«Старі фотографії» з Максимом Гринщишиним

Знайомилася з Максимом ще у 1999 році у весняному поході по Карпатах. Він був сильним, мужнім та витривалим – ніс рюкзак за себе, і за тих, кому було тяжко, почепивши їх на себе – один попереду, другий ззаду.

Потім ми разом створювали офіційно турклуб «Ми».

З турклубівцями їздили в першу новорічну поїздку до Карпат, зустрівши там 2000 рік, напередодні вийшовши на Говерлу, як зараз пам’ятаю сонячну та безвітряну зимову погоду. Зупинившись в приюті «Казмєнщику», де потрібно було палити дровами, які рубав Макс.
Потім було багато туристичних акцій, посиденьок, вечорниць.



Як співав Кузьма:

«Дешеве пиво і сухе вино,
Робили нас щасливими людьми,
І ніби чудо польське радіо,
Нам відкривало той незнаний світ
Ми жили всі так ніби, то був сон
І можна бути вічно молодим»

Нам тоді було по 20 … ну трішки з гаком.

Потім Макс поїхав за кордон на декілька років. Приїхавши він з нами їздив в Рокині на свято Купала, де ми зустрічали Сонце. А згодом поїхавши в Карпати на День Молоді піднімаючись на гору Піп Іван та озеро Марічейку ніс не тільки рюкзак, а ще й… дівчину на спині, оце СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА!

Потім він пішов на фронт за викликом повістки. Відбувалися декілька телефонних розмов під час відпусток про життя-буття, потреби на війні на той час в тепловізорах, військовому одязі і т.д.

Думаю він, так як і більшість українців – хотів припинення війни, мирного життя. В пам'ять про нього ми маємо її завершити, іншого - НЕ ДАНО!!!
Ми любили тебе, МАКС і будемо пам’ятати завжди усміхненим…
Страшно і не віриться, що вже не підемо в похід по Карпатах…

«І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими як тоді..»



Руслана Мельник та всі турклубівці,
які знали Максима Гринчишина