Жахи про Луцький навчально-реабілітаційний центр: міфи чи реальність?

Кожна дитина потребує уваги. Але особливі діти потребують особливої уваги і особливих умов. Для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку у Луцьку функціонує навчально-реабілітаційний центр. Мати одного із хлопчиків, який у ньому навчається, звернулася до редакції інтернет-видання «Волинь24». На її думку, умови в єдиному в Луцьку закладі для особливих дітей нестерпні, тому треба бити на сполох.

ЗА ПРАВА ДІТЕЙ

«Я б’юся за дітей, які навіть не мої, але за яких мені образливо. І я чогось доб’юся, тому що там точно не все прозоро. Реально, там є такі факти, що на голову не налізуть нормальній людині. Для дітей – нічого», – починає розповідати мати одного з вихованців Лукія Влассерос.

Після спілкування з нею телефоном склалося враження, що умови в центрі десь такі, як у слідчому ізоляторі. Аби довести чи ж розвінчати міфи – їду у Луцький навчально-реабілітаційний центр, щоб поспілкувалися з директором закладу Лесею Волинець та побачити все на власні очі.

Зустрічаю Лесю Волинець біля робочого кабінету, представлюсь журналістом і відразу розкриваю карти – у редакцію надійшла скарга від одного з батьків, прошу прокоментувати.

«Мабуть, від однієї з мам», – відразу здогадується директор закладу, про кого мова, та запевняє, що готова все показати і розказати, адже приховувати від журналістів у Луцькому НРЦ немає що.



«ПОБОРИ» ПО ДВАДЦЯТЬ ГРИВЕНЬ ЩОМІСЯЦЯ

«Фінансуванням і розподілом дітей займається директор, і вона повинна цим жити. Вона повинна знати кожну дитину в лице, її проблеми і її ситуацію. Причому школа фінансується міською радою. Все, на що просить директор, міськрада на все виділяє гроші. Тільки куди ці кошти йдуть – не зрозуміло», – обурюється Лукія Влассерос.

«Сьогодні наша школа безплатно забезпечена дворазовим гарячим харчуванням у сумі 25 гривень на день на одну дитину. Діти забезпечені безплатним доїздом до школи і від’їздом додому автобусами і тролейбусами. Також забезпечені безоплатними медичними послугами і медикаментами. У нашій школі створено мікрополіклініку. Всі ці процедури безплатні. Крім того, діти забезпечені безплатним відвідуванням гуртків. Діє спортивна секція, танцювальний гурток, гуртки образотворчого мистецтва, дизайну та інші. Крім того, у нас є корекційні педагоги. Оплата праці цих фахівців також здійснюється за рахунок бюджету», – пояснює Леся Волинець. На всі ці питання, каже директор, давала відповідь Лукії Влассерос письмово.

Варто наголосити, що директор закладу не розпоряджається бюджетними коштами, адже всі платежі здійснюються через централізовану бухгалтерію управління освіти Луцької міської ради.

«З нас, з батьків, беруться побори по 20 гривень в місяць. З кожної дитини, яка, вибачте, має інвалідність», – обурюється Лукія Влассерос.

Директор Леся Волинець пояснює: «Батьківські кошти в сумі 20 гривень – це фонд школи у нас називається. Рішення батьків про створення фонду було ухвалене на батьківських зборах 13 вересня 2018 року. Батьківські збори відбувалися в кожному класі. Батьки, які виявили бажання підтримати школу на 20 гривень в місяць, ці кошти здають в батьківський комітет. Ті батьки, які не виявили такого бажання, цих коштів не здають. Інформація про зібрані і витрачені кошти висвітлюється у нас на сайті та у вестибюлі на інформаційному стенді. Я до цих коштів відношення не маю. На сьогодні ці гроші майже не використовуються, тому що нам надходить дуже багато коштів з міського бюджету».

