Лучанин об'їхав 10 країн за 80 євро

Лучанин Віктор-Микола Гаврилюк об'їздив 10 країн автостопом і витратив на це всього 80 євро.

Про це пише ІА ВолиньPost.

Іноді хочеться взяти рюкзак і гайнути подалі, пізнавати нові горизонти. Але дуже швидко серце притишує голос розуму, який каже: «Обов'язково поїдеш, от тільки заробиш трохи грошей на мандрівки». Ти зупиняєшся в очікуванні кращих часів, а нові міста і люди відсуваються все далі і далі. Як показує досвід, грандіозні плани так і залишаються мріями.

Але все тут залежить насправді виключно від того, наскільки справжнім є це прагнення. Нещодавно після двомісячного туру Європою на Волинь повернувся 21-річний лучанин Віктор-Микола Гаврилюк. Захотівши побачити Норвегію, цей високий та худорлявий хлопець з вогняно-рудим оселедцем в екстравагантному капелюсі просто закинув на плече рюкзак і вийшов з дому на 73 дні.

За цей час він сам проїхав тисячі кілометрів, побачив 40 міст, познайомився із величезною кількістю людей, ночував на вулицях та даху, милувався полярним сяйвом із намету та найголовніше – пізнавав такий великий і різноманітний у своїй кольоровості світ.

Для хлопця це вже не перша подорож за кордон. Раніше він чимало мандрував Україною, не встигши відвідати лише 2 області. Перший закордонний досвід подорожей був у сусідніх Білорусі та Молдові, але тоді він подорожував із друзями.

«Чесно кажучи, трьох хлопців не дуже часто підбирали в Білорусі. Що там казати, взагалі рідко (сміється). Ще я подорожував Молдовою взимку, прямуючи до Карпат на Новий рік. Виходить, що минулий рік я закінчив і розпочав саме автостопом. Це для мене дуже символічно», - розповідає Віктор-Микола. Цього року він майже ціле літо провів у пластових таборах, а наприкінці серпня випадало декілька вільних днів. Оскільки в Україні було дуже спекотно, хлопець вирішив поїхати до Норвегії.

«Я знав, що там шикарна природа. Я люблю море і гори, а там вони разом. Потім подумав: а чому обмежуватися літом чи Норвегією? Навчання вже завершилося, тому вирішив їхати, скільки вийде», - пригадує пластун. Знайомі, почувши про ідею, запевняли, що їхати восени в Скандинавію не надто хороша ідея, бо там холодно та дуже мокро, але хіба це могло стати перепоною для мандрівника?

Сам п’ю, сам гуляю: як лучанин вирушив в «одиноку» мандрівку з ведмедем

Отож, в голові Віктора–Миколи народився план - мінімумом було добратися до Норвегії та відвідати скелю Язик Троля. Планом максимум мала стати мандрівка Скандинавією, західною та південною Європою, а також тур навколо Чорного моря.

Сказано – зроблено. Не вагаючись, досвідчений пластун взявся збиратися у подорож: озброївшись вишиванкою, кількома футболками та сорочками, флісовою кофтою, піджаком, капелюхом та кількома парами штанів, він вирушив з дому. Найважливіше для мандрівника–екстремала у подорожі - це теплі шкарпетки, які хлопець за іронією долі забув удома. Тож вони з’явилися вже у ході поїздки.

«Із взуття у мене були берці і кеди. Як невиправний оптиміст, я прихопив і босоніжки, які пригодилися б в подорожі на південь. Щоправда, я так жодного разу і не дістав їх за наплічника», - пригадує мандрівник.

І хоч Україною хлопець переважно подорожував на самоті, у тривалу поїздку він вирішив поїхати із перевіреними друзями. Зрештою, Віктор-Микола взяв із собою плюшевого ведмедя Ноя, який від’їздив усю подорож, та каченя Дональда. Дональд виявилася не таким витривалим: качур зник ще дорогою до Польщі.

«Мабуть, відлетів у теплі краї», - сміючись, розмірковує мандрівник.

27 серпня Віктор-Микола розпочав свою 73-денну пригоду.

«Це був, певним чином, виклик. Філософи кажуть, що щастя – це бути тут і зараз. Я просто не задумувався, а взяв рюкзак і вирушив», - розповів мандрівник.

Автостоп по-європейськи: англійська не для всіх та покерфейс по-шведськи

Свій автостоп лучанин розпочав із Польщі. Тут, зізнається мандрівник, ситуація непогана – водії часто підбирають подорожніх. Оскільки у школі він вивчав польську мову, вдавалося непогано порозумітися.

