Промоутер з народу, або Чемний бородань з вулиці Лесі Українки. ОБЛИЧЧЯ МІСТА
27 січня, 2017, 10:33
Найперше мене у ньому здивувала не зачіска (а в чоловіка - довге волосся, завше зібране у хвіст). Не усмішка (а він часто усміхається). А те, що він кардинально відрізняється від тієї армії народу, що "тицяє" рекламки в руки перехожим на луцькій стометрівці.
Як виявилося, найввічливіший “роздавач” рекламних флаєрів та візитівок з вулиці Лесі Українки, у минулому ...скрипаль, коваль та підприємець.
***
Буває: йдеш собі вулицею Лесі Українки (чи летиш) а тут тобі збоку наївне: “Не знаєте, як доїхати до Рівного?”. Ти спиняєшся, бо хочеш допомогти. А раптом виявляється, що цей парубок/дівчина просто ...духи продає. А про Рівне - то це так, щоб спинити.
На фоні подібних героїв старшого віку чоловік, який пропонує візитівки чи флаєри і щоразу каже: “Гарного вам дня!” чи “Візьміть, будь ласка”, виглядає майже динозавром...
Він з'явився на "стометрівці" не так давно. За кілька місяців роботи дивний роздавач рекламок став майже своїм. І якось швидко вписався в антураж пішохідної Лесі Українки, у минулому Радянської, ще в древнішому минулому - Сталіна, Ягеллонської, Головної, Імператора Миколи ІІ.
***
- Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його господинею! - усміхається у відповідь на спробу познайомитися дивний роздавач рекламок із луцької стометрівки.
Зима. І холодно, і слизько... А він сумлінно з дня у день усміхається перехожим.
Пробую розговорити. Чоловік вагається і спершу дає зрозуміти: він волів би лишитися інкогніто. Але за мить здається.
- Перед вами скрипаль з поставленим голосом. “Да, я шут, я скрипач...” (наспівує). Було колись, Брест... Ай! - раптом обриває несподівані спогади про минуле Андрій (прізвище повідомити так і не наважується).
***
Андрій разом із дружиною та двома синами переїхав до Луцька із Ковеля кільканадцять років тому.
- Я просто почав життя з чистої сторінки, дійшовши піввікового рубежу, - пояснює.
За мить я дізнаюся, що музикант у минулому 12-ть років був ще й ковалем.
- Сенс мого життя складається з того, що я хочу бачити у всьому потенціал. Якщо беру в руки шматок заліза, то хочу бачити в ньому троянду. Решту, як казав Мікелеанджело, просто відсікаю. На якомусь етапі свого життя відчув, що треба рухатися далі... І вступив до політехнічого вузу за спеціальністю “сільськогосподарська архітектура”. Завершив його - і ні дня не працював за фахом, - усміхається Андрій.
Ще кілька років свого життя чоловік присвятив торгівлі й був підприємцем. А потім, каже, вирішив почати з чистої сторінки.
- 18 років мав свій бізнес. Зараз я на тому етапі свого життя, коли сказав: треба переключатися на щось інше. Вирішив радикально все змінити і піти в маси.
***
Його “чиста сторінка” - то і є вулиця Лесі Українки.
- Я беруся за все. Щодня прокидаюся о шостій, йду з собакою гуляти. За будь-якої погоди насолоджуюся природою, набираюся від неї енергії. А з десятої вже тут. Мені мій син якось сказав: “Тату, та ти роздавав би просто чисті папірці, аби тільки бути серед людей”, - сміється Андрій.
Себе він називає промоутером або фрілансером. І зазначає: зовсім не зважає на те, що йому пропонують роздавати людям: візитівки з реквізитами аптеки чи запрошення на курси масажу.
- Іноді попрошу вихідний, побуду вдома півдня, а все одно йду працювати. Знаєте принцип який? Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його хазяйкою, - натякає Андрій.
***
- Що мені нагадає вулиця Лесі Українки? Едемський сад. Вона мені навіює якусь ностальгію, - ділиться враженнями промоутер з народу.
Секрет успіху незвично чемного рекламіста - в простому:
- Чи не кожен перехожий носить маску понтового циніка. Тут пустоту, яка в кожному з нас, треба чимось заповнити. Мене часом питають: "Що ви рекламуєте?". Я представляю звичайну компанію. Але рекламую я себе. Треба людям дати щось так, щоб вони наступного дня від тебе не відверталися.
***
Так “від кави до кави” чемний промоутер усміхається кожному перехожому. Від однієї велокав'ярні - до іншої... У цю відстань і вміщається вся легендарна луцька стометрівка. Як і життя цього чоловіка, що, певне, теж складалося з певних “від” і “до”.
Андрій прекрасно знає, що більшість із тих папірців, які він роздає людям, ці самі люди викидають у найближчий смітник. У кращому випадку - прочитавши перед тим. Але не це основне, запевняє.
