Чого ви ходите у церкву? Думки відомих волинян

Інтернет-суперечка про "сповідь-кастинг" у православному храмі, спровокована шоуменом Сергієм Притулою "резонує" і досі. І хоч один з її учасників - волинський архімандрит Константин Марченко - "збавив тон" і навіть попросив вибачення, юзери досі ламають списи...

В24 поцікавилось у відомих волинян, чому ті ходять/не ходять до церкви, чи сповідаються частіше, ніж в час Великого посту, та чи дратує їх щось у храмі?



Олександр Волянюк, прес-секретар громадського формування «Варта порядку»:

Для мене церква – це перш за все духовне поняття, а не стіни чи обрядовість. А якщо бути буквоїдом, то "церква" – це община християн, зараз це поняття підмінює слово храм, ходити можна в храм. Так от в храм я ходжу по мірі внутрішньої потреби, а молитись і спілкуватись з Богом можна скрізь. Щодо сповіді, сповідаюсь разів 3-4 в рік.

Стараюсь взагалі не злитись, особливо на людей, це ні до чого не приведе, лише собі забезпечу поганий настрій. Тому церква – це те місце, де явно дратуватись не варто. Однак Сергія я розумію, в аналогічному до його випадку потрібно абстрагуватись і пам'ятати за чим прийшов до храму.

* * *



Анна Данильчук, проректор СНУ імені Лесі Українки:

Справжня церква побудована на християнській любові і взаємопідтримці - це надзвичайно важливо і добре. Проте, ніяк не можу зрозуміти в церквах ціни "на послуги" - хрестини, весілля, похорони, іноді їх навіть прив'язують до мінімальної зарплати. Не розумію, коли бабці не вистачає заплатити за упокій всіх згаданих у записці і їй не пробачають недоплати, а запитують кого викреслити.

Вважаю, що сьогодні нам бракує згуртованого життя общини навколо церкви - недільних шкіл, притулків біля церкви, збору речей чи роздавання їжі для бідних. Не розумію і чому церкви зачинені вночі. Це ж місце вічного прихистку, пункт фізичного і духовного обігріву. Не вважаю ввімкнуті гучномовці місіонерською роботою - місіонерство то значно важча праця, вихід у світи, а не ввімкнений приймач. Іще не розумію, коли на свята поруч із священиками стають губернатори, мери, депутати.

Ідеальною парафіянкою себе не вважаю, хоча до церкви, як у дім Божий, ходжу часто. Нещодавно, на жаль за сумних обставин, відкрила для себе малюсіньку і чисту духовно церкву Віри, Надії, Любові і матері їх Софії на вул. Сагайдачного. Дуже щирий і простий священик, отець Андрій, що служить там вразив інакшістю - без пафосу і засудження пояснює, допомагає і за свічки гроші просто лишаєш, а не сплачуєш. До нього хочеться йти, слухати проповідь, сповідатися. Думаю, і на Пасху туди підемо.

* * *



Артем Запотоцький, депутат Луцької міської ради:

Давно не був в церкві. Не маю фізичної змоги.... Сповідався рік тому. Дружина ходить до Собору. Ніби все добре там. А загалом – я прийшов до Бога, все інше не має значення.

Михайло Імберовський, депутат Волинської обласної ради:

Я, напевно, не маю за що критикувати Сергія, а радше підтримую його! Я регулярно ходжу до церкви, кожної неділі, але бувають випадки ( як от цієї неділі, бо брав участь у з'їзді Самопомочі) коли відвідати храм не виходить і я дуже не люблю таких життєвих обставин, бо почуваюся не комфортно потім цілий тиждень до слідуючоі Літургії...

Спільна молитва, коли одночасно велика кількість людей навколо звертаються в молитві до Бога - це особлива, дуже сильна молитва, особливий стан душі, яка в цей момент максимально наближена до цієї Життєдайної Енергії Творця: благодаті духа святого! Саме тому я і спішу завжди в неділю до церкви, бо в будній день і не в храмі цього не знайдеш...