А от у Німеччині автостоп – справді заняття для екстремалів. Більшість доріг у країні - автобани, де машини літають із шаленою швидкістю, та й зупинитися їх ловити особливо немає де. А ще по автобанах не можна ходити, і за цим чітко слідкує поліція – це Віктор-Микола теж з'ясував на власному досвіді.

«Я вже навіть не ловив машин, а просто йшов до місця, де їх можна зупинити, коли мене наздогнала поліцейська машина. Цікавим нюансом було те, що німецькі поліцейські не знали, що у нас безвіз. У моєму паспорті остання віза – бельгійська, яка завершилася ще в травні. Моє знання англійської на старті подорожі було на рівні інтуїції, та я як міг пояснював, що Україна вже кілька місяців має безвіз. Вони все одно мене вперто допитували де віза», - сміється хлопець. Полісмени телефонували у міграційні служби, і зрештою з'ясували просту істину, яку Віктор-Микола так вперто повторював: безвіз наш.

Після цього хлопець за рекомендацією поліції вирушив на заправку, але тут спіткала невдача – ніхто не їхав у потрібному йому напрямку. Зрештою, пластун кілька годин ішов через поля по пересічній місцевості, аби знайти вдале місце для ловлі машин.

Про автостоп у Даній хлопець згадує з особливою теплотою.
«Там дуже відкриті і привітні люди. Тільки заходиш у місце, де можна зупинитися, тебе одразу ж хтось підбере. Автостоп тут не популярний, просто люди звикли допомагати іншим. Найцінніше, певне, те, що з ними дуже цікаво - вони охоче спілкуються, розпитують та самі багато розповідають», - каже хлопець. У тривалих розмовах з подорожніми йому вдалося непогано «підтягти» свій рівень англійської.

«У Фінляндії вже були випадки, коли вже я знав англійську краще за співрозмовника. Це було круто – я знаю англійську краще, ніж хтось», - сміється хлопець. Кумедним було й те, що чимало фіннів думали, що хлопець зі Швеції, тому намагалися спілкуватися на фінсько-шведському суржику. Найвеселіший автостоп припав саме на Фінляндію – тут люди просто не розуміли, чого від них хоче хлопець на дорозі.

«Це виглядало досить весело. Я стояв із витягнутою рукою та демонстрував витягнутий вгору великий палець. Водії думали, що я з ними вітаюся, бажаю гарного дня, тому залюбки показували мені «лайки», сигналили та махали руками. Це підіймало мені настрій, але я й далі стояв на місці. А стопити Норвегією було найважче з однієї причини – там було настільки красиво, що я просто не хотів бути в машині, я хотів йти і милуватися природою – безліч водоспадів, гори, фйорди і все просто ВАУ. Я не реагував на те, що йде дощ, мені просто хотілося насолоджуватися», - пригадує мандрівник.

До Естонії з Фінляндії хлопець плив на поромі. Щоправда, «застопити» його не вдалося, тому довелося придбати квиток.

«Якби ще може якась рибальська шхуна, то пробував би домовитися», -розмірковує хлопець. До слова, саме квиток став однією з найбільших витрат у подорожі – він обійшовся у 25 євро. Діставшись Литви, далі вже було зовсім не складно, бо тут багато хто знав про Україну.

А в Естонії та Латвії старші люди переходили у спілкуванні з мандрівником на російську. Роздивившись красоти цих країн, пластун «штурмував» ще й сусідню Білорусь, після чого завершив подорож в Україні.

Їж, молись, шукай ночівлю: про добрих людей та полярне сяйво в наметі

Ще перед початком подорожі Віктор-Микола зробив опитування соцмережах, аби дізнатися, де живуть його закордонні друзі чи знайомі. За його результатами він планував скласти маршрут – їхати туди, де буде можливість заночувати у когось з товаришів. Але, насправді, у маршруті було не так багато людей.

«До того ж, я ніколи достоту точно не знав, де й коли буду. Але за день автостопом спокійно можна проїхати десь 300 кілометрів», - каже хлопець. З каучсерфінгом не склалося, адже у безкоштовній версії можна надсилати лише 10 повідомлень на тиждень. Коли чіткого плану і дат приїду немає, цього недостатньо.

«Я робив по-іншому: взявши імена на сайті каучсерфінгу я шукав цих людей у Фейсбуці. Та тут теж є недолік, бо ці повідомлення приходять у папку запити, тому їх помічають не одразу. Я досі не отримав відповідей на купу таких повідомлень», - сміється мандрівник.

