Енкаведисти розчленували тіла патріотів і вкинули в яму з вапном: історія волинських Героїв

В селі Городок, що на Волині, відбулося вшанування пам'яті колишніх жителів села - Миколи Денеги та Івана Волоха, які загинули за Україну.

Про це пише "Слава праці".

У вересні 1920 року в наш край прийшли поляки. І почали тут хазяйнувати із заборони української мови, з скатоличення, спотворення нашої української історії.

Будь-який опір карався тюрмами, жорстокими заборонами. Все це породило всенародний рух опору окупантам. З 1930 року тут виникають осередки ОУН. З її членами познайомився наш городчанин Петро Ананійович Новозванський. Він і розгорнув у Городку агітацію за визволення з-під польського гніту й утворення Української незалежної держави.

Осередок ОУН очолив сільський учитель Дмитрук, та навиків підпільної роботи, конспірації у цих молодих людей не було. Петра Новозванського викрили, ув'язнили. Близько двох років польська охранка тримала його в казематах Луцька і Дубна.

А у вересні 1939 року прийшла сюди радянська влада з багатьома обіцянками щасливого життя в колгоспах. І землю панську поділили, і школу українську відкрили. Це людям подобалося. Але багатших стали розкуркулювати і вивозити у Сибір. Хто чинив опір щодо вступу в колгосп - того в тюрму. Нова влада поставила питання - закрити церкву. Переслідували тих, хто був у "Просвіті", членом ОУН.

Молоді сільські хлопці Микола Денега та Іван Волох, як і багато інших, з радістю зустріли "золотий вересень". Надіялися на щасливе життя. А вийшло інакше. У Городку з'явився представник НКВС. Він закликав молодь на боротьбу з куркулями та націоналістами, тобто, з господарями і українцями-патріотами.

У число тих активістів залучили й Миколу Денегу та Івана Волоха. На той час вони були досить грамотними й начитаними. Довгими зимовими вечорами з односельчанами вивчали історію України. Яка ж вона - зболена, потоптана чужинцями? Обидва хлопці палко любили свій край, рідну мову і культуру.

А тут отой прискіпливий представник НКВС наказав хлопцям ходити по Городку і сусідніх селах та відбирати в куркулів, тобто заможних селян, зерно із засіків та інше продовольство. Микола та Іван категорично відмовилися це робити. Сказали: "Ми нічого не клали до засіків тих господарів і відбирати в них їхнє, важкою працею зароблене майно, не підемо!"

Таким чином, вони відразу опинилися під пильним оком НКВС і згодом стали нелегалами в рідному селі. Хлопці відверто говорили, що собою являє нова влада. Енкаведисти довго дошукувалися, де ж переховуються ці агітатори. Мешканці села пособляли їм уникнути арешту. А друзі з СОУН допомогли Миколі та Івану дістати зброю для самозахисту. На другий день Різдва Христового 1940 року завітали хлопці до рідної домівки Івана Волоха. Але хтось із запроданців помітив їх. І ось ціла група - чоловік десять енкаведистів - оточила цю хату. На пропозицію здатися хлопці відповіли кулями зі своїх рушниць. Енкаведисти відкрили зустрічний вогонь з двох автоматів, пробували прорватись у двір, до хати, щоб захопити хлопців живими. Та всі спроби були марними, завдяки влучному вогню з хати.

Бій тривав біля двох годин. Але сили були нерівними. Не бажаючи здатися, Микола та Іван вигукнули: "Вмираємо за Україну!" - і підірвали себе гранатами...

Поневічені тіла хлопців енкаведисти вкинули в сани і повезли в Сенкевичівку, тодішній районний центр. Разом із тілами забрали і рідного брата Івана - Миколу Волоха. Після мученицьких допитів і катувань, під посиленим конвоєм його відправили до Луцької в'язниці, де він був розстріляний разом із ще двома односельчанами - Петром Новозванським і Макаром Липюком.

Щоб замести сліди злочину, тіла Івана Волоха та Миколи Денеги кати вкинули в яму з вапном. Отвір в яму був невеликий і ці нелюди розчленували тіла патріотів.

Після приходу в Сенкевичівку німецьких окупантів, місцеві жителі повідомили родичів замучених хлопців про місце їх поховання, хоча похованням це назвати не можна. У супроводі багатолюдної траурної процесії залишки закатованих були перевезені в село Городок і з почестями поховані за християнським звичаєм на сільському кладовищі.

Підготував Галік Курта.
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.