Директор закладу демонструє звіт про використання батьківських грошей. Очевидно, мова не йде про великі суми, за місяць вдалося зібрати трохи більше як три тисячі гривень, потратили ж ледь більше двох. Виходить, збирати по 20 гривень щомісяця – це добровільна ініціатива самих батьків.




«ЄВРОАПАРТАМЕНТИ» ДЛЯ ЗАВУЧА

«200 тисяч гривень виділили з міського бюджету на інвентар закладку. А вчителька у клас принесла власний стільчик з дому, бо не було на чому сидіти. Причому завуч школи сидить в кабінеті на 150 квадратних метрів, де зроблений євроремонт і дорогі меблі. Я особисто фарбувала підлогу і двері в класі. Діти з інвалідністю потім мають вдихати ці токсичні гази. Зате у завуча школи стоять пластикові двері. У дітей в класі стеля валиться, а там – євроремонт», – обурюється Лукія Влассерос.

Директор закладу Леся Волинець показує приміщення, де навчаються третьокласники: сучасний ремонт, багато книг та іграшок, мультимедійна дошка, куточок відпочинку і стеля без жодної тріщини.

«Покажіть мені стелю, яка падає на голову», – не розуміє претензій директор.

Заступник директора центру Ірина Огородник проводить у власний кабінет і пояснює, що не такий вже він і власний. Це методичний кабінет, у якому проводять педради і різні інші педагогічні заходи. Адже часто в центр приїжджають педагоги з інших міст для обміну досвідом. Оскільки працювати з особливими дітьми не вчать у педвузах – все це практика з життя, якою необхідно ділитися. А її сюди просто перевели, бо іншого приміщення для неї немає. Та й ремонт у кабінеті, за словами Ірини Огородник, педагоги робили власними силами, і жодної копійки бюджетних коштів на нього не потратили. Керівники центру кажуть, що в цьому кабінеті взимку не тримається температура, тому навчатися тут дітям не можна. Дійсно, за відчуттями, в кабінеті навіть холодніше, ніж на коридорі.





«СУМНІВНИЙ» РЕМОНТ АКТОВОЇ ЗАЛИ

«Інше важливе для нас питання: адміністрація закладу хвалиться, що зробили ремонт актової зали. Але діти бувають там двічі на рік, так само, як і батьки. Більше це, мабуть, для керівництва, яке приїжджає в цю школу і якому треба показати актову залу. І стоїть ця актова зала холодна і нікому не потрібна. А якщо ви зайдете у роздягальню – подумаєте, що потрапили в Радянський Союз, підвал чи то психлікарню», – розповідає Лукія Влассерос.

«Ремонту в актовій залі не було 56 років. Актова зала нам конче була потрібна. Три-чотири рази на тиждень у нас проводиться захід в актовій залі», – спростовує це зауваження Леся Волинець. Директор запевняє, що діти займаються в актовій залі майже щодня, адже у закладі існує безліч творчих груп, у яких діти самовиражаються за рахунок сцени. Власне, під час інтерв’ю в актовій залі діти саме проводили репетицію танцювального конкурсу.

Директор розповідає, що рішення в першу чергу робити ремонт актової зали ухвалили батьки одноголосно. Погоджується, потрібно ремонтувати і роздягальню, але при цьому наголошує, що слід правильно розставляти пріоритети.

Тендер щодо реконструкції актової зали проводило управління капітального будівництва Луцької міської ради у вересні минулого року. Як вбачається з даних системи «Прозоро», вартість ремонту – 1 мільйон 363 тисячі гривень. Це допорогова сума, тому детального кошторису в систему «Прозоро» не завантажено. Ремонт виконувало підприємство «Житлобуд-1». Що виконали за ці кошти – видно на фото.





«ЗДОРОВІ І БЕШКЕТНІ» СЕРЕД «ХВОРИХ І СЛУХНЯНИХ»

Ще однією скаргою на заклад було перевантаження дітьми. Жінка переконана, що у закладі для особливих дітей навчаються і звичайні, здорові, діти, у яких, втім, погана поведінка.