- Я не макулатуру роздаю, а інформацію. Взяли, викинули, а настрій лишився... От і все.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Як виявилося, найввічливіший “роздавач” рекламних флаєрів та візитівок з вулиці Лесі Українки, у минулому ...скрипаль, коваль та підприємець.
***
Буває: йдеш собі вулицею Лесі Українки (чи летиш) а тут тобі збоку наївне: “Не знаєте, як доїхати до Рівного?”. Ти спиняєшся, бо хочеш допомогти. А раптом виявляється, що цей парубок/дівчина просто ...духи продає. А про Рівне - то це так, щоб спинити.
На фоні подібних героїв старшого віку чоловік, який пропонує візитівки чи флаєри і щоразу каже: “Гарного вам дня!” чи “Візьміть, будь ласка”, виглядає майже динозавром...
Він з'явився на "стометрівці" не так давно. За кілька місяців роботи дивний роздавач рекламок став майже своїм. І якось швидко вписався в антураж пішохідної Лесі Українки, у минулому Радянської, ще в древнішому минулому - Сталіна, Ягеллонської, Головної, Імператора Миколи ІІ.
***
- Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його господинею! - усміхається у відповідь на спробу познайомитися дивний роздавач рекламок із луцької стометрівки.
Зима. І холодно, і слизько... А він сумлінно з дня у день усміхається перехожим.
Пробую розговорити. Чоловік вагається і спершу дає зрозуміти: він волів би лишитися інкогніто. Але за мить здається.
- Перед вами скрипаль з поставленим голосом. “Да, я шут, я скрипач...” (наспівує). Було колись, Брест... Ай! - раптом обриває несподівані спогади про минуле Андрій (прізвище повідомити так і не наважується).
***
Андрій разом із дружиною та двома синами переїхав до Луцька із Ковеля кільканадцять років тому.
- Я просто почав життя з чистої сторінки, дійшовши піввікового рубежу, - пояснює.
За мить я дізнаюся, що музикант у минулому 12-ть років був ще й ковалем.
- Сенс мого життя складається з того, що я хочу бачити у всьому потенціал. Якщо беру в руки шматок заліза, то хочу бачити в ньому троянду. Решту, як казав Мікелеанджело, просто відсікаю. На якомусь етапі свого життя відчув, що треба рухатися далі... І вступив до політехнічого вузу за спеціальністю “сільськогосподарська архітектура”. Завершив його - і ні дня не працював за фахом, - усміхається Андрій.
Ще кілька років свого життя чоловік присвятив торгівлі й був підприємцем. А потім, каже, вирішив почати з чистої сторінки.
- 18 років мав свій бізнес. Зараз я на тому етапі свого життя, коли сказав: треба переключатися на щось інше. Вирішив радикально все змінити і піти в маси.
***
Його “чиста сторінка” - то і є вулиця Лесі Українки.
- Я беруся за все. Щодня прокидаюся о шостій, йду з собакою гуляти. За будь-якої погоди насолоджуюся природою, набираюся від неї енергії. А з десятої вже тут. Мені мій син якось сказав: “Тату, та ти роздавав би просто чисті папірці, аби тільки бути серед людей”, - сміється Андрій.
Себе він називає промоутером або фрілансером. І зазначає: зовсім не зважає на те, що йому пропонують роздавати людям: візитівки з реквізитами аптеки чи запрошення на курси масажу.
- Іноді попрошу вихідний, побуду вдома півдня, а все одно йду працювати. Знаєте принцип який? Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його хазяйкою, - натякає Андрій.
***
- Що мені нагадає вулиця Лесі Українки? Едемський сад. Вона мені навіює якусь ностальгію, - ділиться враженнями промоутер з народу.
Секрет успіху незвично чемного рекламіста - в простому:
- Чи не кожен перехожий носить маску понтового циніка. Тут пустоту, яка в кожному з нас, треба чимось заповнити. Мене часом питають: "Що ви рекламуєте?". Я представляю звичайну компанію. Але рекламую я себе. Треба людям дати щось так, щоб вони наступного дня від тебе не відверталися.
***
Так “від кави до кави” чемний промоутер усміхається кожному перехожому. Від однієї велокав'ярні - до іншої... У цю відстань і вміщається вся легендарна луцька стометрівка. Як і життя цього чоловіка, що, певне, теж складалося з певних “від” і “до”.
Андрій прекрасно знає, що більшість із тих папірців, які він роздає людям, ці самі люди викидають у найближчий смітник. У кращому випадку - прочитавши перед тим. Але не це основне, запевняє.
- Я не макулатуру роздаю, а інформацію. Взяли, викинули, а настрій лишився... От і все.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Луцьке ретро просто неба, або Чи є життя після філармонії? ОБЛИЧЧЯ МІСТА
21 грудня, 2016, 13:25
3
14
Коментарі: