«Для батьків і дружини вигадав, що буду на мирній території»: історія волинського бійця

Багатодітний батько з Рожищ добровільно пішов захищати своїх дітей та Україну на схід. Рідні думали, що він на мирній території. А сам -пройшов пекло.

Захищати Батьківщину - обов’язок кожного справжнього чоловіка. У цьому був переконаний рожищанин Сергій Волощук у 1996-ому, коли йшов на строкову службу. Не зрадив своїм життєвим переконанням чоловік і у 2014-ому, коли почалися заворушення на східних кордонах України, - пишуть Волинські новини.

На той час Сергієві Волощуку, як багатодітному батькові (мав чотирьох неповнолітніх дітей), повістки про мобілізацію не приносили. На Донбасі вже розпочалася справжня війна. У новинах чи не щодня повідомляли про загиблих.


Не всі чоловіки виявилися готовими до такого розвитку подій. Хтось змінював місце проживання, виїздив на заробітки, аби не потрапити під мобілізацію. Сергій Петрович натомість, приховуючи правду від своїх рідних, оббивав пороги військкомату. Майже три місяці йому відмовляли, а 22 серпня Сергія Волощука та ще двох жителів нашого району вже таки відправляли в навчальний центр у Старичах.

"Для батьків та дружини я вигадав версію, що буду охороняти військові об’єкти, але на мирній території", - зізнається Сергій Волощук, - аби було менше нервів та переживань.

Після двох тижнів військових навчань оператор-наводчик БМП та радіотелефоніст Сергій Волощук у складі 24 окремої механізованої бригади був уже у Чугуєві Харківської області, після сортування підрозділу дорога вояків пролягла у Луганську область.


Лисичанськ, Трьохізбенка… Здається, назви цих населених пунктів сьогодні відомі кожному українцеві. Тоді ж, у 2014-му, командир відділення зв’язку мінометної батареї Сергій Волощук разом зі своїми побратимами не просто намагалися їх відстояти перед ворогом, а й переконати місцевих мешканців, що українці мають бути єдині в своєму бажанні будувати власну державу, а не жити за багатолітніми «дружніми» вказівками Кремля. Тут довелося пізнати і гіркоту втрати перших побратимів.

Після чотирьох місяців перебування в зоні АТО 24 механізована бригада, а в її складі і Сергій Волощук, повернулася на ротацію. Сльози радості і переживання від довгоочікуваної зустрічі переповнювали дружину бійця Тетяну. А Сергій Петрович, дивлячись на своїх маленьких дітей, приймає для себе рішення знову стати у ряди вояків.

"Ми повинні захищати своїх дітей, відстоювати наше майбутнє", - так локанічно пояснив Сергій Волощук своє повернення у зону бойових дій у березні 2015 року вже у складі 72-ої Білоцерківської окремої механізованої бригади. Тільки тоді їх взвод технічної розвідки працював уже в Донецькій області.


"У 2014-ому забезпечення армії повністю лягло на плечі українського народу. І форму, і взуття, продукти – все нам довозили волонтери. Бо ж на початках бувало, що на два тижні виїздів на обстріли нам видавали лише три сухпайки. У 2015-ому ситуація змінилася. Постачали вже й тушонку, і консерви якісніші. І боєприпасів вистачало, хоч ради справедливості слід зазначити, що були в нас автомати – мої однолітки, десь 78-79 років випуску, і кулемет «Максим», але все стріляло", - розповідає 39-річний захисник України.

Дружину Сергія Волощука Тетяну теж можна назвати справжнім солдатом. Адже наймолодшу донечку Вероніку вона народила без підтримки та турботи чоловіка.

Багатодітний батько прийшов у відпустку тільки через два місяці після народження доньки. Потішився родиною, охрестив маленьку Вероніку і за кілька днів – знову у стрій. Вдруге Сергій Волощук провів в зоні АТО понад рік і демобілізувався у квітні 2016 року.


"На той час в українській армії вже відбулися помітні зміни і щодо технічного оснащення, і щодо матеріального забезпечення військових. Престиж військової професії поступово відновлюється, та й особистий моральний обов’язок чоловіків, як захисників своєї родини, патріотів рідної землі ніхто не відміняв", - ділиться думками Сергій Волощук.

Мабуть саме цей моральний обов’язок та реальні армійські зміни і спонукали чоловіка після двомісячного перебування під мирним небом відправитися в зону АТО вже за контрактом.

Авдіївська промзона – гаряча точка на карті протистояння українських військових та військ агресора, обстріли якої практично не припиняються від початку війни на Донбасі. Це стратегічна територія, яку Сергію Волощуку разом з побратимами довелося контролювати півроку.


В кінці грудня 2016-го, по завершенні контракту, Сергій Волощук повертається у рідне місто. З радістю зустрічають свого захисника батьки, дружина, діти, тільки от маленька Вероніка не відразу йде на руки до татуся, вона ще кілька днів звикатиме до нього, та батьківська ласка швидко підкорить дитячу недовіру.

Довгими зимовими вечорами, коли господарство вже доглянуте і можна відпочити в затишній оселі, Сергій Петрович обов’язково переглядав телевізійні випуски новин, слідкував за подіями, які відбувалися на Донбасі, і розумів – війна триває. Хоч тут, на мирній території, більшість про це чомусь забуває.

"Якщо ми хочемо незалежну Україну, ми мусимо її відстояти. Ми, українці, а не хтось інший", - переконаний Сергій Волощук.

Цей патріотичний настрій знову покликав чоловіка до війська. З 1 квітня 2017 року контрактник Сергій Волощук у складі артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-піхотної бригади обороняв позиції українських військових під Зайцевим на Донеччині.

"Захисник України – це звучить гордо. Принаймні, для мене. Це обов’язок, це відповідальність, це вияв власної гідності. Бо хто, як не ми", - говорить боєць.


Так виховали його батьки, ці життєві принципи передає чоловік власним дітям, особливо сину Данилу, котрий, до речі, мріє вступити на навчання до Волинського військового ліцею.

По закінченні контракту в жовті цього року Сергій Волощук прийняв для себе важливе рішення – вибрав пріоритетом у професійному житті військову службу.

Нині учасник бойових дій несе службу у Рожищенському військкоматі, доки дружина Тетяна на заробітках, займається вихованням дітей. Та чи вдасться Сергію Петровичу довго залишатися на мирній території, покаже час. Адже він – справжній воїн, на якого варто рівнятися.

Тетяна БОЯРИН