Теплі коти, скепсис і бридка жива жаба, - Віта Сахнік. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ. ФІНАЛ

Учасники проекту ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ підсумовують прожиті у невтомному виконанні однієї й тієї ж доброї справи три тижні.

Нагадаємо: семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити "щось", аби виховати у собі нову і корисну звичку. "Щось" визначив жереб.

Віті Сахнік випало щодня читати мінімум 50 сторінок корисної, мотиваційної літератури.

***

– А ти читаєш?, - досі здивовано запитують мене.

– Читаю, - видихаю я, пригадуючи, що експеримент по суті завершився.

На якусь мить стає трохи образливо. Ну що я неук якийсь, що люди думають, ніби просте читання – для мене річ нетипова та й взагалі заскладна? Комплекс відмінника дає про себе знати. Чомусь найбільш болісно завжди сприймаються чужі сумніви у моїх можливостях чи знаннях.

Та потім я згадую, як сама ж мало не щодня жалілась на те, що у мене зовсім немає сил, часу, бажання, мотивації читати цю … мотиваційну літературу (пробачте за тавтологію).

Та перебороти себе таки довелось. Хоч це було і зовсім нелегко.

***

День за днем, чи то ніч за ніччю (ага, тайм-менеджмент у мене на висоті) я боролась із сном, гортаючи сторінки ну дуже цікавих книг, дбайливо підсунутих редактором. Вигравати виходило далеко не завжди – час від часу моя голова просто падала на чорні літери, які в ці миті зливались у щось зовсім незрозуміле.

Читати також: Збиті коліна, зачитані молитовники і ...«Очче наш шо єши», - Олена Лівіцька. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ. ФІНАЛ

А бувало, що я просто засинала ввечері зі спокійною душею, а через кілька годин прокидалась, з жахом розуміючи, що ще не прочитала кимось встановленої норми сторінок і бралась таки за цю справу.

Ближче до кінця першого тижня, аби вечори не здавались такими страшними, в хід пішли різноманітні способи зробити процес вироблення звички приємнішим. Тому читати я почала де завгодно, але не в ліжку, де така солодка подушка і такі м’які коти. Книги я почала брати з собою всюди – на прогулянку, в кафе, на роботу, одного разу – на сесію міської ради, в поїздки, в ванну… Усі ті, хто позичав мені книги, не хвилюйтесь, жодна з них не постраждала:)

Два тижні минули з постійним носінням з собою книг та не менш постійними думками про те, що треба таки відвести на них час, треба встигнути прочитати саме 50 сторінок. А от як пройшов третій тиждень, я зізнаюсь, НЕ ПАМ’ЯТАЮ!

Ні, не те, щоб я почала філонити, це я запам’ятала б точно, просто книги якось так органічно влились у мій розпорядок дня, що читання перестало бути аж таким обтяжливим. Але це сталось ніби непомітно, ніби без моєї участі.

Може праві ті експерти, які кажуть, що потрібен 21 день повторення, аби з’явилась звичка?

***

За 21 день, на жаль, я не прочитала того стосу книг, який знесли на мій робочий стіл дбайливі колеги. Але обов’язково прочитаю і не «на той рік у цю пору», а значно швидше. Принаймні, я на це щиро сподіваюсь, а значить – усе вийде.

Та за ці три тижні я теж маю певний результат, яким не гріх похвалитись. Особливо, зважаючи на те, що чотири прочитані книги – це більше, ніж за останні місяців п’ять. Я ж кажу, досі здавалось, що часу ні на що не вистачає.

Напевно, сам по собі перелік авторів і назв не такий вже й важливий. Набагато більш важливим є те, що з надрукованого на сотнях сторінок залишиться зі мною можливо навіть на усе життя.

Не скажу, що все те, що я нещодавно читала про саморозвиток, організацію часу, роботи, поводження з грошима, колегами і т.д. – абсолютно нові для мене речі. Зовсім ні, усе це вже було прочитано, почуто і сказано, напевно, безліч разів. До речі, це основна причина мого скептичного ставлення до мотиваційної літератури.
Та цього разу чомусь деякі тези вдалось переосмислити по-новому, побачити їх ніби під іншим кутом зору.

Дивно, але найціннішу річ я винесла з книги, яка далась мені найлегше. «Зроби це зараз» Браяна Трейсі, яку я прочитала за два дні, запам’ятається тезою «З’їж цю бридку жабу зараз».