Ще одним способом знайти житло для ночівлі було спілкування у фейсбучних групах українців, які живуть у різних містах. На такі повідомлення відгукувалися навіть випадкові люди. Зрештою, найчастіше ті, хто приймав хлопця на ніч, годували його та навіть давали «пайок» у дорогу. Домовитися про ночівлю можна було тільки тоді, коли хлопець знав, що увечері точно буде в цьому місті. Та це не дуже його хвилювало – із собою у нього був намет, карімат та спальник.

«Нічліг на вулиці – це свідомий вибір і навіть певний метод оцінки міста. От подумайте, наскільки круто там має бути, аби ти ночував на вулиці чи в холоді кілька днів поспіль. Коли ти готовий виходити далеко за межі зони комфорту заради того, аби тут побути – місто дійсно круте, адже коли в тебе є готель і тепле ліжко завжди легко залишитися», - розмірковує мандрівник. Так він вивчав Стокгольм - переночуваши у знайомих, згодом ще на дві ночі залишився у місті, аби встигнути відвідати місцеві музеї.

Одного разу хлопцеві довелося ночувати на даху гамбурзької багатоповерхівки, але зазвичай, коли ночував надворі, він обирав парк чи ліс. Останній варіант, на думку подорожуючого – ідеальний, адже вовків тут мало і вони ситі.

«Для мене ліс – територія безпеки, ти можеш себе прогодувати, розпалити вогнище та зігрітися. Та й тварини бояться людей більше, ніж навпаки», - вважає мандрівник.

Після однієї з таких ночівель із хлопцем трапився курйоз. Лишившись ночувати в норвезькому лісі, зранку він почув шум та подумав, що це тварини прийшли красти їжу. Визирнувши з намету, він побачив жінку із рушницею. Проте порозумітися вдалося швидко, а цю історію тепер він згадує з усмішкою.

А ще з намету набагато простіше побачити полярне сяйво, ніж з-за мурованих стін будинку. Головне – дивитися не під ноги, а на небо.

«Це був той випадок, коли я був щасливий, що лишився ночувати в парку. Спочатку мені здалося, що це відсвічується від міста, але потім воно розгоралося ще більше і це виглядало просто неймовірно», - захоплено розповідає лучанин.

Везіння і доля бути тут і зараз

Протягом мандрівки із Віктором-Миколою ставалося чимало курйозних та цікавих випадків, які кожного разу доводили – доля залежить навіть від дуже маленьких кроків. Як-от, наприклад, повернутися на острів, коли дорогу до нього затоплює приплив.

Хлопець вирушив на один з данських островів у пошуках морських котиків. Цікаво, що дорога до острова насипана у Північному морі, та місцеві мешканці пояснили, що під час припливу її «злегка покриває вода». Тому коли прийшов час повертатися, хлопця не злякала вода, яка сягала приблизно по кісточки.

«Зазвичай, так і буває. Але не з моїм щастям. Я був на мопеді свого друга, який тепер живе в Данії. Спершу я справді їхав дорогою, але коли вода сягнула мені коліна і заглох двигун, я зрозумів, що це погана ідея», - сміється хлопець. Тому він повернувся і застряг на острові на 8 годин, за які встиг повністю оглянути місцевість. Виявилося, що його рішення повернутися було правильним, адже аномальний припилив перетворився у маленький потоп, який став несподіванкою навіть для острів'ян.

«А коли я був в Норвегії, там були рекордні за 5-10 років дощі – це мені і не пощастило, і пощастило в водночас», - пригадує мандрівник. Йому щастило втекти з міста до зливи, а потім з місцевих новин дізнаватися, що за кілька годин з міста евакуйовували людей, а дощі змивали дороги.

«Деколи бувало, що я їхав випадково, бо мав там або ночувати, або побути ще день. І якби я не зробив цього кроку, міг би реально застрягнути надовго», - каже Віктор-Микола.

Попри не дуже добру погоду хлопець дістався символічного піку своєї подорожі – виступу норвезької гори, який зветься Язиком Троля. Маршрут, розрахований на 10 годин, вдалося подолати набагато швидше.

«Я планував поїхати туди, заночувати на підніжжі та зранку вирушити на вершину. Проте приїхав в обід і вирішив піднятися. У час, коли я йшов вгору, всі люди спускалися, бо тут нікому не рекомендують підійматися на вершину після першої години. Там вже сніг лежить, а йду собі у сорочці з підкоченими рукавами. Варто було бачити вирази обличчя тих людей у куртках», - пригадує хлопець.

