луцьк став помаранчевим». Повідомляти про революційні події у Луцьку продовжує Володимир Лис: «Під час руху маніфестації до Луцької міськради працівники крамниці, розташованої на вулиці Кривий Вал, винесли великий сувій яскраво-оранжевої тканини, з якої всі бажаючі могли вирізати собі шматок на бант чи шарфик. По Луцьку з символікою віктора Ющенка їздить переважна більшість таксі і маршруток, інших легкових автомашин».

«СІМ’Я І ДІМ»: ГАЗЕТА-ПРОТЕСТ

«Помаранчева революція або Чому ми ТАК! робимо». Колектив газети висловив протест вчинкам влади, знявши з публікації всі підготовленні статті і видавши вісім сторінок, присвячених Помаранчевій революції. «Цинічно й нахабно зграйка з кількох «слуг народу» пограбувала цілу країну. «Чисто по поняттях». Так було вже не раз. І це сходило їм з рук. Вочевдь, розраховували, що й цього разу зійде. Дзуськи!» – заявили журналісти.


«Заміновані» дільниці і «диво-ручки». У публікації Юрій Конкевич розповів про грубі порушення, які зафіксували на Волині під час виборів: «У нас не били спостерігачів і журналістів, не палили урни, проте екстремальних ситуацій не бракувало. Йдеться про епідемію анонімних замінувань відразу після закриття виборчих дільниць… знайшлися і так звані «диво-ручки». У Торчині запротоколювали випадок вилучення гелевої ручки, напис якою через певний час зникає».


«Стіна впала друге». Дії української влади засудив перший президент СРСР Михайло Горбачов, висловивши підтримку Ющенку.


«ЛУЦЬКИЙ ЗАМОК»: ШКВАЛ ПОМАРАНЧЕВИХ ЕМОЦІЙ

«Міська рада разом із лучанами». Репортаж з-під стін міської ради та сесійної зали, де депутати відмовлялися від незаконної влади: «Депутати від «Нашої України» сьогодні не ділять славу із позафракційними – досить звернень, досить прохань і просьб! Із проектом рішення виступає представник фракції «Нашої України» Дмитро Москвич. Активно підтримував його депутат Ігор Гузь. Виступають Святослав Кравчук, Анатолій Бірюков…»


«Перемога помаранчевим м’ячем». Перемогу київському «Динамо» над італійською «Ромою» принесла заміна білого м’яча на помаранчевий…

«Голос Театрального майдану». Емоціями від щоденного візиту на центральний майдан Луцька поділилася Лідія Клімчук: «Я глибоко переконана,що Леся Українка, яка височіє над Майданом також з помаранчевим шарфом, пишалася б цими українцями. Нарешті народилося покоління, яке звільнилося від рабської психології».


«Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». Святослав Лесюк розповів, що як тільки почув голос Ківалова, який оголосив про перемогу Януковича, відразу вирішив: їхати в Київ… «Коли вперше потрапляєш сюди, важко стримати хвилювання, яке дуже швидко переростає в загальну впевненість у перемозі народу. Тисячі тисяч усміхнених, відкритих облич, щирі очі, жодної ворожості чи відособленості. Відчуваєш себе частиною цього людського моря. І повторюєш разом з усіма: «Разом нас багато, нас не подолати!».


«АВЕРС-ПРЕС»: ІСТИНА - В ДЕТАЛЯХ

«А наша влада убралась в помаранч». Репортаж про приєднання Луцької міської ради до «помаранчевих» сил із тонко підміченими деталями від Юрія Ричука: «Антон Кривицький, до слова, протягом усього засідання кілька разів починав сумніватися в окремих тезах. Зокрема, мер не погоджувався з формулюванням «висловити недовіру ЦВК» й аргументував це тим, що «ЦВК провів перший тур виборів, із ним усі погодилися».


«Майдан: країна нескорених». Розповідь про життя на Мадані незалежності через призму емоцій журналіста газети «Аверс-прес»: «Джерело натхнення – сцена на Майдані. Вона дихає енергією і приковує погляди сотень тисяч. Її бачать у цілому Києві – екрани транслюють зйомку і на Європейській площі, й біля адміністративних будівель… Наметове містечко – ще один, окремий світ. Тут – і польова кухня, і «гардероб» у вигляді купи теплого одягу, валянок і калош, і своя охорона. Цілодобово жителі містечка чергують на «кордоні», не пускаючи нікого».



«ВІСНИК»: РІШУЧА ВІЙНА ВІД ПОЧАТКУ

«Брехня, прикрашена «ехидной ухмылочкой». На відміну від інших волинських видань, гостра і відверта критика Януковича на шпальтах «Вісника» з’явилася іще до другого туру виборів і задовго до того, як стало відомо, що «власть мєняєтся». У цій публікації Ольга Жарчинська дала різку оцінку виступу кандидата Януковича на теледебатах. «Мели Емеля – твоя неделя», – так російською мовою можна назвати виступ Януковича… Підготовлену промову він вивчив чи не напам’ять і, як зомбі з «ехидной ухмылочкой» відтворював її в пам’яті», – зауважила журналістка.


«На яких машинах їздять діти Януковича?» У замітці – список зареєстрованих автівок на синів кандидата Януковича. У старшого Олександра – дві «Тойоти Ленд Крузери» по 80 тисяч доларів, «Ауді А8» за 90 тисяч та «БМВ 745» за 100 тисяч доларів. У молодшого Віктора – «Ауді А6» за 35 тисяч євро, «Хаммер» за 95 тисяч доларів та «Джип» за 40 тисяч доларів.

«То будемо вічно козлами чи нарешті станемо людьми?» Гострий «напад» на усіх, хто готовий піддатися тиску влади, від гострого пера редактора Вісника Євгена Хотимчука. «Погрожують: мовляв, не проголосуєш за Януковича, не дам коня, тим більше машину чи трактор. І люди бояться, бо не відомо, хто виграє вибори… Скільки ж ми будемо переляканими хохлами, козлами, коли станемо нарешті нормальними людьми?!»


«Відкритий лист до Леоніда Кучми». Відверті заяви натхненних революцією дивують, але й зачаровують: «Леоніде Даниловичу, народна мудрість говорить: «Якщо Бог хоче когось покарати, то відбере розум». Ви настільки завинили і згрішили перед народом, що Господь вибрав саме цю кару. Ви підписали собі вирок, коли «випровадили» у президенти Януковича».



Підготувала Людмила ЯВОРСЬКА

Передрук заборонений