12 маловідомих фактів про владику Ніфонта

Багатолітній керівник Волинської єпархії УПЦ, митрополит Ніфонт (Василь Солодуха) прожив не надто довге за земними мірками життя: 22 березня 2017 року його серце зупинилося на 69 році. Але він лишив по собі незлічиму кількість добрих справ, а головне - незабутній слід в серцях тисяч людей.

Хтось пригадує Ніфонта як незламного духом архієрея, який зберіг на Волині ортодоксальну церкву. Інші - як мудрого порадника, почути слово якого православні їхали за тисячі кілометрів. Дехто переконаний: владика мав справжній дар заглядати в людські душі, помисли і навіть в Божі наміри, прозорливо бачачи майбутнє.

Прощаючись із владикою, видання "Волинь24" пропонує ще раз пригадати найбільш яскраві і водночас - маловідомі факти з його біографії.

– 1 –

Мати майбутнього владики Марія Солодуха померла, коли синові не було і року. А через рік згасло життя його батька – Андрія. Попри те, що Василь виховувався в рідні – бабусі, тітки та дядька, все ж болісно сприймав свою сирітську долю.

– 2 –

Перед вступом до семінарії, Василь Солодуха їздив до Почаївської Лаври поспілкуватися із преподобним Амфілохієм. Виявилося, що того немає на місці: поїхав провідати рідню. Василеві довелося пройти 24 кілометри, щоб все-таки поспілкуватися з монахом. Коли прийшов – біля будинку було повне подвір’я людей. Вийшов Амфілохій і звернувся до людей: «Пропустіть, майбутній владика прийшов».

– 3 –

Навчатися вирішив у семінарії в Загорську, поблизу Москви (на той час було три семінарії на весь Радянський Союз). Проте переживав, чи пройде медкомісію, адже в армії застудив одне вухо і частково втратив на нього слух. Проте благословляючи, Амфілохій запевнив, що все буде добре, і саме так сталося. Під час огляду лікар помилково двічі сказав затулити одне і те саме вухо, перевіривши якраз здорове.

– 4 –

Під час навчання в семінарії, Василь Солодуха був іподияконом у патріарха Пімена. До речі, йому прислужувало 12 семінаристів і усі потім стали архієреями. Коли Пімен помер у 1990 році, Ніфонт був одним із тих, хто ніс його труну.

– 5 –

На літургії під час канонізації, тобто – причислення до лику святих Амфілохія Почаєвського, Ніфонт читав його «житіє». Таке читання біографії є обов’язковою умовою канонізації.

– 6 –

Коли Ніфонт служив у Рудці-Козинській Рожищенського району, до нього на службу приїздило деколи по 500 чоловік. Слава про «рудинського батюшку» швидко пішла православним світом, послухати його проповіді приїжджали з усієї України, Москви, Уралу та Білорусі. У 1990 році батюшку призначили єпископом Хмельницьким та Кам’янець-Подільського.

– 7 –

Владику Ніфонта перевели на Волинь 25 серпня 1992 року «у зв’язку із складною міжконфесійною ситуацією у Луцьку» (на той час було утворено УПЦ КП та в Луцьку патріотично налаштовані активісти захопили кафедральний собор, єпархіальне управління, семінарію). Владика на таку пропозицію відповів: "Горить моя рідна Волинь, і я готовий своєю кров'ю загасити той вогонь".

– 8 –

Під час мітингу перед будівлею Волинської облдержадміністрації 24 вересня 1992 року Ніфонта поранили: перерізали вени на руці. У ту осінь, поки на православній Волині відбувалися революційні події, владика поміняв 12 квартир. Як тільки дізнавалися, де він живе – погрожували власникам житла, що спалять його, викрадуть дітей…

– 9 –

Ніфонт не поїхав на архієрейський собор, на якому скидали Філарета (майбутнього патріарха УПЦ КП) з посади голови Української православної церкви. До того ж, навіть не повідомив, як інші відсутні очільники єпархій, чи підтримує таке рішення.

– 10 –

Владика вмів вишивати і охоче це робив. Вишивав: і рушники, і серветки, володів навіть технікою болгарського (подвійного) хрестика. Розповідав, що його навчила вишивати тітка.

– 11 –

Владика також викладав у Волинській духовній семінарії. Читав курс під назвою «Сектознавство». Казав, що цей предмет «цікавий, відкриває історію відпадіння й помилки сект та розколів».

– 12 –

У день пам’яті святої великомучениці Варвари, яке припадає на 17 грудня, митрополит мав традицію: щороку приїздити і служити Божественну літургію у своєму рідному селі Галина Воля Старовижівського району.