«Нашим дітям, які інваліди, не вистачає уваги. А ще їх б’ють! Оці діти, адекватні, їх просто б’ють. Причому вони не мають ні інвалідності, нічого. Батьки дуже просили видалити цих дітей в звичайну загальноосвітню школу. Відповіли, що в цих дітей поведінка погана. То що, навчально-реабілітаційний центр – це виправна колонія? Вибачте, тут школа для дітей-інвалідів, це діти з ДЦП, діти з аутизмом і синдромом Дауна, з проблемами зору, мови, із затримкою психічного розвитку тощо. Але ці діти не б’ються, тому що вони в душі добрі», – каже Лукія Влассерос.

Директор Леся Волинець проводить мене у приміщення, де 3-А клас, у якому навчається син Лукії, саме займається малюванням. Діти, захоплені творчим процесом, не надто відволікаються на сторонніх.

«Сьогодні у школі навчається 278 дітей. Всі абсолютно діти мають вади. Дітей ми не приймаємо за бажанням і заявою батьків. Дітей у школу ми приймаємо за рекомендаціями медико-психолого-педагогічної консультації. В цьому конкретному випадку у 3-А класі навчаються діти, які мають дефекти мовлення. На уроках ідеальна тиша. А перерва – як перерва. Всі ж діти повинні рухатися», – каже директор.

Леся Волинець запевняє, що син Лукії навчається у центрі вже 2 роки. І раніше не було жодних скарг і претензій. Вони почалися після того, коли в клас прийняли трьох нових дітей. Директор переконує, що подавала дітей на перекомісію, але лікарі одностайні у своєму рішенні – ці діти не можуть навчатися у звичайній школі. Тому просто вигнати їх із реабілітаційного центру директор не має права.



КАЖУТЬ – «З ЖИРУ БІШУСЯ»

Прошу показати і розказати, які все ж є проблеми у закладі, на які, можливо, потрібно звернути увагу влади чи громадськості для швидшого вирішення.

«Нема у нас проблем», – впевнено відповідає Леся Волинець. Згадує хіба що про туалети, в яких запланувала ремонт.

«Мені вже кажуть, що я з жиру бішуся. В мене і так все добре, а я хочу ще краще», – каже директор закладу, показуючи туалети, які родом ніби з Радянського Союзу.

Леся Волинець запевняє, що вона, батьки та спонсори постійно хочуть поліпшувати і вдосконалювати матеріальну базу закладу і роблять це в міру можливостей. За словами директора, письмові скарги надходили тільки від однієї матері, хоч у центрі навчається майже три сотні дітей.

Зв’язуємося телефоном із головою піклувальної ради навчально-реабілітаційного центру Наталією Геннадіївною. Вона повідомила, що 13 листопада відбувалося засідання ради школи, де обговорювали питання і проблеми, які, власне, й порушує Лукія Влассерос. Втім, жінка на збори не прийшла.

«Вона зовсім не цікавиться життям школи», – каже про Лукію Влассерос голова піклувальної ради. Сама ж Лукія вважає, що рада школи засідає формально.

Проте незважаючи на значні розбіжності у поглядах на ситуацію у школі, є між жінками і спільне бачення. Всі, включно з директором, погоджуються з тим, що у школі необхідно зробити ремонт у туалетах. Також на черзі проект з утеплення фасаду.





Комфорт – поняття оціночне. Когось наявні умови цілком влаштовують, а когось – категорично ні. Але якщо скарги на умови Луцького навчально-реабілітаційного центру носять поодинокий характер – мабуть, більшості батьків усе подобається. А у тих, кого влаштовує не все, вибору небагато – або миритися з тим, що є, або створювати кращі умови. Адже іншого, комфортнішого, реабілітаційного центру у Луцьку просто немає.

Роман КОЛЮХОВ («Волинь24»)