У яких районах Волині найбільше хворіють на сказ

За останні 10 років на Волині лабораторно підтверджено 382 випадки сказу серед тварин та 1 випадок захворювання серед людей.

Про це повідомляє Волинський обласний лабораторний центр.

Вже з початку 2019 року в області зареєстровано 8 випадків сказу серед тварин. Сказ тварин зареєстрований на шести адміністративних територіях: Турійському, Рожищенському, Любомльському, Маневицькому, Старовижівському та Ківерцівському районах.

За медичною допомогою за 6 місяців 2019 року, до лікувальних закладів звернулось близько 900 волинян, котрі постраждали від укусів тварин. Кожному третьому були призначені щеплення проти сказу. Проте 50% з них не отримали повний курс вакцинації: у 10% було підтверджено, що тварина здорова, 40% або відмовились від щеплень, або самовільно перервали курс вакцинопрофілактики, через свою безпечність щодо даного захворювання.

Серед тварин, які спричинили напади на людей, провідну роль мають тварини наближені до людей: собаки та коти. Проте, 30% постраждалих були покусані бездоглядними тваринами (переважали коти). Реєструвався укус тхорем, домашнім конем, ослинення лисом.

Сказ (водобоязнь, гідрофобія) – особливо небезпечне інфекційне захворювання, спільне для тварин і людей, яке може вражати всіх теплокровних тварин (хворіють всі види домашніх, сільськогосподарських та диких тварин). Захворювання характеризується тяжким ураженням центральної нервової системи і закінчується смертю (летально).

Відповідно до оцінки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), сказ входить у п’ятірку найбільш небезпечних зооантропонозів, що завдають величезні соціально-економічні збитки.

Основним джерелом вірусу сказу в Україні, як і в більшій частині Європи, є лисиця червона — найбільш масовий вид хижаків.

Хвора на сказ лисиця здатна за добу пробігати 10-15 км, контактуючи з безмежною кількістю різних видів тварин і, в першу чергу, з собаками, котами, худобою, яка утримується на пасовищах. Це, в свою чергу, збільшує питому вагу хворих на сказ свійських тварин та наближає сказ до людини.

Потенційним джерелом розповсюдження сказу є бездоглядні собаки і коти, а також тварини, власники яких порушують правила їх утримання (не проводяться профілактичні щеплення проти сказу). Утворюються антропургічних осередків сказу (міського типу, коли хворі на сказ тварини мешкають безпосередньо в населених пунктах).

Сказ може принести додому навіть кішка, яка часто ходить “полювати” далеко від житла.

Небезпеку становлять хворі на сказ тварини, які виділяють вірус зі слиною, через укуси, ослинення, подряпини, вражаючи здорових тварин та людей. Інкубаційний період сказу триває досить довго – у середньому від 1-3-х місяців до року.

Перші симптоми сказу у людини схожі з симптомами грипу, включаючи підвищену температуру, головний біль і втому. Потім хвороба поширюється на дихальну систему, шлунково-кишковий тракт та/або центральну нервову систему. У критичній стадії переважають ознаки гіперактивності (буйний сказ) або паралічу (тихий сказ). Як у випадку буйного, так і у випадку тихого сказу параліч розвивається і зрештою приймає форму повного паралічу з подальшою комою і смертю в усіх випадках, що зазвичай наступає унаслідок дихальної недостатності. Без інтенсивного лікування смерть наступає протягом перших семи днів хвороби.