На вершині була заметіль, тому хлопець вирішив заночувати у будиночку виживання –будівлі на зразок карпатських колиб. Облаштувавши собі нічліг із ковдр та обставившись свічками, хлопець мав змогу зустріти надзвичайний світанок в горах. Спускаючись, він знову ловив на собі здивовані погляди.

«Кожен другий питав мене, о котрій годині я вирушив, якщо вже спускаюся», - сміється мандрівник.

Про шведські «Миколаїв та Остріг»

За час мандрівки хлопець побував у 40 містах, із яких 9 - європейські столиці. У кожному місті є щось своє, неповторне, та найголовніше, на думку мандрівника – справді пізнати його душу.

«Я не хотів бути туристом, який просто прогуляється центральною вулицею – мені було цікаво спілкуватися та ночувати в людей, аби пізнати це місто. От, наприклад, місто Мальме у Швеції, з’єднане мостом із данським Копенгагеном. Воно нічим не особливе, але коли я переночував у людини, яка розповіла про це місто, я зрозумів, що Мальме – це український Миколаїв», - сміється хлопець. Символом шведського міста кораблебудівників був величезний кран.

«Коли галузь збанкрутувала, то продали все, навіть символ міста, і воно втратило будь який сенс. Зараз щось схоже переживає Миколаїв, для мене це дежавю»,- - каже хлопець. Однак «шведський Миколаїв» знайшов себе у якості наукового та ІТ-центру. Нині у місті непоганий рівень життя, дехто має навіть припарковану просто біля будинку яхту. Але ще кілька десятків років тому місто охопили страйки, а люди покладали мало надій на майбутнє.

«Вони протестували проти будівництва моста до Копенгагена, хоч нині він – основа міста. Якісь процеси скрізь є однаковими. Тому важливо зрозуміти та дослідити місто», - вважає мандрівник.

Так само було й з невеликим шведським містом Упсала. Потрапивши туди, хлопець одразу зрозумів, що це студентське місто, на кшталт українського Отрога. Однак зрозуміти його суть вдалося лише після спілкування із місцевими людьми, які розповіли про давні традиції та студентські нації.

«В Упсала дуже давні традиції – тут є студенські нації, які сформувалися за територіальною приналежністю до районів Швеції. Студентам із різних регіонів дуже давно збудували будинки, де вони могли збиратися, формувати свої спільноти та спілкуватися. Часто тепер нації не пов’язані зі назвами регіонів. Ті будинки дуже цікаві, їх зведення ініціював університет, який народив цю спільноту та дав старт її розвитку», - розповів Віктор-Микола.

Зрештою, надивившись нових міст та наситившись враженнями, прийшов час повертатися. Удома хлопець підрахував загальні витрати – вони становили близько 80-ти євро.

«Я побачив стільки краси! Навіть не маючи грошей ти можеш вивчати світ дуже довго – моя мандрівка тривала 73 дні. Ніщо тебе не має зупинити на шляху до твоєї мрії, навколо багато людей, які допомагають. Коли я розповідаю про свою подорож, то найчастіше говорю про людей – їхні історії набагато цікавіші ніж мої. Я не зробив нічого такого, чого б ге зробив хтось інший», - скромно відзачає лучанин. Лайфак для тих, хто хоче подорожувати – просто відкривати двері та вирушати, адже часто саме наважитися буває найважчим.

«У кожного – свій шлях. Те, що для мене є нормальним, для когось може бути неприйнятним. Я не агітую людей подорожувати автостопом чи спати на вулиці, але це один зі способів, кожному своє. Просто треба брати і відкривати для себе світ», - додає мандрівник.

Нині голова хлопця знову повна ідей. У планах – об'їхати навколо Чорного Моря, а потім податися далі в латинську Америку. Лишилося зовсім трошки – бодай трохи вивчити іспанську. Захоплюється хлопець і азіатськими країнами.

«Європа - це Європа, ми від неї не дуже далекі. Туристичний потенціал України мегавеликий. Коли я бачив родзинки певних європейських міст, то думав, що у нас таке на кожному кроці. Тому, якщо ця галузь розвиватиметься, то нас дуже важко буде чимось здивувати.

Мене надихає фраза Бенджаміна Франкліна – «Або напиши книгу, варту уваги, або проживи життя, варте написання книги». Я вибираю легший шлях – прожити цікаве життя. Головне почати, а далі ти надихаєшся цими речами.

Часто є проблема останнього кілометра, коли тебе довго не підбирають і ти хочеш повернутися. У моєму випадку просто не було шляху назад. Повертатися тією ж дорогою назад – нецікаво. Тому якщо ти чогось чекаєш, просто постав себе в умови, коли не буде вибору», - резюмує мандрівник.