Промоутер з народу, або Чемний бородань з вулиці Лесі Українки. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

6
12
Промоутер з народу, або Чемний бородань з вулиці Лесі Українки. ОБЛИЧЧЯ МІСТА
Найперше мене у ньому здивувала не зачіска (а в чоловіка - довге волосся, завше зібране у хвіст). Не усмішка (а він часто усміхається). А те, що він кардинально відрізняється від тієї армії народу, що "тицяє" рекламки в руки перехожим на луцькій стометрівці.

Як виявилося, найввічливіший “роздавач” рекламних флаєрів та візитівок з вулиці Лесі Українки, у минулому ...скрипаль, коваль та підприємець.

***

Буває: йдеш собі вулицею Лесі Українки (чи летиш) а тут тобі збоку наївне: “Не знаєте, як доїхати до Рівного?”. Ти спиняєшся, бо хочеш допомогти. А раптом виявляється, що цей парубок/дівчина просто ...духи продає. А про Рівне - то це так, щоб спинити.

На фоні подібних героїв старшого віку чоловік, який пропонує візитівки чи флаєри і щоразу каже: “Гарного вам дня!” чи “Візьміть, будь ласка”, виглядає майже динозавром...

Він з'явився на "стометрівці" не так давно. За кілька місяців роботи дивний роздавач рекламок став майже своїм. І якось швидко вписався в антураж пішохідної Лесі Українки, у минулому Радянської, ще в древнішому минулому - Сталіна, Ягеллонської, Головної, Імператора Миколи ІІ.



***

- Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його господинею! - усміхається у відповідь на спробу познайомитися дивний роздавач рекламок із луцької стометрівки.

Зима. І холодно, і слизько... А він сумлінно з дня у день усміхається перехожим.

Пробую розговорити. Чоловік вагається і спершу дає зрозуміти: він волів би лишитися інкогніто. Але за мить здається.

- Перед вами скрипаль з поставленим голосом. “Да, я шут, я скрипач...” (наспівує). Було колись, Брест... Ай! - раптом обриває несподівані спогади про минуле Андрій (прізвище повідомити так і не наважується).

***

Андрій разом із дружиною та двома синами переїхав до Луцька із Ковеля кільканадцять років тому.

- Я просто почав життя з чистої сторінки, дійшовши піввікового рубежу, - пояснює.

За мить я дізнаюся, що музикант у минулому 12-ть років був ще й ковалем.

- Сенс мого життя складається з того, що я хочу бачити у всьому потенціал. Якщо беру в руки шматок заліза, то хочу бачити в ньому троянду. Решту, як казав Мікелеанджело, просто відсікаю. На якомусь етапі свого життя відчув, що треба рухатися далі... І вступив до політехнічого вузу за спеціальністю “сільськогосподарська архітектура”. Завершив його - і ні дня не працював за фахом, - усміхається Андрій.

Ще кілька років свого життя чоловік присвятив торгівлі й був підприємцем. А потім, каже, вирішив почати з чистої сторінки.

- 18 років мав свій бізнес. Зараз я на тому етапі свого життя, коли сказав: треба переключатися на щось інше. Вирішив радикально все змінити і піти в маси.



***

Його “чиста сторінка” - то і є вулиця Лесі Українки.

- Я беруся за все. Щодня прокидаюся о шостій, йду з собакою гуляти. За будь-якої погоди насолоджуюся природою, набираюся від неї енергії. А з десятої вже тут. Мені мій син якось сказав: “Тату, та ти роздавав би просто чисті папірці, аби тільки бути серед людей”, - сміється Андрій.

Себе він називає промоутером або фрілансером. І зазначає: зовсім не зважає на те, що йому пропонують роздавати людям: візитівки з реквізитами аптеки чи запрошення на курси масажу.

- Іноді попрошу вихідний, побуду вдома півдня, а все одно йду працювати. Знаєте принцип який? Погана та прибиральниця розкішного офісу, яка не мріє стати його хазяйкою, - натякає Андрій.

***

- Що мені нагадає вулиця Лесі Українки? Едемський сад. Вона мені навіює якусь ностальгію, - ділиться враженнями промоутер з народу.

Секрет успіху незвично чемного рекламіста - в простому:

- Чи не кожен перехожий носить маску понтового циніка. Тут пустоту, яка в кожному з нас, треба чимось заповнити. Мене часом питають: "Що ви рекламуєте?". Я представляю звичайну компанію. Але рекламую я себе. Треба людям дати щось так, щоб вони наступного дня від тебе не відверталися.

***

Так “від кави до кави” чемний промоутер усміхається кожному перехожому. Від однієї велокав'ярні - до іншої... У цю відстань і вміщається вся легендарна луцька стометрівка. Як і життя цього чоловіка, що, певне, теж складалося з певних “від” і “до”.

Андрій прекрасно знає, що більшість із тих папірців, які він роздає людям, ці самі люди викидають у найближчий смітник. У кращому випадку - прочитавши перед тим. Але не це основне, запевняє.

- Я не макулатуру роздаю, а інформацію. Взяли, викинули, а настрій лишився... От і все.




Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
12

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
О, кілька разів перетиналися з ним :) Не реально позитивний і приємний чувак :) Успіху Вам, Андрію! От би побільше таких людей в нашій країні, то нам би не страшно було б все!
Відповісти
А мені здається, він у життті чимало бяки наївся, а душа світиться...
Відповісти
Дуже позитивна людина!!
Відповісти
Позитивний , харизматичний !Так ,побільше б таких людей 1
Відповісти
Мені одній не подобається ця людина? Якесь внутрвшне не сприйняття(
Відповісти
Дуже приємна людина, бачу щодня, і від нього з його позитивом напевном і пакет з лайном узяла б. Смішно та правда!
Відповісти

© 2024. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Віртуальний хостинг сайтів HyperHost.ua в Україні