Невидима кімната: лучанин з інвалідністю лишився на вулиці, бо для чиновників його житло перестало існувати

Лучанин Леонід Горолюк все життя будував житло для людей, та на старості, отримавши інвалідність, сам лишився без житла. А все тому, що кімната у гуртожитку, де він жив, перестала існувати. Вона – ціла і неушкоджена, зникла вона лише на паперах, а фактично – там уже живуть інші люди. Як так сталося і чому Леонід не може довести свою правоту в суді – розбиралася редакція «Волинь24».

На початку 90-х років Леоніда Горолюка поселили у секцію №75 у гуртожитку на вулиці Сагайдачного, 1 у Луцьку.



Пізніше знайшовся «інвестор», який викупив гуртожиток і планував зробити на першому поверсі офісні приміщення. Людей за їхньою згодою переселили на інші поверхи гуртожитку. Леоніду Горолюку випало жити у кімнаті №23-Б, і з 17 жовтня 1995 року він проживав там. Відтоді минуло багато часу, і чоловік пригадує, що підписував якісь документи про переселення, але зараз їх на руках не має.

Втім, у технічних документах на приміщення, датованих 1998 роком, кімнати №23-Б у гуртожитку на вулиці Сагайдачного, 1 у Луцьку не існувало. Це і стало причиною, яка в подальшому перетворила Леоніда у безхатька.

Дванадцять років Леонід Горолюк спокійно жив у кімнаті №23-Б, якої не існувало у технічних документах гуртожитку. Втім, є довідка, видана Державною міграційною службою, якою підтверджується, що чоловік дійсно жив у кімнаті №23-Б. На цю адресу надходили квитанції за оплату комунальних послуг, які Леонід справно сплачував.

Все було добре до 2007 року. А тоді утворилося об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія», головою якого став Олександр Лук’янчук. Вже через місяць після утворення ОСББ суд визнав право користування житловим приміщенням №23 у гуртожитку за сусідами Леоніда – родиною Доманських. Вони отримали право на приміщення №23 загальною площею 56,4 квадратних метра, без урахування кімнати №23-Б, у якій жив Леонід.

У липні 2015 року кімната №23-Б у юридичній реальності перестала існувати остаточно. Рішенням правління ОСББ «Вікторія» її приєднали до секції №23. Таким чином, родина Доманських могла претендувати ще на одну кімнату – кімнату Леоніда. А він, маючи прописку у кімнаті №75, з якої давно добровільно переселився у кімнату №23-Б, фактично залишився особою без визначеного місця проживання – безхатьком.

Та й кімнати №75, у якій прописаний чоловік, теж більше не існує. Наприкінці 90-х років нумерацію житлових приміщень у гуртожитку змінили. І 75 стала 8. Та оскільки Леонід підписав документи про переселення у кімнату №23-Б, 75 (а пізніше – 8) вважалася вільною, і на неї видали ордер тим людям, які там проживали фактично.

Маючи інвалідність зору, Леонід Горолюк не може самостійно читати документи і орієнтуватися в усіх бюрократичних процесах. Тому права чоловіка почала захищати адвокатеса Ірина Міщук.

Правозахисниця переконана, що приєднання кімнати №23-Б до приміщення №23 було незаконним, адже не існує відповідного протоколу зборів ОСББ, та й за статутом об’єднання співвласників не має таких повноважень.

Наступним кроком у липні 2016 року правління ОСББ вирішило надати дозвіл користування житловим приміщенням №23 родині Доманських. Включно з кімнатою, у якій фактично жив Леонід Горолюк.

Ще через місяць Луцька міська рада видала родині Доманських ордер на житлове приміщення №23 у гуртожитку на вулиці Сагайдачного, 1 у Луцьку. Водночас судом було встановлено, що у кімнаті №23 ніхто не зареєстрований. Чомусь тоді суд не взяв до уваги жодних фактів, які підтверджували, що Леонід дійсно жив у кімнаті №23-Б – ні довідки з міграційної служби, ні квитанцій про сплату комунальних платежів, ні свідчень самого Леоніда та свідків. Його кімната стала невидимою для Феміди, і сліпа богиня правосуддя вперто робить вигляд, що не розуміє, про яке право на житло говорить позивач у суді.

А вже у вересні 2016 року з’явилася довідка про те, що у приміщенні №23 у гуртожитку на вулиці Сагайдачного, 1 у Луцьку проживає четверо осіб: Доманський Михайло Петрович, Доманська Ірина Петрівна, Доманський Петро Григорович та Доманська Світлана Іванівна, і всі вони мають право на його приватизацію.

У рішенні суду згадується стаття 58 Житлового кодексу України, у якій йдеться про те, що ордер на житло може бути видано тільки на вільне приміщення. Але, незважаючи на те, що Леонід Горолюк тривалий час жив у кімнаті №23-Б, сплачував комунальні послуги, утримував кімнату у належному стані, мав там власні речі, та навіть довідку – для суду його кімната вільна, бо ж немає там прописки.

Голова ОСББ «Вікторія» Олександр Лук’янчук прокоментував для «Волинь24», що готовий посприяти Леоніду Горолюку в поселенні у секцію №8 (колишню №75, де був прописаний Леонід), де йому пропонується ліжко-місце.

«На приміщення №23-Б Леонід не має жодних прав, адже жив там незаконно», – переконаний голова ОСББ.

Адвокатеса Леоніда категорично не погоджується з таким варіантом вирішення спору. За словами правозахисниці, навпаки, на секцію №8 Леонід не має жодних прав, адже переселявся з неї (колишня 75) у 23-Б офіційно. От тільки довести тепер це складно – ні прописки, ні договору, ні ордеру.

А ось ордер іншим жителям секції №8 виданий цілком законно, переконана Ірина Міщук, адже на той час вона була вільна, Леонід Горолюк там вже не жив. Він жив у кімнаті №23-Б, на яку видали ордер родині Доманських, на думку адвокатеси, незаконно.

Врешті Луцький міськрайонний суд вирішив, що позивач Леонід Горолюк не надав достатньо доказів того, що має право на свою кімнату. З цією позицією погодився і апеляційний суд. Не погоджується лише адвокатеса Леоніда. Ірина Міщук підготувала позов до Верховного Суду України.



Нині Леонід тимчасово проживає у родичів. Чоловік майже не бачить та не може обходитися без сторонньої допомоги. Гостювати у племінника, який має власні справи і не зобов’язаний доглядати немічного дядька, Леонід довго не може, тому ризикує найближчим часом опинитися просто на вулиці.

Фактично виходить, що ні жителі секції №8, ні жителі секції №23 не хочуть ділити житлову площу із чужим чоловіком. Голова ОСББ пропонує Леоніду підселення у секцію №8, втім, люди, які там мешкають, мають ордер на неї, на відміну від Леоніда. Адвокатеса наполягає на тому, що її клієнт має жити в секції №23, де і жив фактично. Втім, на цю секцію вже теж виданий ордер – родині Доманських. І довести незаконність його видачі поки що не вдалося.

Правозахисниця та позивач надіються, що найвища судова інстанція відновить справедливість, адже суд першої та суд апеляційної інстанції, на думку адвокатеси, не врахував багатьох фактичних даних. Внаслідок чого людина опинилася на вулиці, що прямо суперечить не тільки українському законодавству, а й міжнародним нормам.

Роман КОЛЮХОВ («Волинь24»)