Солодкі перевтілення буряка: як у Луцьку роблять цукор

Цукор можна отримати у різний спосіб. Один з найпоширеніших – із цукрових буряків.

Про «перевтілення» буряка в цукор, чим «вибілюють» солодкий продукт до ідеального кольору, чи солодко цьогоріч його виробникам та багато іншого розповіли на Гнідавському цукровому заводі, - пише «Волинська правда».

Шлях солодких перевтілень буряків починається із пункту прийому та зважування. Через цей пункт щодня на завод потрапляє 5–6 тисяч тонн буряків. Вантажівки, що привозять солодкі коренеплоди, вивантажують їх на кагатному полі, утворюючи справжні бурякові гори.



Із кагатного поля ці «гори» буряковими «ріками» (гідротранспортерами) подають у виробничі цехи. Спочатку усі буряки такими «ріками» потрапляють на центральний тракт подачі. Вже тут встановлені спеціальні пастки для відділення домішок – листя, каміння тощо.

Далі ж буряки потрапляють у спеціальні мийні машини, де їх ретельно «викупують» від землі. Вже очищеними, солодкі коренеплоди через елеватори потрапляють у бурякорізки. Із цих машин-подрібнювачів і починається процес переробки буряків, який потребуватиме ще цілого «царства» агрегатів, машин та пристроїв.

Бути провідником серед безлічі цих залізних монстрів люб’язно погодилася начальник виробництва ПАТ «Гнідавський цукровий завод» Людмила Стемковська. У галузі цукроваріння вона працює вже декілька десятків років, тож знає усе до найменших деталей.



Початок народження цукру

Вже власне цукровий шлях за великим рахунком починається із народження солодкого соку. Після того, як із бурякорізок отримали стружку, вона потрапляє у дифузійний апарат, де гаряча вода вимиває цукор із буряків. Тож у результаті отримують солодкий сік, а також висолоджену стружку, тобто жом, який потім використовують як корм для худоби.

Натомість сік потрапляє на очистку. Її здійснюють за допомогою вапняного молока, отриманого в результаті випалювання вапна. Саме завдяки вапняному молоку цукор матиме білий колір. Адже, вступаючи в реакцію з соком, вапно вбирає із нього увесь бруд і випадає в осад.

Вже чистий сік надходить на п’ятикорпусну випарну станцію. Тут випарюванням із майбутнього цукру видаляють надлишки води. У результаті ж отримують густий сироп.

Цукрові кристали і утфель

Після випарювання сиропу здійснюють його фільтрацію. Та головне завдання – зробити із нього кристалізований цукор. Для цього використовують спеціальні вакуумні апарати. Тут сироп загущується і з нього, додаючи цукрову пудру, варять утфель – густу в’язку масу, яка складається з кристалів цукру і міжкристальної рідини.


Згодом утфель надходить у центрифуги для відокремлення кристалів цукру від патоки. При швидкому обертанні барабана центрифуги утфель притискається до стінок бараба­на, який являє собою центрифужні сита. При цьому міжкристальна рідина відокремлюється від кристалів, проходить крізь отвори сит і витікає з центрифуги, а цукор залишається на ситах барабана центрифуги. Кристали цукру, які залишилися на ситі, промивають водою та відправляють у сушильне відділення. Згодом вже просушений цукор фасують у мішки, коробки та стіки, з яких згодом ми підсолоджуємо собі життя чи, як мінімум, каву. До слова, із тонни буряків виготовляють приблизно 120–150 кілограмів цукру.

Важливо, що на усіх етапах виробництва (від буряка до готового цукру) відбирають сировину для її дослідження у лабораторії. Начальник лабораторії Ольга Сахарук розповіла, що кожна з працівниць-лаборанток відповідальна за певну ділянку виробництва. Дослідивши сировину, лаборантки доповідають про результати оператору цієї ділянки. Якщо є порушення, доводиться втручатися в процес та усувати недоліки.