Суть її зводиться до того, якщо на «порядку денному» у тебе завдання з’їсти бридку живу жабу, зроби це з самого ранку і не муч себе зайвими ваганнями. І це правило можна застосувати чи не до усіх життєвих справ. Якщо потрібно зробити щось дуже складне, краще взятись за це одразу.

До речі, раніше мені здавалось, що спершу треба зробити щось простіше (те, що вимагає менше часу і зусиль), а вже тоді братись за більш глобальні речі.

На друге місце в моєму імпровізованому рейтингу корисних знань я, напевно, поставлю розподіл грошей. Не можу сказати, що досі я була страшним марнотратом, та напис «знижки» не рідко змушував купувати незаплановані, але такі необхідні (саме так запевняє внутрішній голос) сукні, різноманітні засоби для волосся, макіяжу, зрештою всілякі причандалля, що стосуються кулінарії. Ох вже ці хобі.

«Мамине щастя, леопардовий корж і …жабки», - Іванна Сацик. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Та книга «Пес на ім’я Мані або абетка грошей» Бодо Шефера, написана для дітей між іншим, змусила мене всерйоз замислитись над розподілом власних фінансів та переконала не піддаватись раптовому пориву скупити усе на світі або принаймні робити це в розумних межах. Рекомендую усім дітлахам, а ще більше – дорослим. Тут усе просто, зрозуміло і з душею.

Надовго залишиться в списку улюблених й книга Кейта Феррацці «Ніколи не їжте наодинці». Основний її мотив в тому, що знайомства і постійне спілкування з новими людьми – це не приємний додаток до щоденної праці, а частина роботи, яку потрібно виконувати з не меншим ентузіазмом та віддачею, як і все інше.

Її автор розповідає, як постійно підтримує контакт з сотнями і тисячами людей, витрачаючи на це силу-силенну часу. А головне – ні крапельки про це не шкодує.

У книзі – безліч рецептів, як завести нові знайомства і не дати людям безслідно зникнути з вашого життя. Загалом – ціла інструкція, як перетворитись з інтроверта на екстраверта.

«Ваше коло друзів визначає вашу долю», - пише автор. Важко не погодитись, правда?

Чи не найтяжче далось мені творіння Стівена Кові «7 навиків високоефективних людей», яке усі мені рекомендували, як одну з найвагоміших книг у своєму житті. Прочитала, з трудом, але прочитала. І… не можу сказати, що вона мене чимось аж надто вразила.

Чи то через те, що вона була першою під час експерименту і мій скепсис тоді ще зашкалював, чи то через те, що описані у ній речі не такі вже й оригінальні. Та попри все, дещо я таки з неї винесла.

І в першу чергу – це необхідність брати відповідальність на себе, ніколи не звинувачувати когось чи щось у своїх невдачах. Банально? Можливо. Але погодьтесь, часто так хочеться сказати: «ну погода була не та, натхнення не було, мені добре не пояснили завдання», тобто зробити усе, аби виглядати начебто невинним у невдачі. Але ні, зась – це хибний шлях, який ні до чого хорошого не призведе.

Також замість того, щоб казати «я спробую» я вирішила завжди казати «я зроблю». Звичайно, якщо дійсно планую це зробити. Тут, напевно, і пояснювати ні чого, адже формулювання «я спробую» якесь оманливе. Воно й ніби передбачає якусь дію, але не результат. Тому йому не місце у моєму житті.

А ще запам’яталось правило «Починайте, уявляючи кінцеву ціль». Ну хіба ж рідко ми починаємо щось робити і рухаємось, бовтаємось, та все-одно стоїмо на місці. А все чому? Бо не бачимо кінцевої мети, не знаємо, заради чого працюємо. Тому планування, планування і ще раз планування. А ще – мрії! Без них нікуди.

Кілька простих і далеко не нових правил поки не змінили моє життя, але дали натхнення на нові цілі і звершення. І я думаю, це прекрасно. Хочеться рухатись, навчатись новому і пробувати нове. А може це просто весна і «Змінись або звільнись» ні до чого?:)

До речі, експеримент завершився, а я таки читаю. Художню, але точно корисну і мотиваційну літературу. Що і вам раджу.

Віта САХНІК