Сповідатися ходимо як правило сім'єю і не тільки перед Великоднем, а і на День народження, перед Різдвом, на День ангела та і так протягом року, сповідатися йду одразу, як тільки відчуваю в цьому потребу і це не вимірюється якимось календарними рамками, я відчуваю коли мушу це зробити!Сказано ж, що Дух Святий всюди є і все наповнює, я розумію це як налити у ванну води і кинути туди черствий і свіжий хліб, от у черствий хліб вода довго не попадає і він просто плаває, а у свіжий одразу наповнюється, не говорю вже про камінь.., от так і з Благодаттю Божою, коли душа черства, то благодать у неї не заходить, або дуже трішки і навпаки!

Так от сповідь, відвідини храму не дають душі зачерствіти!!!
В церкві мене дратує все, про що сказав Притула, я часто з цим стикався і в такі моменти мені на думку спадає завжди притча "Про митаря і фарисея".., нажаль в храмі багато таких людей, які вважають себе "профі" у всіх церковних питаннях, але це не завжди так!.. Ще Сергій не сказав про тих людей, які під час служби дозволяють собі розмовляти, мені це дуже не приємно, бо відволікає, не дозволяє сконцентруватися на спілкуванні з Богом!...

* * *



Олександр Кравченко, депутат Луцької міської ради:

Щодо виступу вар'ятів, то нших судити не буду, бо не суди і судим не будеш. Нехай кожний сам відповідає за свої вчинки та гріхи перед Богом. Мій духівник - о.Михайло-Бучак. Крім того багато спілкуюсь з духовенством. З монахами з Жидичинського монастиря, з Владикою Михаїлом, з Владикою Лаврентієм, з о.Петром, о.Сергієм. о.Антонієм...

В церкву ходжу за покликанням душі. Там мені спокійно та комфортно. Востаннє сповідався та причащався в минулу суботу. Коли на сході - теж не оминаю церкву. Для прикладу в Донецькій області ми відвідували храм в селі Новомихайлівка. В Луганській області ходили до храму жіночого монастиря, що в Старобільську.

Молитись пробую щодня, не завжди це виходить. В 2014 навіть дехто з бійців думав, що я священик, бо в нагрудному кармані бронежилета в мене лежав Єрусалимський Хрест, який я привіз з паломницької поїздки в 2013 році з Віфлиєму.. І з яким я пройшов весь шлях Ісуса Христа від Храму Різдва Христового, що у Віфлиємі і до Храму Гроба Господнього, що у Єрусалимі. Та з цим же христом я відспівував хлопців під Волновахою.

Я вважаю, що церква – це не місце спілкування з людьми, а з Богом – через молитву, священика, літургію. Я прийшов до церкви після смерті батька маленькими кроками, вважаю себе глибоко віруючою людиною. Багато де був, займався паломництвом.
Церква – це не місце для якогось осуду, я завжди намагаюсь стати десь в куточку. Прийшовши до храму, потрібно повністю абстрагуватись від людей – лише тоді молитва буде глибокою.

* * *



Олег Кух, депутат Волинської обласної ради:

Підтримую Сергія, анекдот про " мене теж туди не пускають ", на мою думку , характеризує сучасну ситуацію в релігійних громадах. Патріархати не ділю, але ходжу до КП. На жаль, рідко. Зауважень у церкві мені не робив ніхто і ніколи( крім дружини), але , думаю, на подібні до тих, що почув Притула , відреагував би різко і адекватно. Ідучи до храму, ми ідемо до Бога, а не до "всезнаючих" постійних відвідувачів.

* * *



Володимир Кучер, депутат Волинської обласної ради:

За світоглядом я агностик - пізнаю світ через явища і процеси, а не через віру. Тому до церкви не ходжу і ніякої релігії не сповідую. Вірити чи не вірити в когось чи щось - особиста справа. Головне, щоб віруючі чи невіруючі не нав'язували іншим свої переконання. Релігія – це одна з форм підкорення, тому мені свободолюбу не прийнятна. Передові технології краще усіх ідеологій і релігійних в тому числі.

* * *



Іван Мирка, директор департаменту інфраструктури і туризму Волинської ОДА:

Люди багато говорять – від того усі їх проблеми і здобутки. Я ходжу до церкви, щоправда на новій роботі набагато менше. Сповідатись треба щотижня, але багато хто цього не знає. Мене дратує, коли у церкві штовхаються.