Рідина ж, яка залишилася після того, як видобули кристалізований цукор, називається мелясою. Це – відходи цукрового виробництва. Утім, сировину використовує біоетанольний завод. Зокрема, він виготовляє 60 тисяч літрів біоетанолу на добу, працюючи на мелясі. Згодом речовину використовують як біопаливо чи складник бензину. У майбутньому ж планують запустити в роботу біогазовий комплекс, який вироблятиме «зелену» енергію та зможе продавати її місту.



Чи солодко цьогоріч виробникам цукру?

Перевівши дух від побаченого «цукрового» процесу й добряче обтрусивши гумові чоботи від болота, набраного на полях, заходжу поспілкуватися із головою правління Гнідавського цукрового заводу Ростиславом Новосадом. Найперше, цікавлюся, яким є цьогорічний сезон цукроваріння. Як виявилося, врожайність буряків в Україні цьогоріч більша, ніж прогнозували.

«Матимемо перевиробництво буряка. Минулого року ціна цукру була збережена завдяки експорту. Цьогоріч експортувати цукор не дуже вигідно. Є загроза, що цукор залишиться на внутрішньому ринку. Якщо так буде, то ціна цукру може опуститися до мінімуму і на покриватиме витрати на виробництво», – розповів Ростислав Новосад.

За його словами, приймати буряки на переробку Гнідавський цукровий завод почав 29 серпня. Із того часу тут прийняли майже 100 тисяч тонн цукрових буряків.

На переконання Ростислава Новосада, тримати завод «на плаву» доводиться неабиякими зусиллями. Найперше, через падіння ціни цукру та ріст цін на енергоносії. У період, коли ціна на цукор максимально падає, робота заводу має ризики зводитися до нуля. Тож, ймовірно, саме з цієї причини, за словами Новосада, за 15 років в Україні з 200 заводів наразі на повну потужність залишилися працювати приблизно 30.

З цієї причини на підприємстві розробили нову концепцію розвитку, у якій – декілька напрямів руху. Перший – це зниження енергозатрат на виробництві. Затрати на енергоносії при переробці на заводі становлять майже 65% від витрат, тож цей напрям – пріоритетний.

Другий напрям – автоматизація підприємства завдяки введенню в експлуатацію нового високоефективного обладнання, а третій – диверсифікація виробництва (розширення напрямків).



За інформацією Ростислава Новосада, лише цьогоріч у виробництво на цукровому заводі вклали приблизно 70 мільйонів гривень. Зокрема, облаштували автоматизовану систему зважування і прийому буряків, зробили капітальний ремонт бурякорізок, відремонтували дифузії, купили дві центрифуги, здійснили модернізацію теплового господарства, провели реконструкцію вапняково-випалювального відділення тощо.

«Все це дало змогу зараз уникнути великих негараздів через підвищення ціни газу. Ціна блакитного палива за місяць зросла на 17%, а ціна цукру впала на 10%. Якби ми не здійснювали реконструкцію і не мали б біоетанольного заводу, то вже б або відмовилися приймати буряк у попередніх пропорціях, або домовлялися б з господарствами про зменшення пропорцій. У кінцевому результаті це могло б призвести до закриття заводу. Зараз ми забезпечуємо розрахунки не гірші, ніж минулого року», – додає голова правління ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Зрештою ж, Ростислав Новосад резюмує, що виготовлення цукру направду європейської якості дає можливість експортувати його у десятки країн світу та продавати потужним промисловим організаціям на внутрішньому ринку.

«Зізнаюся, що усе, чого ми досягли, ми маємо тільки завдяки колективу, який працює злагоджено і є справді кваліфікованим. Важливо, що цукровики розуміють, що будь-яка зупинка підприємства обернеться мільйонними втратами. Я особисто вдячний за це кожному з них», – завершує розмову Ростислав Новосад.