Психолог пояснив, чому, входячи в кімнату, ми забуваємо, що хотіли зробити

Забути, що ми хотіли зробити в кімнаті, ледве ввійшовши в неї, явище поширене і навіть має назву – "ефект дверного отвору".

Як зазначає психолог Том Стеффорд на BBC Future, цей феномен відкриває деякі недоліки і водночас переваги людської пам'яті, - пише Експрес.

Це траплялось з кожним з нас. Забігти в кімнату, щоби взяти ключі, але миттєво забути, що шукав, як тільки перетнув її поріг. Відкрити дверцята холодильника і зазирнути всередину, щоби раптом замислитись, навіщо ми його взагалі відкрили. Або перервати співрозмовника і виявити, що геть не можеш згадати, що саме так сильно хотів сказати лише хвилину тому.

"Отже, що я хотів сказати?" – питаємо ми здивованих слухачів, які думають в цей момент: "А звідки нам знати?!" Хоча у такі моменти ми зазвичай почуваємося ніяково, це явище насправді дуже поширене.

В психології воно має спеціальну назву "ефект дверного отвору" і відкриває деякі важливі особливості про функціонування нашого мозку.

Розуміння цієї особливості допоможе нам усвідомити корисність такої тимчасової забудькуватості, хоча менше дратувати вона від цього не буде. Цю особливість нашого мозку можна чудово проілюструвати історією про жінку, яка зустріла трьох будівельників під час обідньої перерви.

"Що ви сьогодні робитимете?" – спитала вона.

"Я кластиму одну чортову цеглину поверх іншої", – зітхнув перший будівельник.

"Я будуватиму стіну", – коротко відповів другий.

"А я будуватиму собор", – з гордістю відказав третій робітник.

Ця історія, звичайно, може повчити здатності бачити цілу картину, але для психолога всередині вас вона насамперед несе важливу мораль про те, що для успіху справи кожну дію треба розглядати як частину складного процесу. Третій будівельник напевно найбільш натхненний своєю щоденною роботою, втім ніхто не зможе побудувати собор без розуміння того, як правильно покласти одну цеглину на іншу, про що й казав перший будівельник.

Впродовж дня наша увага постійно перемикається між цими рівнями: від нашої загальної мети і амбіцій до планів і стратегій, а також до найнижчого рівня – конкретної дії. Коли справи йдуть уторованим шляхом у знайомих ситуаціях, ми думаємо про кінцеву мету, а окремі етапи, здається, відбуваються самі по собі.

Якщо ви досвідчений водій, то ви тиснете на педалі, перемикаєте швидкості та стежите за індикаторами майже автоматично, а увагу зосереджуєте на автомобільному русі або розмові з пасажирами.

Коли ми робимо щось менш рутинне, ми концентруємось на кожній нашій дії, що відвертає увагу від загальної картини.

Ось чому в розмові з'являється пауза, коли водій наближається до складної транспортної розв'язки або двигун починає робити дивні звуки.

"Ефект дверного отвору" виникає, коли наша увага переміщається між діями різних рівнів. Він також відображає залежність наших спогадів – навіть миттєвих – від середовища, в якому ми в певний момент знаходимось. Коли ми піднімаємось нагору за ключами і забуваємо, що хотіли взяти, щойно перетинаємо поріг спальні, в наших думках, напевно, перетинається багато різнорівневих планів.

План "Ключі!" витісняється необхідною для його виконання стратегією "піднятися в спальню!". Що є, вочевидь, частиною більш загального плану "вийти з будинку!", а це в свою чергу відповідає ширшій меті "піти на роботу!", "не втратити свою роботу!", "бути працьовитим та відповідальним" і таке інше.

Кожен етап вимагає у певний момент уваги. У цій складній ієрархії подій необхідність взяти ключі раптово спадає на думку, і ви тримаєте на цьому увагу рівно стільки, скільки необхідно для того, щоби вирішити піднятися в спальню. Це нагадує циркового акробата, який крутить тарілки на жердинах. Як тільки він запускає одну тарілку, він перемикає увагу на іншу.

Так і ви, піднявшись у кімнату, переключаєтесь на інші думки: хто знову залишив свій одяг на сходах, або які справи чекають на вас в офісі, або на мільйон інших речей, з яких складається наше повсякденне життя. Втім, тарілки іноді падають. Наші думки, навіть пов'язані з безпосередніми діями, будуються за допомогою складної павутини асоціацій. А фізичне середовище відіграє в цьому процесі не абияку роль.

Так, коли ми потрапляємо в будинок, де ми провели дитинство, нас охоплює потік раніше забутих спогадів. На думки може впливати й ментальне середовище – безліч інших речей, про які ми думали, коли щось привернуло нашу увагу.

"Ефект дверного отвору" відбувається тому, що ми змінюємо як наше фізичне, так і ментальне середовище, переходячи в іншу кімнату і починаючи думати про інші речі. Тому план, який поспішно з'явився в нашій голові і який є лише однією з багатьох тарілок, що ми обертаємо, може легко загубитись у новому контексті.

Отже, ця особливість нашого розуму допомагає зрозуміти, як нам вдається координувати складні дії та планувати їх відповідно більш загальної мети. Іншими словами, як нам вдається класти цеглину за цеглиною в правильному порядку, будуючи складний собор нашого життя.