* * *



Ігор Муковоз, член Луцького міського виконавчого комітету:

Церква – це дуже індивідуально. Сергія Притулу ні підтримувати, ні критикувати не буду . Прихід до церкви – справа виключно добровільна. Прийшов – дотримуйся правил, не подобається – виходь... Я відвідую церкву, коли є бажання. Подобається спілкуватись з окремими представниками духовенства. Коли приходжу в храм, дотримуюсь правил поведінки, нікого не критикую та не засуджую.

* * *



Сергій Рижков, активіст «Самооборони Волині»:

У мене немає речей, які мене дратують у церкві, бо я знаю як вести себе там....з високо піднятою головою ))) А ходжу туди два рази в місяць....за ним:)

* * *



Ігор Рицко, боєць АТО, підприємець:

Так я читав пост С. Притули. Не буду лукавити. Я до церкви не ходжу, не тому, що не вірю в Бога, а тому, що не знайшов я ще тієї церкви, в якій я міг би відкрити свою душу для сповіді. Я віруюча людина і тому моя віра в мене в душі і неважливо, чи це пов'язано з тим, чи відвідав я церкву - чи ні, чи залишив я там пожертву - чи ні.

Прикро дивитись, коли більшість людей йдуть до храму, тому що це так треба, або тому що всі так роблять. А переважно це перед Великоднем. Мовляв, я зараз піду в храм, і Бог мені все пробачить. Бог то може й пробачить, а грішив то я по відношенню до людей і далі жити потрібно серед людей. Я не пам’ятаю, коли я сповідався, це для мене дуже важко. Особисто я відвідую храм, коли йду поставити свічку за упокій загиблих наших хлопців.

* * *



Юрій Ройко, депутат Волинської обласної ради:

Я себе вважаю православним християнином. Є прихожанином Свято-Троїцького кафедрального собору більше десяти років. Намагаюсь в церкві бути регулярно – як мінімум на недільних службах я завжди там.

Мені відома ситуація з Притулою. В нас, в Україні, є особливість в жіночок старшого віку, які під час будь-яких важливих заходів – чи то весілль, чи то похоронів, чи то хрестин, кидають коментарі. Хтось неправильно сів, хтось неправильно став, щось неправильно поклали… Але знаєте, за стільки років я навчився ставитись до цього по-філософськи.

Я йду в церкву не прислухатись до когось, а за потребою своєї душі – я йду молитись. Якщо буду звертати увагу ще на когось, як мінімум, моя молитва буде неповноцінною.
Хто справді вірить, змушений абстрагуватись від сторонніх речей. Але є ще одне але – в будь-якому соціумі є правила, яких потрібно дотримуватись. І правила повинні не заважати, а навпаки – допомагати зробити щось максимально якісно. Це працює і в церкві.

* * *



Петро Савчук, ректор ЛНТУ:

Ходжу до церкви по неділях та на найбільші свята і сповідаюсь також, але на жаль не так часто. В церквах, а особливо у Жидичинському монастирі, унікальна енергетика, тому в храм ходити потрібно. Мене нічого там не дратує.

* * *



Михайло Шелеп, громадський активіст:

Вважаю себе практикуючим християнином, намагаюсь щонеділі та по великим святам відвідувати Богослужіння в церкві, регулярно веду дітей до причастя. Сам намагаюсь хоча би двічі на рік ходити до сповіді. Для чого я ходжу - це моє внутрішнє бажання, я відчуваю у цьому потребу, бо в храмі легше налаштуватися на думки про молитву. На те, що кажуть чи думають інші в храмі чи поза храмом - не звертаю уваги. В церкву я ходжу для себе, а не для інших людей.

Додам лиш таке: у церкві як організації і в людей, які там служать - теж є свої вади та недоліки. Коли це особисте - намагаюсь на це не звертати уваги, коли це зловживання чи якісь порушення - кажу про це вголос. Але не варто ототожнювати ставлення до релігійної організації і віру у Бога. Бо перше є лиш помічником на шляху до Віри.

* * *



Богдан Шиба, колишній луцький міський голова, генеральний директор ДП «Волиньстандартметрологія»:

Я прихожанин Свято-Троїцького собору. Відвідую службу щонеділі і на свята. Ніщо мене не дратує у церкві, бо я там молюся і не звертаю уваги на сторонні речі.

Передрук заборонений